27 грудня 2024 року ЛуцькСправа № 140/8778/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду рапорту від 27.06.2024 про його переведення до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; про визнання протиправною бездіяльності щодо непереведення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаду стрільця взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язання розглянути вищевказаний рапорт та перевести військовослужбовця на посаду стрільця взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про переміщення до іншої частини у зв'язку погіршенням стану здоров'я і непридатністю до служби на певних посадах.
Зауважив, що за наявності законних підстав для переміщення до іншої військової частини, відповідач, отримавши рапорт на звільнення, в установленому порядку позивача не перемістив, наказ не видав, чим вчинив протиправну бездіяльність. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки за наслідками розгляду даного рапорту він підлягає переміщенню до іншої військової частини, з підстав наведених у рапорті.
Ухвалою суду від 11.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзив на позов не подав, будучи належним чином повідомленим про наявність позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 залучено до участі у цій справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) з метою належного інформування відповідача про судовий розгляд справи та направлення через Міноборони до відповідача процесуальних документів та матеріалів справи.
Від третьої особи будь-яких документів на адресу суду не надходило.
Інших документів по суті справи на адресу суду не надходило.
Суд, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», проходить службу у в/ч НОМЕР_1 .
Зазначає, що 27.06.2024 звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 з рапортом про переведення його на посаду стрільця взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 за наданим відношенням (згодою) від 24.05.2024 №10881ВП ІНФОРМАЦІЯ_2 . До рапорту додано копію довідки ВЛК від 04.12.2023, якою його визнано придатним до служби в частинах (підрозділах) забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_3 , установах, організаціях навчальних закладах.
Не отримавши відповіді на поданий ним рапорт від відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день прийняття цієї постанови.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Абзацом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Положеннями частини другої статті 2 Закону №2232 визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно із частиною шостою статті 2 Закону №2232 видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини 1, 13 статті 6 Закону №2232 військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Відповідно до п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі по тексту - Положення №1153/2008), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Відповідно до п.82 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців на посади здійснюється на рівнозначні посади за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Пунктом 112 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Відповідно до пункту 113 Положення №1153/2008, переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
З огляду на вищенаведене, командир (начальник), який має право призначати військовослужбовця на відповідну посаду, за результатом розгляду рапорту про переміщення військовослужбовця за станом здоров'я, на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії, повинен прийняти відповідне рішення.
Позивач стверджує, що 27.06.2024 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про переміщення його за станом здоров'я для подальшого проходження служби на посаду стрільця взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якого додав копію довідки ВЛК та копію листа від 24.05.2024 №10881ВП ІНФОРМАЦІЯ_4 про згоду на проходження служби в їх центрі
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Твердження позивача у позовній заяві про те, що він звертався із рапортом (по команді) до свого безпосереднього начальника - командира НОМЕР_1 , проте той відмовився отримувати та погоджувати рапорт, не підтверджено жодними доказами.
До матеріалів позову ОСОБА_1 не додано будь-яких доказів, що письмовий рапорт від 27.06.2024 подавався «по-команді» в порядку підпорядкування безпосередньо командиру з відміткою фіксації вхідного номера, дати та прізвища особи, яка прийняла цей рапорт, а у випадку відмови в його прийнятті та розгляді - докази направлення цього рапорту через рекомендований поштовий лист з повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Відтак, в ході розгляду даної адміністративної справи, судом не встановлено, що ОСОБА_1 у будь-який спосіб звертався до свого безпосереднього начальника із рапортом про переміщення до іншої військової частини.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що будь-який відзив від відповідача чи пояснення від третьої особи на адресу суду не надходили, суд дійшов висновку про те, що рапорт ОСОБА_1 про переміщення його за станом здоров'я від 27.06.2024, прямим та безпосереднім командирам позивача на розгляд фактично не подавався та до відповідача не надходив.
Вказані обставини позивачем не спростовано.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено звернення у передбаченому чинним законодавством порядку з питань переміщення позивача до іншої військової частини, відповідно, права позивача відповідачем не порушені.
Схожа позиція щодо відмови у задоволенні позову у випадку відсутності доказів подання (надіслання) рапорта про переведення до належного відповідача, викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2024 у справі № 160/4337/24.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл понесених позивачем судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257, 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя С.Ф. Костюкевич