30 грудня 2024 року місто Київ № 320/15537/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Донця В.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області та просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 06.02.2023 № 12 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати протиправним та скасувати доручення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 07.02.2023 № 8010.8.5-4707/80.4-23;
зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про скасування доручення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 року №8010.8.5-4707/80.4-23 та рішення від 06.02.2023 року № 12 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування рішення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.02.2023 №12 про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 р.;
стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 20000 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач прийняв оскаржене рішення № 12 безпідставно та протиправно, оскільки рішенням суду у справі №320/8374/23 визнано обставини, які слугували підставою для прийняття спірного рішення як такі, що прийняті відповідачем протиправно та без достатніх підстав, позивач є законослухняною людиною та оцінюється позитивно з місця постійного проживання та іншими організаціями, кримінальні провадження стосовно позивача відсутні. Додатково представник позивача звертає увагу, що рішення ухвалено протиправно, оскільки належним суб?єктом звернення такого подання є Служба безпеки України, а не органи Національної поліції України тощо. А тому доручення відповідача від 07.02.2023, як наслідок, також підлягає визнанню його протиправним, скасуванню та відкликанню. Зазначені рішення та бездіяльність відповідача щодо неповідомлення Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби завдали позивачу моральної шкоди, що також підтверджується медичним висновком, а тому позивач просить суд стягнути моральну шкоду та повідомити відповідні органи щодо відсутності перешкод для в?їзду позивача в Україну.
Відповідач проти позову заперечив з огляду на дотримання балансу інтересів сторін та наявності підстав, передбачених статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», спірне рішення прийнято на підставі подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Також відповідач вказує, що при прийнятті рішення про заборону в?їзду позивачу на територію України, діяв в межах повноважень, встановлених Положенням про Державну міграційну службу України, Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними підрозділами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235.
Представником позивача подано відповідь на відзив, де вказано, що у поданні ДСР НПУ, на підставі якого прийнято спірне рішення № 12, відсутні докази ознак у діях позивача загрози національній безпеці України та/або громадському порядку; позивач проживає на території України понад 20 років, перебуває у шлюбі із громадянкою України, з якою виховує спільну дитину, є фізичною особою-підприємцем, сплачує податки, до адміністративної та/або кримінальної відповідальності не притягався, є благодійником та волонтером, має у власності нерухоме майно та транспортні засоби тощо.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
6 лютого 2023 року начальником Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 12 про заборону громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать - чоловіча, місце проживання: м. Київ, паспорт громадянина Азербайджанської Республіки № НОМЕР_2 в?їзд в Україну строком на 3 роки (далі - спірне рішення, рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 06.02.2023, рішення № 12).
Підставою для прийняття рішення зазначено п.п. 1, 2 частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними підрозділами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235.
7 лютого 2023 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надіслано до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України доручення про прийняття рішення про заборону в?їзду ОСОБА_1 на територію України строком на 3 роки (до 06.02.2026).
В якості правових підстав відповідного доручення вказані стаття 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про заборону в?їзду в Україну від 06.02.2023 строком на 3 роки.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:1) в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; 2) якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні тощо.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України (частина третя статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 360 «Про затвердження Положення про Державну міграційну службу України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
ДМС приймає рішення, зокрема, про заборону в'їзду іноземцям та особам без громадянства в Україну, здійснює заходи, пов'язані з примусовим поверненням/видворенням іноземців та осіб без громадянства з України (пункт 9 Положення).
ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні (пункт 7 Положення).
Рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (пункт 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними підрозділами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235, в редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявні повноваження щодо прийняття спірного рішення на підставі статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Спірне рішення прийнято відповідачем за наслідком розгляду подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України № 1279/55/01-2023 від 02.02.2023 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в?їзду в Україну строком на 3 роки».
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в м. Києві, мав посвідку на постійне проживання на території України № НОМЕР_3 (скасована рішенням відповідача № 168 від 20.02.2023 про скасування дозволу на імміграцію).
02.02.2023 Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - ДСР НПУ) надіслав до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) подання про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Підставою такого клопотання ДСР НПУ стало отримання оперативної інформації та проведення заходів оперативно-розшукової діяльності, за результатом яких встановлено, що позивач прибув до України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які зможуть привести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України.
Також правоохоронним органом встановлено, що ОСОБА_1 має намір прибути до західного регіону в Україні, де шляхом підбурення вихідців з Російської Федерації та близьким їх осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій, що може привести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізації в середині держави, тим самим призвести до порушення конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.
Разом з тим, зазначено, що ОСОБА_1 станом на 27.01.2023 не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення.
Враховуючи вказане, а також з посиланням на загрозу охорони громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, ДСР НПУ клопотав перед відповідачем про заборону в?їзду позивачу в Україну строком на три роки. Разом з тим, правоохоронний орган просив відповідача у разі виявлення громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 прийняти рішення про примусове повернення/видворення з України позивача з подальшою забороною в?їзду на територію України на підставі статей 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до пунктів 3, 6, 9, 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII) громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
За змістом статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони (діяльність якого спрямована на захист національних інтересів України), зокрема, належать Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.
Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Основні повноваження поліції визначенні статтею 23 указаного Закону, до яких, зокрема, належить: здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вжиття заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припинення виявленихі кримінальнихі та адміністративних правопорушень; вживття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.
Саме органи поліції наділені повноваженнями щодо надання оцінки наявності в діях відповідного суб'єкта загроз (наявних чи потенційних) національним інтересам та національній безпеці України, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, та відповідно вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.
Виходячи з наведеного, доводи представника позивача щодо неналежного суб?єкта звернення до відповідача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Разом з тим, суд звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/8374/23 від 22.06.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення задоволено та визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області від 20.02.2023 №168 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (рішення набрало законної сили 20.12.2023).
Вказаним судовим рішенням встановлено наступне:
24.07.2015 позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_6 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 24.07.2015, видане Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Богуславського РУЮ у Київській області).
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка позивача - громадянка України ОСОБА_7 .
Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 30.09.2017 позивачу надано дозвіл на імміграцію.
У подальшому до відповідача надійшов лист Департаменту стратегічних розслідувань НПУ від 02.02.2023 за вих. №1279/55/01-2023 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого позивачу 30.09.2017 на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
20.02.2023 відповідачем прийнято рішення №168 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 30.09.2017 та посвідки на постійне проживання від 18.01.2018 серії НОМЕР_3 , виданих позивачу на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Підставою скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача у спірному рішенні вказано дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні.
Судом надано оцінку зазначеним підставам, які стали в подальшому причиною прийняття спірного рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 06.02.2023 № 12, та вказано на їх протиправність. А саме, працівники ДСР НПУ в межах компетенції, визначеної Законом України "Про Національну поліцію" та в ході оперативної службової діяльності, мали змогу у повній мірі з'ясувати дійсні обставини, що мали місце, та встановити наявність протиправних дій позивача, які становлять загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні. Проте, з незрозумілих суду причин, посадовими особами Департаменту направлено відповідачу лист, в якому взагалі відсутні будь-які посилання на докази, як б свідчили про те, що в діях позивача наявні ознаки, які свідчать про наявність загрози національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні, відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 78 КАС України).
Враховуючи, що рішенням суду встановлено помилковість висновків відповідача відносно позивача щодо належних та допустимих доказів наявності вини позивача у діях, наведених у поданні Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 02.02.2023, суд приймає доводи позивача щодо протиправності спірного рішення ЦМУ ДМС від 06.02.2023 № 12 про заборону в?їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , а тому позов цій частині визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи, що доручення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 № 8010.8.5-4707/80.4-23 надано на виконання рішення № 12 від 06.02.2023, отже є похідним, а тому також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
З приводу позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби та Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, суд зазначає наступне.
Як вбачається з листа ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 28.02.2024, позивачу відмовлено у направленні повідомлення про відкликання доручення про заборону в?їзду в Україну на його звернення від 16.02.2024 щодо повідомлення Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України. Підставою відмови вказано необхідність такого подання органом-ініціатором, в даному випадку - Національної поліції, до міграційної служби, яка, в свою чергу, вчинить відповідні дії щодо повідомлення Державної прикордонної служби.
Суд не може погодитися з такою позицію відповідача, виходячи з вимог статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Враховуючи, що суд у справі № 320/8374/23 надав оцінку поданню ДСР НПУ від 02.02.2023 та висновку відповідача, що не містить мотивованого обґрунтування застосування у даному випадку пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, якими визначено підстави для скасування відповідного дозволу, відповідач мав вчинити дії щодо відновлення правового статусу позивача, проте вчинив їх не в повному обсязі.
З урахуванням наведеного, доводи представника відповідача не можуть бути покладені в основу рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач не скасувавши спірне рішення № 12 та не вчинивши подальші дії щодо відновлення правового статусу позивача як особи, яка має статус іноземця із правом на постійне проживання на території України допустив бездіяльність, що не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000 грн, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач вважає своє рішення правомірним, тому доводів щодо заперечення відшкодування шкоди у своєму відзиві не наводить.
Разом з тим, позивач стверджує, що зазнав погіршення стану здоров?я та сімейних відносин, обмежений у пересуванні, не може відвідати родичів в Азербайджані, які потребують на його допомогу тощо на протязі тривалого часу.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На підтвердження зазнання моральної шкоди позивач надає консультацію Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України в психіатра від 22.03.2024 №5389428, відповідно до якої він скаржився на сильні панічні атаки, порушення сну, утруднення дихання, холодний піт, швидку втомлюваність та неуважність. Лікарем психіатром встановлено діагноз панічний розлад [епізодичний пароксизмальний страх]. Також додано результати лабораторних досліджень.
Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 справа №580/1015/21 вказав, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (також, наприклад, постанова Верховного Суду від 27.11.2019 справа №750/6330/17).
У розглядуваному випадку позивач надав докази, які свідчать про встановлення йому діагнозу панічний розлад після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення. Проте, з доданої до матеріалів адміністративної справи консультації неможливо встановити, що саме дії, бездіяльність, рішення відповідача призвели до таких негативних наслідків. Як уже зазначалось, позивач скаржився на розлад здоров'я, однак в консультації не зазначено причин такого розладу. Встановлюючи діагноз, лікар не вказав, що причиною такого діагнозу є ті чи інші рішення, події, що не дає підстав стверджувати про наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення та встановленим позивачу діагнозом.
На думку суду, необхідно також врахувати, що в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку, що встановлене позивачу захворювання може бути наслідком негативних подій у його житті, що відповідна хвороба не є хронічною і її загострення могло бути спричинено іншими причинами не пов'язаними з прийняттям оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги про стягнення моральної шкоди, тому судом відмовлено в її задоволенні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, позов підлягає частковому задовленню.
Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3211,20 грн.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. (частина третя статті 139 КАС України).
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3211,20 грн. (квитанція від 27.03.2024 №7394-9942-5482-4165). За дві вимоги немайнового характеру позивачу необхідно було сплатити по 1211,20 грн., за вимогу про стягнення моральної шкоди судовий збір не справляється. Отже на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.02.2023 року №12 «Про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
3. Визнати протиправним та скасувати доручення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 року №8010.8.5-4707/80.4-23.
4. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про скасування доручення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.02.2023 року №8010.8.5-4707/80.4-23 та рішення від 06.02.2023 року № 12 «Про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
5. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомити Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування рішення Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.02.2023 №12 «Про заборону в'їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
7. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтро Трейд" (місцезнаходження юридичної особи: 01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, 11, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 42874472).
Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження відокремленого підрозділу юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Донець В.А.