27 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/6765/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 08.01.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно із ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позову вказує, що як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.06.1982 ОСОБА_1 трудова діяльність у «Лікувально-трудовій майстерні при психіатричній лікарні № 1» розпочалася з 03.10.1986 з посади санітара. 08.06.1987 мене було переведено на посаду інструктора виробничого навчання. 17.06.1998 року мене було переведено на посаду майстра столярного цеху. 06.11.2000 позивача було звільнено у зв'язку із скороченням. Зазначає, що 12.01.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, з питанням обчислення страхового стажу в подвійному розмірі згідно з довідкою від 23.11.2023 № 1, а 23.02.2024 отримав відповідь в якій зазначено, що « Лікувально- трудова майстерня при психіатричній лікарні № 1» не відноситься до психіатричних закладів охорони здоров'я, тому даний період не зараховується у подвійному розмірі до стажу роботи. Зауважує, що всім його колегам даний період зараховувався у подвійному розмірі до стажу роботи. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 18.04.2024 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, зобов'язала Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Ухвалою від 18.08.2024 постановлено задовольнити клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за подання до Житомирського окружного адміністративного суду позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов до суду 09.05.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - 08.01.2024, винесено рішення №063350027401 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відзив Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області надійшов до суду 14.05.2024. Заперечуючи позовні вимоги вказує, що на підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) відмовлено у призначенні пенсії, про що винесено рішення №063350027401 від 08.01.2024 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, страховий стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 10 днів. Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за доданими документами до страхового стажу не зараховано період згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.07.2000 по 06.11.2000, оскільки відповідний запис у трудовій книжниці не підтверджений даними персоніфікованого обліку. Водночас, звертаємо увагу суду, що періоди роботи позивача у «Лікувально - трудових майстернях при психіатричній лікарні № 1» з 03.10.1986 по 06.11.2000, згідно довідки №1 від 23.11.2023, не зараховується в подвійному розмірі до спеціального стажу, оскільки вона не відноситься до психіатричних закладів охорони здоров'я. Таким чином, наявний страховий стаж Позивача недостатній для призначення пенсії за віком. Просить відмовити у задоволенні позову.
У період із 01.07.2024 по 19.07.2024 (включно) та із 19.08.2024 по 02.09.2024 (включно) головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 02.01.2024 про призначення пенсії за віком (а.с. 44).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача від 02.01.2024 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області та прийнято рішення від 08.01.2024 № 063350027401 (а.с. 41) , про відмову в призначенні пенсії.
У рішенні вказано: Відповідно до п.1 етапі 26 ЗУ « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, мають право па призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше. Страховий стаж заявника становить 22 роки 10 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: До страхового стажу не зараховано період згідно трудової книжки НОМЕР_1 з |01.07.2000 по 06.11.2000 pp., оскільки відповідний запис у трудовій книжці не підтверджений даними псрсоніфікованого обліку. Заявник не має права на призначення пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Право на призначення пенсії за віком заявник набуде у віці 65 років.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 12.01.2024 повідомило ОСОБА_1 про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, а свої права та інтереси порушеними.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду із 01.07.2000 по 06.11.2000, з підстав "відповідний запис у трудовій книжці не підтверджений даними персоніфікованого обліку.", суд зазначає наступне.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача (а.с. 48 на звороті - 49):
- запис №9. Лікувально-трудова майстерня при обласній психлікарні: 09.10.1986 прийнятий на роботу санітаром ЛТМ;
- запис №10: 08.06.1987 перевести на посаду інструктора виробничого навчання;
- запис №11: 17.06.1998 перевести на посаду майстра стол. цеху;
- запис №12: 06.11.2000 звільнений у зв'язку зі скороченням штатів.
Записи у трудовій книжці підтверджуються довідкою №01 від 23.11.2023, що міститься в матеріалах відмовної пенсійної справи, копію якої надано на вимогу суду (а.с. 53).
Разом з тим, при розрахунку стажу, відповідачем не враховано до стрхового стажу період із 01.07.2000 по 06.11.2000 (а.с. 16).
У оскаржуваному рішенні вказано: "До страхового стажу не зараховано період згідно трудової книжки НОМЕР_1 з |01.07.2000 по 06.11.2000 pp., оскільки відповідний запис у трудовій книжці не підтверджений даними персоніфікованого обліку".
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Преамбулою Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 7, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб;
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відтак, обов'язок зі сплати страхових внесків покладається на роботодавця (страхувальника), саме страхувальник несе відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже несплата роботодавцем (страхувальником) страхових внесків не може бути підставою для неврахування отриманого особою доходу (заробітної плати).
Відповідно, відсутність даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії у належному розмірі.
Аналіз наведених норм свідчить, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати конституційні, законні права позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до відповідного стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам, відсутність відомостей про сплату ним страхових внесків, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи та не може бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати за вказані спірні періоди.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Отже, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи із 01.07.2000 по 06.11.2000.
Щодо зарахування у подвійному розмірі періоду роботи позивача у Лікувально - трудовій майстерні при психіатричній лікарні із 03.10.1986 по 06.11.2000, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
У свою чергу, абз. 7 ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що заклад з надання психіатричної допомоги - це психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.
Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Психіатрична допомога особам віком до 18 років у закладах з надання психіатричної допомоги надається окремо від повнолітніх осіб. Медичні працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальним критерієм для віднесення періоду роботи до стажу, який зараховується у подвійному розмірі є саме робота в спеціалізованому закладі охорони здоров'я, а також іншому закладі та установи будь-якої форми власності, діяльність якого пов'язана з наданням психіатричної допомоги. Закон не встановлює вичерпний перелік установ, які відносяться до закладів з надання психіатричної допомоги.
Лікувально-виробничі (трудові) майстерні були створені та функціонували на підставі Положення про лікувально виробничі (трудові) майстерні при психоневрологічних та психіатричних установах, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР від 16.01.1964 №20 (далі - Положення).
Відповідно до п. 1, 3 Положення лікувально-виробничі (трудові) майстерні організовуються як підсобні підприємства при психіатричних (психоневрологічних) закладах. Лікувально-виробничі (трудові) майстерні перебувають у веденні психіатричної (психоневрологічної) установи і працюють під безпосереднім керівництвом головного лікаря цього закладу.
Відповідно до п. 2 Положення основною метою лікувально-виробничих (трудові) майстерень є застосування до нервово психічно хворим методів трудової терапії, відповідно із чим діяльність майстерень цілком підпорядкована завданням лікування працею.
Також, п. 12 Положення до завдань лікувально - виробничих (трудових) майстерень входить:
а) застосування різних видів праці з метою лікувального впливу на хворого, підвищення його психічного і фізичного тонусу і створення сприятливих умов для досягнення стійких ремісій і попередження подальшої психічної і соціальної деградації;
б) трудове навчання з метою освоєння хворими нової професії, що відповідає ступеню їх працездатності;
в) сприяння в працевлаштуванні хворих після закінчення курсу трудової терапії та оволодінні ними новою професією на підприємстві або в установі соціального забезпечення.
Виходячи з аналізу вищенаведених нормативно-правових актів, діяльність лікувально-виробничих (трудових) майстерень пов'язана з наданням психіатричною допомогою, а саме здійснення лікування хворих методом трудової терапії.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивач у період з 03.10.1986 по 06.11.2000 працював на посаді санітара, інструктора виробничого навчання, майстра столярного цеху у лікувально - трудових майстернях при Житомирській обласній психіатричній лікарні №1, що підтверджується копією трудової книжки, а також довідкою лікувально - трудових майстернях при Житомирській обласній психіатричній лікарні №1, від 23.11.2023 №01
Суд зазначає, що відповідно до ст. 60 Закону №1788-ХІІ до стажу у подвійному розмірі зараховується не тільки роботи у закладах охорони здоров'я, а також в інших закладах, будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з надання психіатричної допомоги.
Наявні в пенсійній справі трудова книжка та довідка від 23.11.2023 №01 підтверджують роботу позивача в лікувально-виробничих (трудових) майстернях.
Отже, діяльність лікувально - трудової майстерні пов'язана із наданням психіатричної допомоги.
Доказів, що діяльність закладу, в якому працював позивач, не пов'язана з наданням психіатричної допомоги, відповідачем не надано.
На підставі викладеного, що підтверджується належними доказами, суд дійшов висновку. що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно не зараховано позивачу до стажу роботи у подвійному розмірі період з 03.10.1986 по 06.11.2000.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 08.01.2024 №063350027401 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої неодноразово, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем визнається страховий стаж позивача 22 роки 0 місяців 10 днів.
Під час розгляду справи судом встановлено протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду із 01.07.2000 по 06.11.2000 (всього 0 років 4 місяці 06 днів), а також незарахування до стажу у подвійному розмірі періоду роботи позивача із 03.10.1986 по 06.11.2000 (всього 14 років 01 місяць 04 дні).
Суд зауважує, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії є відсутність необхідного страхового стажу 30 років.
Однак, належними доказами підтверджується, що станом на дату досягнення позивачем пенсійного віку, тобто 02.11.2023, страховий стаж позивача становив більше 36 років, що є достатнім для призначення йому пенсії за віком.
Суд вважає, що належним способом захисту, який є достатнім та необхідним для поновлення порушеного право позивача є зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком зарахувавши до страхового стажу період із 01.07.2000 по 06.11.2000 та з урахуваям страхового стажу у подвійному розмірі періоду з 03.10.1986 по 06.11.2000.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058 встановлено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Встановлено, що пенсійного віку позивач досяг 02.11.2023, а із заявою про призначення пенсії за віком звернувся 02.01.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, а тому має право на призначення пенсії з 03.11.2023 (день, що настає за днем досягнення пенсійного віку)
Окрім того, при вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Закарпатській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити державного службовця відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII є саме ГУ ПФУ в Закарпатській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву позивача про перерахунок пенсії та прийняв рішення про відмову у її перерахунку на інший вид пенсії.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23
Натомість, ГУ ПФУ у Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Житомирській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення).
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області заявлені безпідставно.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, (вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4,м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, ЄДРПОУ: 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №063350027401 від 08.01.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобовязати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області призначити із 03 листопада 2023 року ОСОБА_1 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу період із 01.07.2000 по 06.11.2000 та з урахуванням страхового стажу у подвійному розмірі з 03.10.1986 по 06.11.2000.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук