08 листопада 2024 рокуСправа №160/14452/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 - Військової частини НОМЕР_1 , відповідача 2 - Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
04 червня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 року по 18.01.2023 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 року по 18.01.2023 року включно у сумі 600 943 гривні 77 копійок.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 17.08.2015 року по 01.02.2018 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.02.2018 року №27 підполковника ОСОБА_1 , начальника НОМЕР_3 пункту управління зв'язку та інформаційних систем, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.12.2017 року №518 на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 01.02.2018 року виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, у зв'язку із чим, 08.04.2020 року він звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по по 28.12.2017 року в сумі 77125,26 грн., однак листом від 30.04.2024 року за № 1314/8/195 військова частина НОМЕР_2 відмовила позивачу у нарахуванні та виплаті вказаних сум. Не погодившись із такою відмовою, 15 жовтня 2020 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_2 . Так, 02.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 року по справі №160/13105/20 військовою частиною НОМЕР_2 було нараховано і виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяцю) - січень 2008 року, у сумі 80593,90 грн., з урахуванням утриманого військового збору 1,5%, що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Таким чином, повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 01.02.2018 року, а виплату йому було здійснено - 02.05.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 02.02.2018 року по 01.05.2024 року на 2281 день, а отже вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 13 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/14452/24 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 15.07.2024 року.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для надання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а третій особі п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для подання пояснень щодо позову.
24 червня 2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Так, відповідач зазначає, що з позивачем було здійснено остаточно розрахунок 02.05.2024 року, що ним не заперечується. Разом з цим, позивач звернувся з позовом у даній справі 04.06.2024 року, тобто після закінчення місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку. Заяву про поновлення цього строку позивач не подавав. Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Враховуючи зазначені обставини наявні підстави для залишення позову у даній справі без розгляду. Також, відповідач вказує, що не згоден з висновками позивача щодо розрахунку спірних періодів, посилаючись на те, що відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022, яка набрала чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Оскільки нова редакція ст. 117 КЗпП пом'якшує відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обмежуючи виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку періодом не більш як за шість місяців, саме ця редакція закону має зворотну силу та застосовується до спірних правовідносин. Таким чином, період нарахування середнього заробітку обмежується 6 місяцями згідно нової редакції ст. 117 КЗпП України з 02.02.2018 по 01.08.2018 (181 календарний день). Щодо застосування принципу співмірності і зменшення виплати, зазначає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 р. у справі №160/13105/20 ОСОБА_1 , 02.05.2024 року була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.02.2018 по базовому місяцю січень 2016 - в розмірі 80593,90 грн. Як зазначалося вище до спірних правовідносин застосовується ст. 117 КЗпП України (в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022) яка має зворотну силу, а отже, за 181 календарний день за період з 02.02.2018 по 01.08.2018 - середній заробіток складає - 181 дн. *35,35 грн. = 6398,35 грн. Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок - 6398,35 * 18% = 1151,70 грн. Крім того, доходи є об'єктом оподаткування військовим збором пп.1.2 п.16 і підрозділу 10 розділу ХХ ПК України. 6398,35 * 1,5% = 95,98 грн. Таким чином сума для зарахування на картковий рахунок позивача складає 6398,35 - 1151,70 - 95,98 = 5150,67 грн.
Ухвалою суду від 09 вересня 2024 року було залучено як другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до участі у справі № 160/14452/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 10.10.2024 року.
Цією ж ухвалою Військовій частині НОМЕР_2 було надано строк для надання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а третій особі п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для подання пояснень щодо позову.
Крім того, ухвалою суду від 09 вересня 2024 року було витребувано у Військової частини НОМЕР_2 довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2017 року та січень 2018 року, із визначенням середньоденного грошового забезпечення позивача.
13 вересня 2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, який за своїм змістом є ідентичним наданому відзиву військовою частиною НОМЕР_1 , в якому також просять у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. При цьому, військова частина НОМЕР_2 зазначає, що у зв'язку з переходом оперативних командувань на нові штати, якими не передбачені розрахунково-касові відділення, відповідно до клопотання командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 03.12.2019 №1314/19/1811 та Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України від 22.05.2017 №280 рішенням Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 військову частину НОМЕР_2 виключено з системи розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . На сьогодні, військова частина НОМЕР_2 не є розпорядником бюджетних коштів, але наділена повноваженнями видавати відповідні накази про виплату грошового забезпечення. Натомість таким розпорядником є військова частина НОМЕР_1 , а відтак, у разі задоволення позовних вимог, саме військова частина НОМЕР_1 може здійснити відповідні розрахунки з позивачем.
16 вересня 2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 09 вересня 2024 року, в якій зазначено про те, що військова частина НОМЕР_2 з 01.01.2020 року зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , також до заяви долучено довідку-розрахунок від 13.09.2024 №695 щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2017 року та січень 2018 року, із визначенням середньоденного грошового забезпечення позивача.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 17.08.2015 року по 01.02.2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка находилась на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до клопотання командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 03.12.2019 року №1314/19/1811 та Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України від 22.05.2017 року №280 рішенням Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 військову частину НОМЕР_2 виключено з системи розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , тобто на момент розгляду даної справи, саме військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів, а військова частина НОМЕР_2 лише наділена повноваженнями видавати відповідні накази про виплату грошового забезпечення, а отже, вказані обставини будуть враховані судом при винесені рішення у даній справі.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.02.2018 року №27 підполковника ОСОБА_1 , начальника 64 пункту управління системою зв'язку та інформаційних систем, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 грудня 2017 року №518 на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 01 лютого 2018 року виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року по справі № 160/13105/20 адміністративний позов - задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 01.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяцю) січень 2008 року.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року по справі № 160/13105/20, 02.05.2024 року військовою частиною НОМЕР_2 було нараховано і виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяцю) - січень 2008 року, у сумі 80593,90 грн.
Згідно банківської виписки з АТ Комерційний банк «ПриватБанк» на картковий рахунок ОСОБА_1 02.05.2024 року зараховано кошти у розмірі 80 593,90 грн, деталі операції: «Безготівкове зарахування. Коментар до платежу: військова частина НОМЕР_1 , НОМЕР_5 ; 2800; Кошти на виплату індексації грошового забезпечення; згідно рішення суду, справа №160/13105/20 від 17.02.2021 року, у квітні 2024 року.
Сторонами не заперечується факт того, що саме 02.05.2024 року з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні зі служби.
Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не було проведено повний розрахунок в день звільнення, а саме 01.02.2018 року, позивач відповідно до норм статті 117 Кодексу законів про працю України, просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 року по 18.01.2023 року включно у сумі 600 943, 77 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Так, частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України (чинній на момент звільнення позивача зі служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період з 01.02.2018 року до 18.07.2022 року регулювався редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.
Проте, період з 19.07.2022 року до 02.05.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року справа №360/380/23, від 18 квітня 2024 року справа № 380/4205/23.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає наявними підстави для застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не виплачено усіх належних йому сум.
Індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 01.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяцю) - січень 2008 року в сумі 80 593,90 грн. фактично виплачена 02 травня 2024 року, на виконання рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 160/13105/20, яке набрало законної сили 30 червня 2021 року.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в день звільнення - 01 лютого 2018 року, а лише 02.05.2024 року.
Враховуючи вищенаведені правові норми, виписку з карткового рахунку позивача, яка підтверджує дату отримання остаточного розрахунку не в день звільнення, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 08.02.2024 у справі №560/3971/19, тощо.
За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що остаточний розрахунок мав бути проведений з позивачем 01.02.2018 року в день звільнення.
Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 80 593,90 грн., були виплачені лише 02.05.2024 року.
Судом встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 є 01.02.2018 року, а тому першим днем затримки є 02.02.2018 року.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 02.05.2024 року, а тому останнім днем затримки у виплаті є - 01.05.2024 року.
Таким чином суд приходить до висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 02.02.2018 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 01.05.2024 року.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Згідно з довідкою-розрахунком Військової частини НОМЕР_1 щодо розміру середнього грошового забезпечення за два останні місяці служби та розміру середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 №695 від 13.09.2024 року, позивачу нараховано за грудень 2017 року - 11 644, 20 грн., та за січень 2018 року - 11 644,20 грн., а всього у розмірі- 23 288,40 грн.
Вказані місяці налічують 62 календарних днів.
Середньоденний заробіток позивача складає 375,62 грн. (23 288,40 грн. : 62 календарних днів =375,62 грн.).
З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.02.2018 року по 18.07.2022 року становить 611 509 грн. 36 коп. (375,62 грн. х 1628 дні затримки).
Відповідно до позиції щодо необхідності застосування статті 117 КЗпП України, викладеної в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відповідно картки особового рахунку ОСОБА_1 , виданої військовою частиною НОМЕР_2 , про остаточний розрахунок при звільненні позивача зі служби, відповідачем добровільно було нараховано та виплачено позивачу грошові кошти в сумі 11 897,31 грн.
Із врахуванням індексації грошового забезпечення в сумі 80 593,90 грн. (виплаченої на виконання рішення суду) на яку позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 92 491,21 грн. (11 897,31 + 80 593,90).
З указаного вбачається, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 92 491,21 грн (що становить 100%), з яких: 80 593,90 грн. (87,14%) кошти виплачені позивачу на підставі судового рішення, 11 897,31 грн. (12,86%) кошти виплачені позивачу при звільненні.
Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному спорі, становить 532 869, 26 грн. (87,14% від 611 509 грн. 36 коп.).
Період стягнення з 19.07.2022 року по 02.05.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача, за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 69 114,08 грн. (375,62*184).
Зважаючи на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 08.02.2024 у справі №560/3971/19, суд приходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачу, складає 601 983,34 грн. (532 869, 26+69 114,08).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 02.02.2018 року по 18.01.2023 року включно та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 року по 18.01.2023 року включно у сумі 601 983,34 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Крім того, суд не приймає посилань відповідача на п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, якою визначено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зокрема, у разі пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 року при відкритті провадження по справі №160/14452/24, з матеріалів позовної заяви порушень строків, передбачених статтею 122 КАС України, встановлено не було.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справи відповідачем не було доведено правомірності дій та прийняття рішень у спірних відносинах, у зв'язку із чим, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до відповідача 1 - Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) відповідача 2- Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 02.02.2018 року по 18.01.2023 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2018 року по 18.01.2023 року включно у сумі 601 983,34 грн. (шістсот одна тисяча дев'ятсот вісімдесят три гривні 34 копійки) з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева