про повернення позовної заяви
30 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/8051/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Луцович М.М., розглянувши матеріали позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 , Військової частини № НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини № НОМЕР_1 , Військової частини № НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 09.12.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності такого пропуску.
24 грудня 2024 року позивач подав до суду клопотання про витребування доказів та заяву про усунення недоліків, до якої додав додаткові докази (відповідь №09/ЗПІ-56/59 від 09.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 на запит позивача, довідку №12/86 від 28.12.2022, листок непрацездатності серії АКА №807395 від 11.03.2024, довідку ВЛК №420 від 11.03.2024 та індивідуальні відомості про застраховану особу).
Надаючи оцінку вищевказаному, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є ненарахування та невиплата позивачу грошового забезпечення, а саме: ненарахування та невиплати додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії) з серпня 2022 по січень 2023 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень ст. 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Саме такі висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.
Тобто з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом, зокрема 30.06.2023, при цьому до суду позивач з даними позовними вимогами звернувся лише 02.12.2024.
Судом встановлено, що до заяви від 24.12.2024 року позивачем не подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності такого пропуску, а тільки подано додаткові докази та клопотання про витребування доказів.
Оцінюючи докази, які подані позивачем, суд вказує, що такі не підтверджують поважність пропуску позивачем строку звернення до суду за більше ніж 17 місяців (з 30.06.2023 по 02.12.2024).
Так, довідка №12/86 від 28.12.2022 про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення видана ОСОБА_1 за період з 21.10.2020 по 24.02.2022 та не стосується спірного періоду в межах даної справи. З відповіді №09/ЗПІ-56/59 від 09.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що запит позивачем подано 04.12.2024, вже після звернення до суду з даним позовом, що також не вказує на поважність пропуску строку звернення. Листок непрацездатності серії АКА №807395 від 11.03.2024 підтверджує перебування позивача на стаціонарному лікуванню лише з 27.02.2024 до 12.03.2024, та не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду за період з 30.06.2023 по 02.12.2024. Інші докази, подані позивачем із заявою від 24.12.2024 жодним чином не підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Питання застосування строку звернення до суду було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом, зокрема у справах № 240/12017/19, № 360/3999/20 (постанова від 06 грудня 2021 року), № 320/1855/21 (постанова від 16 грудня 2021 року) та № 420/2764/21 (постанова від 11 листопада 2021 року), де Верховний Суд зазначив, що "для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого чинним законодавством строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19). Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом".
Також Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі №826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі №487/3042/16-а тощо, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд зазначає, що ухвалою суду від 09.12.2024 суд звернув увагу позивача, що повідомлення позивача про те, що нарахування та виплата недоотриманої додаткової винагороди за серпень 2022 - січень 2023 року не відбудеться, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на нарахування додаткової винагороди до грошового забезпечення і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. При цьому звернення до відповідачів щодо нарахування недоотриманого грошового забезпечення не є перешкодою для звернення до суду за захистом своїх прав.
Крім того, суд вказув, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач по сьогоднішній день проходить військову службу та бере участь у бойових діях, а тому посилання позивача на те, що він є військовослужбовцем, що унеможливлювало вчасне звернення до суду з даним позовом, не підтверджено жодними доказами.
Разом з цим вищенаведене було проігноровано позивачем, і при поданні заяви про усунення недоліків позивачем не подано ані обгрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, ані доказів поважності такого пропуску.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Суд наголошує, що за умови виявлення належної активності та небайдужості, у позивача існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.
Відтак, перевіряючи повноту усунення позивачем недоліків позовної заяви, суддя вважає, що такі недоліки в повному обсязі позивачем не усунуті.
Відповідно до п. 1 ч.4 с.169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За приписами пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене і беручи до уваги те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху та не подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності такого пропуску, позовну заяву належить повернути позивачу на підставі вищезазначених положень КАС України.
Згідно частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 133, 169, 248, 256 КАС України, суд, -
Позовну заяву за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 , Військової частини № НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя М.М. Луцович