Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
30 грудня 2024 року Справа № 520/24523/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше здійснених платежів.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є учасником бойових дій. У серпні 2024 року позивач отримав одноразову грошову допомогу, як учасник бойових дій у розмірі 1000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 року №369 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань». Проте позивач вважає, що грошова допомога була виплачена в розмірі меншому, ніж передбачено чинним законодавством України та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18). Зазначене змушує позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача правом надання відзиву на позовну заяву не скористався. Відповідно до положень ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд зазначає, що відповідачем не зазначено поважних причин неподання відзиву на позов, відповідно суд кваліфікує неподання відзиву на позов як визнання позову відповідачем.
В зв'язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 № 75 (із змінами), розгляд справи було відтерміновано.
Крім того, на тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням ветерана війни-учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Як зазначає позивач в позовній заяві, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області до 24 серпня було проведено виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 1000,00 гривень відповідно до постанови КМУ від 02.04.2024 №369 "Про встановлення разової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у 2024 році", тобто у розмірі меншому, ніж належних п'ять мінімальних пенсій за віком.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду із позовом щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо здійснення разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі, що не відповідає положенням чинного законодавства України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Тобто, відповідач у справі орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій та інших соціальних виплат.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» та постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Згідно з ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Так, права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, передбачені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зокрема, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачається учасникам бойових дій щорічна разова грошова допомога.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 року шляхом внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом від 25.12.1998 №367-XIVтадоповненням ч. 4 ст. 12 наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком».
В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Втім, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 року внесені зміни до ч. 5ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виклавши норму в наступній редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1396.
Постановою №1396 відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань.
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році» №369.
Відповідно до Постанови №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах:
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23 надана оцінка зазначеним обставинам та зроблений висновок, що за своєю природою передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» №2983-ІХразову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений вище спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною, як це передбачає ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що, в свою чергу, суперечить також ст. ст.17,22 Конституції України.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки стосовно застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі №440/14216/23 суд дійшов висновку, що своєю природою передбачена ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги учасникам бойових дій.
Суд встановив, що позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2024 році у розмірі - 1000 грн., що менше, ніж 5 мінімальних пенсій за віком.
Проте, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач як учасник бойових дій має право на виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 року у справі №380/103/22).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2361 гривня, тобто щорічна разова допомога у 2024 році позивачу мала бути нарахована та виплачена в розмірі 11805,00 грн. (2361*5).
Враховуючи, що відповідачем у 2024 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 1000 грн., що в свою чергу суперечить положенню ст. 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що визначає розмір грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яке відповідає Конституції України, та рішенню Конституційного Суду України.
Враховуючи наведене, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість бездіяльності щодо виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у сумі 1000,00 грн., тобто у розмірі, меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, а тому належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком та як наслідок наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивача як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше здійснених платежів.
Однак, суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про зобов'язання "виплачувати разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік", проте ця вимога є передчасною з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
З огляду на наведене, вказана позовна вимога ("виплачувати разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік") є такою, що спрямована на майбутнє, тобто на відносини, відносно яких на даний момент відсутні докази того, що вони будуть порушені суб'єктом владних повноважень, оскільки предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивача.
Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року прийшов до правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3, ч. 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
За таких обставин, суд зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп: НОМЕР_1 ), як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, передбачену статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше здійснених платежів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення складено та підписано 30.12.2024.
Суддя Супрун Ю.О.