30 грудня 2024 р. № 400/5832/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаФакультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, вул. Леваневців, 25, м. Миколаїв, 54038,
прозобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - відповідач) про: зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) з моменту звільнення 17.09.2023 року по деннь фактичного позрахунку 05.06.2024 року за (188 робочий день).
Позов обґрунтовано позивачем тим, що при звільненні 17.09.2023 з військової служби (виключення зі списків особового складу факультету) відповідач виплатив їй індексацію грошового забезпечення за 2016 - 2018 роки при звільненні лише 05.06.2024 року.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, встановленому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
08.07.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову і просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивачка проходила службу у Збройних Силах України.
При звільненні з військової служби (виключеннi зi спискiв особового складу факультету) відповідач не виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 року по справі №400/13415/23 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року.
Лише 05.06.2024 року на картковий рахунок позивача було зараховано вихiдну допомогу при звільненні з вiйськової служби в cyмi 82370,85 грн, що підтверджуються випискою з карткового рахунку позивача.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації позивач звернувся до суду з цим позовом. Так, позивача переконаний, що вказаною бездіяльністю порушено його право на отримання зазначеної грошової допомоги у належному розмірі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - «Закон №2232-ХІІ») військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни.
У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - «Закон №2011-ХІІ») держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - «Закон №1282-ХІІ»).
Положеннями статті 1 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру,
зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
З метою реалізації указаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - «Порядок №1078»).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Статтею 18 Закону України « Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 280/9017/20.
Відповідно до положення ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: зокрема Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами (постанова Верховного Суду від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21).
Такий підхід застосовано Верховним Судом і у постановах від 26.09.2019 у справі № 820/4748/17, від 12.09.2019 у справі № 812/1255/17, від 02.07.2020 у справі № 812/792/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому визначені статтею 116 цього Кодексу, працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактично
розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд, посилаючись на ч. 1 ст. 47 КЗпП України, зазначає, що вказана правова норма встановлює обов'язок для роботодавця в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу та не передбачає додаткового звернення за виплатою такого розрахунку.
05.06.2024 відповідач на виконання рішення суду по справі № 400/13415/23 перерахував на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.0.2016 по 28.02.2018, в сумі 82370, 85 грн.
З наведеного виходить, що відповідач в день звільнення позивача 17.09.2023 не виконав законодавчо встановленого обов'язку щодо повного розрахунку при звільненні, оскільки не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення позивача, в повному обсязі.
Вказаний обов'язок відповідач виконав 05.06.2024, перерахувавши на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням виплачених сум, що склала 82 370, 85 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2023 по 05.06.2024 року .Суд враховує позицію Верховного Суду, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, викладену в постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
У вказаній постанові Верховний Суд, аналізуючи положення статей 116,117 КЗпП України за аналогічних обставин, виснував про таке.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Крім того, у вказаній постанові Суд дійшов висновку про нерелевантність до спірних правовідносин, які є аналогічними до правовідносин у даній справі, правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 ( пункт 11 постанови Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22).
Відповідно до абз. 3, 4 п. 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому
відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (п. 3 Порядку № 100).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно із графіком підприємства, установи, організації (п. 8 Порядку №100).
Відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За наявних матеріалів справи не вбачається за можливе провести точний розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про розмір грошового забезпечення позивача за останні місяці роботи, що передували звільненню липень-серпень 2023року.
Суд, керуючись частиною 4 статті 245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.09.2023 по 05.06.2024 виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своїх дій, що є підставою для задоволення позову.
Позивачем надано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Леваневців, 25,м. Миколаїв, 54038 код ЄДРПОУ 08217638) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 08217638) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.09.2023 по 05.06.2024 роки виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100.
3. Зобов'язати Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 08217638) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.09.2023 по 05.06.2024 роки виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Леваневців, 25, м. Миколаїв, 54038 код ЄДРПОУ 08217638) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник