Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позову без руху
30 грудня 2024 р. справа № 520/35631/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі за матеріалами позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.09.2023 року доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб»; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду. України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію з основним розміром 73% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміном з 01.09.2023 року ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду від 25.05.2023 року по справі №520/9524/23, з урахуванням раніше виплачених сум,
встановив:
У спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням 6-місячного строку.
Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Строк звернення до суду у спорах з приводу пенсійного забезпечення громадян згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, положення ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» поширюються виключно на випадки перерахунків розмірів раніше вже призначених пенсій у зв'язку із підвищенням поточної винагороди діючого публічного службовця, непроведених (або неправильно проведених) з види терорганів системи Пенсійного фонду України або державного органу, який видає довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії.
Відносини з приводу призначення, обчислення, нарахування і виплати доплати у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 не підпадають під дію ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», позаяк згаданий платіж має іншу правову природу, суть та механізм призначення.
Натомість, на відносини з отримання громадянином у власність платежу за постановою КМУ від 14.07.2021р. №704 згідно з ч.5 ст.242 КАС України підлягає поширенню правовий висновок постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, де указано, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
У позові заявником сформульована вимога про спонукання пенсійного органу до проведення виплат за постановою КМУ від 14.07.2021р. №713 з 01.09.2023, в той же час як до суду позов було подано 25.12.2024 р.
Отже, позов поданий поза межами строку звернення до суду, що є порушенням ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України.
До позову представником заявника подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що лише після надання Верховним Судом для юридичної практики правових висновків щодо нарахування та виплати з 01.07.2021 року щомісячної доплати до пенсії, передбаченою Постановою №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" , викладених у постанові від 08.11.2022 року по справі №420/2473/22 та від 02.03.2023р. по справі №600/870/22-а у позивача виникла об'єктивна можливість звернення до суду з дійсним позовом саме з тих підстав, що у Постанові №713 не було зрозуміло визначено право пенсіонера на перерахунок його пенсії. Все викладене свідчить про наявність поважних причин пропуску процесуального строку на подання позову до суду, передбачених ст. 122 КАС України.
Суд, розглянувши подану заяву, зазначає, що захист права на отримання доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 заявник повинен здійснювати або з дати, коли мала настати подія призначення відповідного платежу за постановою КМУ від 14.07.2021р. №713 (тобто з - 01.07.2021р.) або з дати, коли настала подія вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу припинення виплат за постановою КМУ від 14.07.2021р. №173.
При цьому, у першому із означених випадків предметом оскарження є бездіяльність суб'єкта владних повноважень з приводу суб'єкта владних повноважень непризначення доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 або відмова у призначенні доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713.
У другому із означених випадків предметом оскарження є дія суб'єкта владних повноважень з приводу припинення виплати доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713.
Відносно обох окреслених випадків підлягає застосуванню строк звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України - шість місяців від події, коли громадянин як отримувач грошових коштів за пенсією повинен був дізнатись (не міг не довідатись) про непризначення доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 або про припинення виплати доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713.
Натомість, захист права громадянина на отримання виплати пенсії у повному розмірі після перерахунку на виконання відповідного рішення суду повинен відбуватись у порядку ст.383 КАС України у межах справи, де судом було постановлено рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень провести перерахунок та виплату пенсії, а не у спосіб подання нового окремого позову.
Відносно самостійно сформульованої заявником вимоги про ненарахування (позбавлення) з 01.09.2023р. доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 станом на дату звернення заявника до суду - 25.12.2024р. збіг визначений ч.2 ст.122 КАС України строк давності збіг.
Усупереч положенням ч.6 ст.161 КАС України матеріали позову та матеріали справи не містять доказів існування поважних причин, котрі б непереборно та нездоланно заважали заявнику вчасно звернутись до суду із вимогою стосовно календарної дати - 01.09.2022р.
Суд відзначає, що згідно з ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
У силу приписів ч.1 ст.121 та ч.1 ст.123 КАС України умовою для поновлення пропущеного процесуального строку є поважність причини, котра зумовила такий стан практичної реалізації процесуальної дії.
Постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19 містить правовий висновок, згідно з яким причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Окрім того, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.04.2021р. у справі №807/627/16: 1) День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.; 2) Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.; 3) Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 4) Варто наголосити, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.; 5) Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.; 6) У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі “Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.; 7) В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі “Вайт і Кеннеді проти Німеччини» [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 “Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44); 8) Отже, право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності; 9) ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі “Мушта проти України», нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; 10) У рішенні від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41); 11) Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду; 12) На цьому наголошено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №800/474/17 (провадження №11-337заі18); 13) Вищенаведене засвідчує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними; 14) Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах; 15) Окрім цього, частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує часників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.; 16) Наведені вище правові нормами Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду; 17) Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15.
В ухвалі від 20.10.2022р. Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022р. у справі №9901/462/21 сформульовані правові позиції, у силу яких учасники справи повинні вчасно, сумлінно, в належний спосіб використовувати всі наявні в них засоби та можливості, передбачені законодавством, з метою запобігання невиправданим зволіканням під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Згадані вище судові рішення Верховного Суду є цілком релевантними відносно обставин спору у справі №520/20662/24, позаяк ст.118 і ч.2 ст.122 КАС України як процесуальним законом встановлено однакові правила для обчислення строку звернення до суду спорах про пенсійне забезпечення громадян, виключенням з яких є випадок за ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», коли відбувається перерахунок пенсії у зв'язку із зміною розміру виду грошового забезпечення або у зв'язку із введенням нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій.
Проте, у межах спору по справі №520/35631/24 відсутній випадок, окреслений законодавцем у ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Зважаючи на те, що перерахунок пенсії громадянина у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. № 713 здійснюється безвідносно до довідки про підвищене поточне грошове забезпечення діючого публічного службовця, то заявник повинен дізнатись про виплату належного розміру пенсії або про недоплату під час отримання чергового щомісячного платежу.
Суд повторює, що у разі первісного призначення органом публічної адміністрації перерахунку пенсії громадянина у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713, але подальшого припинення виплати пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. № 713 у зв'язку із перерахунком пенсії на виконання рішення суду - предметом судового захисту є не право на перерахунок пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 №713, а право на поновлення виплати доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021 № 713 з календарної дати, коли така виплата була припинена.
При цьому, процедурні результати застосування громадянином механізму зносин із суб'єктом права у порядку Закону України "Про звернення громадян" (тобто отримання письмової відповіді на звернення) або подача заяви про перерахунок пенсії поза межами 6-місячного строку об'єктивно не здатні слугувати початком перебігу строку на захист прав у сфері пенсійного забезпечення, порушених на думку приватної особи, у минулому.
Незгода громадянина із відповіддю суб'єкта владних повноважень про стан виконання пенсійним органом рішення суду про перерахунок пенсії також не є початком перебігу строку на звернення до суду із новим позовом із вимогою призначити доплату до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 саме з 01.09.2023р.
У позові заявник сформулював вимогу про призначення виплати доплати пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 з 01.09.2023р. (тобто з дати проведення перерахунку на виконання рішення по справі №520/9524/23, на виконання якого відповідачем проведено заявнику перерахунок пенсії з 01.12.2019р.).
Належних та допустимих доказів об'єктивної необізнаності заявника із структурою та розміром пенсії матеріали справи не містять.
Суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку заявнику не могло бути невідомо про отримання або неотримання виплати доплати пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713.
Строк на захист права на отримання виплати за пенсією у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 починав перебіг з моменту отримання виплати пенсії у вересні 2023 р. після перерахунку на виконання рішення суду і збіг не пізніше від 28.0.2024р.
Отже твердження представника позивача про поважність пропуску строку звернення до суду з даним позовом визнані судом необґрунтованими.
Окрім того, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 21.02.2024р. по справі №240/27663/23, постанови Верховного Суду від 05.03.2024р. по справі №300/5476/22, постанови Верховного Суду від 08.05.2024р. по справі №400/11403/23, постанови Верховного Суду від 22.10.2024р. по справі №520/37664/23 до вимоги про виплату щомісячної додаткової доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 застосовується строк звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України (тобто шість місяців від календарної дати, коли мала місце подія першої виплати пенсії після збільшення розміру пенсії за рахунок перерахунку, призначення щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713, підвищення пенсії за процедурою індексації у порядку постанови КМУ від 16.02.2022р. №118 чи постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 або зростання розміру пенсії з будь-яких інших причин чи подія вчинення суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу припинення виплати щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713).
Викладене зумовлює залишення позову без руху відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 121-123, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 257, 262, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
ухвалив:
1. Клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою - залишити без задоволення.
2. Позов - залишити без руху.
3. Надати час для усунення недоліків - 10 днів від дати отримання цієї ухвали.
4. Встановити способом усунення недоліків подання до суду юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
5. Роз'яснити, що невиправлення недоліків в оформлення позову зумовлює повернення позову.
6. Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко