про повернення позовної заяви
Справа № 500/7272/24
30 грудня 2024 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Мандрика Владислава Володимировича звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168), у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 28.09.2022 по 09.12.2022, з 18.12.2022 по 31.12.2022, з урахуванням фактично сплачених сум;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 28.09.2022 по 09.12.2022, з 18.12.2022 по 31.12.2022 року, з урахуванням фактично сплачених сум.
Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху).
Позивачу у цей строк необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати причини поважності пропуску цього строку, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження, а також надати повні відомості про відповідачів та клопотання про залучення третьої особи з обґрунтуванням відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслано представнику позивача адвокату Мандрику В.В. в його електронний кабінет та доставлено 12.12.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Строк для усунення недоліків позовної заяви сплинув 23.12.2024.
У зв'язку з перебуванням судді Чепенюк О.В. у додатковій відпустці у період з 23.12.2024 по 27.12.2024, питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі вирішується у перший робочий день судді.
Від представника позивача 13.12.2024 до суду надійшла заява на усунення недоліків позову з клопотанням про поновлення строку на звернення до суду. Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відтак позивач як військовослужбовець втратив можливість вільно переміщуватись територією України та не мав можливості своєчасно скористатись правовою допомогою, оскільки не міг покинути територію військової частини, а пізніше зону бойових дій, а тому, враховуючи поважність зазначених обставин, позивач має право на поновлення пропущеного строку звернення до суду за захистом його прав.
Представник позивача просив врахувати дані обставини при прийнятті рішення про поновлення строків, адже іншої можливості реалізувати своє право, порушене відповідачем, у позивача немає.
З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, вважає, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Від відповідача Військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на клопотання про поновлення позивачу строку звернення до суду. Відповідач зазначив, що позивач дійсно проходить службу в лавах Державної прикордонної служби України. Згідно з наказом начальника від 11.07.2023 №413-ОС «Про особовий склад» призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - водієм групи підвозу відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення першої прикордонної комендатури швидкого реагування. З 30.04.2023 військова частина НОМЕР_1 виключена зі складу сил ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та вибула в межі населеного пункту Черкаси з метою реалізації заходів із переформування та створення на його базі з підвищеною бойовою спроможністю для подальшого виконання завдань, визначених відповідними розпорядженнями в межах ділянки відповідальності (всі накази має гриф обмеження, тому не надаються). Тобто з 30.04.2023 всі військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 вибули за межі Донецької та Луганської областей. Місце тимчасової дислокації визначено місто Черкаси.
Крім того, представником відповідача зазначено, що згідно з наказами начальника загону, позивач неодноразово перебував у відпустках та відрядженні, тому мав змогу самостійно або за допомогою адвоката засобами поштового зв'язку або електронною поштою звернутися до суду.
Також представник відповідача зауважив, що договір про надання правової допомоги укладений 05.09.2024, тобто позивач не перебував у відпустці, проте це йому не завадило укласти договір про надання правової допомоги.
У подальшому, представник позивача звернувся з адвокатським запитом від 07.10.2024, в якому порушенні питання нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. На вказаний адвокатський запит надана відповідь від 11.10.2024 за №02.1/М-1950/1985. Разом з тим, на думку представника відповідача, звернення до відповідача із адвокатським запитом свідчить, лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку та не змінює момент, з якого позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у відповідній частині вимог.
Щодо посилання представника позивача як на поважну причину пропуску строку звернення до суду запровадження воєнного стану, представник відповідача зазначив, що позивач перебував у відпустках в м. Ланівці Тернопільська область, місто не входять до району бойових дій, а робота суду не обмежена, зв'язок (поштовий, Інтернет, мобільний) функціонує безперебійно.
Просить у задоволенні заяви відмовити та вказані представником позивача причини визнати не поважними. Позов залишити без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Розглянувши клопотання представника позивача та заперечення представника відповідача, суд зазначає.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України) встановлює інші строки звернення до суду щодо вирішення трудових спорів.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини першої розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Отже, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та у постанові від 18.01.2024 у справі №240/5105/23.
В позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за період з 28.09.2022 по 09.12.2022, з 18.12.2022 по 31.12.2022. Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі й щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Таким чином, після 30.06.2023 у позивача було три місяці для звернення до суду з цими позовними вимогами.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою 05.12.2024, з пропуском строку звернення до суду більше як на один рік.
При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 14.09.2024 у відповідь на його заяву від 11.09.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. З заявою щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, позивач звернувся до відповідача лише 07.10.2024.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Щодо посилання представника позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 по справі № 500/1912/22, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Суд зазначає, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку, якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Верховним Судом у постанові від 24.07.2024 у справі № 760/8560/21 зроблено висновок, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сил характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лих (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, як хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач проходить військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 . Разом з тим, сама по собі обставина зарахування ОСОБА_1 до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку на звернення до суду внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Лише у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об'єктивно унеможливила звернення позивача до суду у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку на звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили та поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку.
Натомість у спірному випадку такого причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням позивача на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку на звернення до суду представником позивача не доведено, а судом не встановлено. При цьому твердження представника позивача про неможливість позивача покинути територію військової частини спростовуються наданими представником Військової частини НОМЕР_1 витягами з наказів начальника загону про надання позивачу відпусток у період з 04.05.2023 по 15.05.2023, з 08.09.2023 по 23.09.2023, з 04.12.2023 по 19.12.2023.
Крім того, суд зважає, що з 30.04.2023 всі військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 вибули за межі Донецької та Луганської областей, місцем тимчасової дислокації визначено місто Черкаси, і позивач постійно не залучався до виконання бойових завдань. ОСОБА_1 саме під час проходження військової служби 05.09.2024 уклав договір про надання правової допомоги, тобто у період, коли позивач не перебував у відпустці та виконував свої обов'язки військової служби, що нівелює твердження представника позивача про неможливість отримання правничої допомоги під час проходження служби та визнання такої обставини як поважної причини пропуску строку звернення до суду.
Вказані вище обставини сукупно свідчать, що перебування позивача на військовій службі під час воєнного стану не унеможливлювало вчинення позивачем процесуальної дії у вигляді звернення до суду у визначений законом строк, тому така обставина не свідчить, що позивачем пропущений строк звернення до суду з поважних причин.
Навпаки вказані обставини свідчать, що позивачем пропущено строк звернення до суду внаслідок легковажного та байдужого ставлення ним до права на доступ до правосуддя та власного зволікання.
Жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у клопотанні не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Згідно з положеннями частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого законом строку, заява про поновлення строку звернення до суду не містить поважних причин пропуску позивачем такого строку, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві.
Керуючись статтями 123, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Чепенюк О.В.