Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 грудня 2024 року Справа№200/8086/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Галатіної О.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, в якій просила:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період: вересень - 17 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року в розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року включно, на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року включно;
- допустити негайне виконання рішення в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначила, що працювала на посаді судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області. Вказує на те, що в період з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області було нараховано позивачці суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» з січня 2024 року в розмірі 2102 грн.
Виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року у розмірі 3028 грн, позивачка вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача розмір її суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом України “Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим порушено її право на належне матеріальне забезпечення, оскільки п. 1 ч. 3 та п. 1 ч. 4 ст. 135 цього Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, водночас Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV “Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». У зв'язку із зазначеним звернулась до суду із даним позовом.
25 листопада 2024 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії.
Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/8086/24.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Витребувано від Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області довідку про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.09.2024 по 17.10.2024 включно.
Запропоновано відповідачам у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.
До суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого Відповідач 1 - ТУ ДСА в Донецькій області, позов не визнав. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначив, що ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік встановлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102 грн.
Вказує, що ані в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік», «;Про Державний бюджет України на 2023 рік», «;Про Державний бюджет України на 2024 рік», ані в кошторисі на відповідний рік не передбачено нарахування та виплату суддівської винагороди суддям місцевих загальних судів Донецької області, розрахованої від посадового окладу в розмірі, зазначеному позивачем, у зв'язку з чим територіальне управління не мало ані правових підстав, ані можливості виплачувати таку суддівську винагороду.
Також зазначає, що відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з даним позовом, у спорах, пов'язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби, встановлюється місячний строк.
Відповідач-2 - Державна судова адміністрація України, правом на надання відзиву на позовну заяву до суду не скористався.
Ухвалою суду від 30 грудня 2024 року у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення третіх осіб на стороні Відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору відмовлено.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Наказом в.о. голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08.11.2023 №11к/г ОСОБА_1 у зв'язку із достроковим закінченням строку відрядження зараховано до штату Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з 08 листопада 2023 року.
17.10.2024 відрахована зі штату Красноармійського міськрайонного суду у зв'язку із поданням заяви про відставку з посади судді (рішення Вищої ради правосуддя №3009/0/15-24).
Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 27.11.2024 року за № 04-1901/24 про суддівську винагороду ОСОБА_1 за період вересень - жовтень 2024 року, вбачається, що для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн. відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Вважаючи свої права порушеними, Позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. Норми Конституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Норми Конституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цейЗаконвизначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 2ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Закономта не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно п. 1 ч. 3, ч.ч. 4, 5ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Тобто, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплений вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Суд зазначає, що статтею 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн. (станом на 01.01.2024) введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн. в той час, коли ані до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ані до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносились.
Разом з цим, Законом про Державний бюджет України на відповідний рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.
Конституція Українине надає Закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008№ 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд також враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі № 00/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IXпри обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Згідно позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Зокрема, у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:
- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на01 січня 2024 року -3028,00 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн), на підставі статті 7 Закону Державний бюджет України на відповідний рік є неправомірною.
Суд наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.
Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно зазначав, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018).
Відповідно до п. 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019№969/2019 (надалі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1ст.124 Конституції України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Разом з тим, суд враховує доводи відповідача стосовно того, що він не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, але наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
При цьому, суд з огляду на положення ч. 4ст.148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якою передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України, вважає, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, оскільки такий обов'язок виплати суддівської винагороди випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності, а відповідачем зазначений обов'язок не був виконаний через застосування до спірних правовідносин нормЗакону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а не через відсутність відповідних бюджетних призначень.
Положеннями ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ст. 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 цьогорішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх певним шляхом. При цьому, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи, відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З аналізу положень ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Положеннями ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період: вересень - 17 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року в розмірі 2102 грн; та зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року включно, на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року включно, суд враховує наступне.
Засади та порядок фінансування судів встановлені статтями 148, 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Так, частинами третьою, четвертою статті 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України . Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі № 160/10554/20 колегія суддів зазначила, що ураховуючи статус ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд погодив висновок судів першої та апеляційної інстанції в аналогічному спорі щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача 1 - ТУ ДСА в Донецькій області відносно пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом суд зазначає наступне.
Відтак, згідно статті 233 Кодексу Законів про працю України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
До 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Щодо посилання відповідача 1 на приписи ч. 5 ст. 122 КАС України, суд зазначає, що у спорах щодо виплати заробітної плати спеціальною є норма ст. 233 Кодексу законів про працю України, тому позивачем строк звернення до суду не порушено.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами не надано суду жодного доказу правомірності дій в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання позивачки допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи позивача.
Перелік рішень судів, які виконуються негайно, передбачено ст. 371 КАС України, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 якої негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд доходить висновку, що до негайного виконання допускається рішення про «стягнення» виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов'язання до їх нарахування та виплати.
При розгляді цієї справи суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити суддівську винагороду, а тому суму недоплаченої суддівської винагороди повинен визначити сам Відповідач 2 в процесі виконанні рішення суду після набрання ним законної сили.
Враховуючи вказані мотиви, ухвалене рішення суду не підлягає негайному виконанню.
Вимога про звернення рішення суду до негайного виконання та встановлення судового контролю не є позовною вимогою, а тому відмова у її задоволенні не впливає на задоволення адміністративного позову в цілому.
В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області (84112, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 2, ЄДРПОУ 26288796), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795), третя особа - Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6 м. Київ, 01601, РНОКПП 37567646) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період: вересень - 17 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року в розмірі 2102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року включно, на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року включно.
Повний текст рішення складено і підписано 30 грудня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна