30 грудня 2024 р. № 400/6284/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мельника О.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005,
треті особиДержавна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за червень 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн. 00 коп., зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028,00 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 80 % від посадового окладу, та щомісячної доплати за обіймання адміністративної посади голови суду в розмірі 10% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за червень 2024 року судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду, застосовуючи для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн., який встановлений ст.7 Закону України « Про Державний бюджет України на 2024», що суперечить п.2 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Відповідач надав суду відзив, в якому позов не визнає, оскільки вважає, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, Територіальне управляння
діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Положення статті 7 Закону України Про Державний бюджет України , яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 у розмірі 2102 грн. є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування статті 7 Закону № 3640-ІХ, якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 грн. Відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій посилаючись на практику Верховного Суду висловлену у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17, 09.04.2020 у справі № 826/12172/17 та вважає, що правомірно застосовував для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Третя особа ДСА України: пояснення суду не надала.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 07 березня 2021 року №165/2001 ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Веселинівського районного суду Миколаївської області.
Згідно з наказом В.о. голови Веселинівського районного сулу Миколаївської області від 24 травня 2023 року № 84 позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80 % від посадового окладу.
Відповідач нараховував та сплатив позивачу за червень 2024 суддівську винагороду, застосовуючи для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн., який встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2024".
Спір у цій справі виник, у зв'язку необхідністю оцінки правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону України « Про державний бюджет України на 2024» , виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення,
встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України « Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум" № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Статтею 7 Закону України « Про Державний бюджет України на 2024» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 3028грн., працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 гривні;
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024» №3640-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 - 3028 грн. на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024» була неправомірною.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть (аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 20.11.2023 по справі № 120/709/22-а).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правові позиції ВС, на які посилається відповідач суд не бере до уваги, оскільки судом застосована судова практика, яка прийнята пізніше щодо спірних правовідносин. Отже, позовні вимоги слід задовольнити.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005 код ЄДРПОУ 26299835) задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (54001, Миколаївська область, вул. Фалеєвська, 14, код ЄДРПОУ 26299835) щодо нарахування та виплати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за червень 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102 грн. 00 коп.
3. Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (54001, Миколаївська область, вул.Фалеєвська,14,код ЄДРПОУ 26299835) провести нарахування суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 (57001, Миколаївська область, Вознесенський район, смт. Веселинове, вул. Перемоги, 10, РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028,00 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу, та 10 % від посадового окладу за обіймання посади голови суду, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за червень 2024 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник