Справа № 622/335/19 Номер провадження 11-кп/814/1648/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
24 грудня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника потерпілої захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ОСОБА_9
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 жовтня 2018 року за №12018220310000368, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 і його захисника ОСОБА_8 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 квітня 2024 року,
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого
07 листопада 2018 року Золочівським районним судом Харківської області за ч.1 ст.185 КК України на 1 рік позбавлення волі,
визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.115 КК України на 15 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Золочівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2018 року більш суворим покаранням за оскаржуваним вироком призначено ОСОБА_9 остаточне покарання - 15 років позбавлення волі.
Строк покарання ОСОБА_9 ухвалено обчислювати з дня набрання вироком законної сили та відповідно до ч.5 ст.72 КК України в цей строк зараховано строк попереднього ув'язнення ОСОБА_9 з 30 жовтня 2018 року з розрахунку день за день.
До набрання цим вироком законної сили залишено ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково та стягнуто на її користь із ОСОБА_9 20 000 гривень моральної шкоди, відмовлено в частині стягнення майнової шкоди.
Вирішено питання щодо арештів майна, процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 26 жовтня 2018 року приблизно о 22 годині за місцем спільного проживання зі своєю дружиною ОСОБА_11 у буд. АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в ході сварки із ОСОБА_11 , виниклої через те, що вона повідомила про свій намір покинути ОСОБА_9 , діючи умисно, з метою вбивства, сів зверху на ОСОБА_11 і зажав своїми колінами її руки, чим обмежив рух останньої, затим закрив своєю рукою ніс і рот ОСОБА_11 та не відпускав доки не впевнився в тому, що вона перестала подавати ознаки життя, спричинивши їй механічну асфіксію від закриття дихальних шляхів, від чого настала смерть ОСОБА_11 .
Затим ОСОБА_9 залишив будинок та 27 жовтня 2018 року приблизно о 02 годині разом із залученим ним ОСОБА_12 із метою приховання зазначеного вище особливо тяжкого злочину перенесли тіло ОСОБА_11 та її одяг до залишеної будівлі тракторної бригади, розташованої неподалік будинку ОСОБА_9 . У зазначеній вище будівлі ОСОБА_9 інсценував обставини вчиненого злочину на місці: зняв одяг з тіла ОСОБА_11 , розірвав її спідню білизну та інший одяг, чим намагався створити обстановку, що могла вказувати на мотив вбивства, якому передувало зґвалтування ОСОБА_11 .
У цьому кримінальному провадженні також були ухвалені такі судові рішення.
03 липня 2020 року Дергачівським районним судом Харківської області ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.115 КК України на 15 років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Золочівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2018 року вказаним вище більш суворим покаранням призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у вигляді 14 років позбавлення волі.
21 грудня 2021 року Харківським апеляційним судом апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 задоволено, апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_7 , задоволено частково, вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 03 липня 2020 року щодо ОСОБА_9 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Ухвалене рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що місцевим судом було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оголошено вирок за відсутості обвинуваченого, його захисника та без повідомлення їх про місце, дату й час такого оголошення, не перевірено доводи ОСОБА_9 про застосування до нього недозволених методів слідства.
В апеляційних скаргах:
захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 квітня 2024 року та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд не врахував те, що: прокурором не було доведено належними й допустимими доказами вчинення ОСОБА_9 умисного вбивства ОСОБА_11 за наведених в обвинувальному акті обставин; зміст долученої стороною захисту відповіді ПАТ «ФВ Україна» спростовує твердження сторони обвинувачення про відсутність телефонних дзвінків обвинуваченого до ОСОБА_11 ; надані прокурором докази не узгоджуються між собою та є недопустимими, так як: письмова заява ОСОБА_9 про вчинений злочин отримана в спосіб, не передбачений КПК України, не містить дати й місця її складання, процесуального статусу особи, яка її подала, та роз'яснень положень ст.63 Конституції України; в порушення приписів ст.ст.223, 224 КПК України допит ОСОБА_9 під час досудового розслідування проведено після 22 години та його тривалість перевищувала 2 години; пам'ятка про права та обов'язки підозрюваного датована 24 вересня 2018 року, тобто до дати інкримінованого злочину (26 жовтня 2018 року), а тому її не було вручено ОСОБА_9 у день затримання і допиту (30 жовтня 2018 року); протокол огляду місця події від 29 жовтня 2018 року підписано ОСОБА_12 , який є заінтересованою особою в результатах кримінального провадження і йому попередньо було відомо місце, вказане ним як таке, де було вчинено злочин; висновок експертизи №12/89-зд18 від 31 жовтня 2018 року містить розбіжності в анкетних даних загиблої і даті видачі свідоцтва про її смерть, тобто стосується іншої особи, а не ОСОБА_11 ; в матеріалах справи відсутні докази проведення експертом ОСОБА_13 огляду трупу ОСОБА_11 . Також захисник зазначає, що: обвинувачений посилався на застосування до нього незаконних методів слідства на стадії затримання, що й стало підставою для його самообмови, не був ознайомлений зі змістом постанови слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2023 року за №62023170020000095, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України (щодо заяви ОСОБА_9 про застосування до нього недозволених методів слідства), в судовому засіданні заявив клопотання про намір оскаржити цю постанову й надати час для підготовки до судових дебатів, але судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні вказаного клопотання і того ж дня закінчено розгляд кримінального провадження; 25 березня 2024 року ОСОБА_9 оскаржив постанову слідчого про закриття провадження до Ленінського районного суду м. Харків із метою спростування його показань, наданих у зв'язку з неправомірними діями поліцейських;
обвинувачений ОСОБА_9 просить скасувати вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 квітня 2024 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Такі вимоги обґрунтовує тим, що місцевий суд не врахував те, що: він не заподіював смерть ОСОБА_11 і стороною обвинувачення не надано належних, допустимих доказів, які би підтверджували його перебування в стані алкогольного сп'яніння та вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України; досудове розслідування та судове слідство проведені неповно, оскільки не було допитано всіх необхідних осіб; свідок ОСОБА_12 надав неправдиві й непослідовні показання; експертом допущено ряд неточностей; слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_14 здійснений без дотримання визначеного законом порядку на території належного йому ( ОСОБА_9 ) домоволодіння без його дозволу; його мобільний телефон було вилучено без участі понятих; поліцією до нього застосовувались незаконні методи слідства, зокрема, його зізнання у вчиненні злочину на стадії досудового розслідування отримане внаслідок застосування поліцейськими фізичного й психологічного насильства, у зв'язку з чим він звертався з відповідною заявою до ДБР. При цьому, обвинувачений посилається на те, що судом першої інстанції: не ознайомлено його з постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава про закриття кримінального провадження, з якою він ознайомився вже після судових дебатів; безпідставно не надано йому час для підготовки до судових дебатів та останнього слова; під час нового розгляду не виконано вказівки, наведені в ухвалі Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційних скарг, заперечення прокурора й представника потерпілої проти апеляційних скарг, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апелянтів та дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатнімотиви та підстави його ухвалення.
Доводи сторони захисту, які зводяться до того, що стороною обвинувачення не було доведено належними й допустимими доказами вчинення ОСОБА_9 умисного вбивства ОСОБА_11 за наведених в обвинувальному акті обставин, позбавлені підстав.
Натомість, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України - умисного протиправного заподіяння смерті (умисного вбивства) іншій людині - ОСОБА_11 , є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.
Такий висновок підтверджується показаннями свідка ОСОБА_12 (сусіда обвинуваченого - проживав із ним в одному будинку з окремим входом), який підтвердив те, що 26 жовтня 2018 року на подвір'ї домоволодіння по АДРЕСА_1 ним, ОСОБА_9 і дружиною обвинуваченого - ОСОБА_11 , вживались алкогольні напої, а саме він та ОСОБА_9 випили приблизно 2 пляшки горілки на двох, після чого він ( ОСОБА_12 ) приблизно о 21 годині 30 хвилин пішов відпочивати у свою частину будинку. 27 жовтня 2018 року приблизно о 02 годині його розбудив обвинувачений і повідомив про те, що він ( ОСОБА_9 ) убив ОСОБА_11 . Прослідувавши за обвинуваченим, помітив на землі на подвір'ї мертву роздягнену ОСОБА_11 із піднятою до горла футболкою. Обвинувачений запитував, що робити, й через декілька хвилин дав йому звернутий одяг: темні штани, кофту, поклав собі на плече тіло ОСОБА_9 і пішов до залишеного сараю «тракторної бригади», розтоашованої приблизно за 300 м від місця проживання ОСОБА_9 , де залишив тіло дружини, а він за наказом ОСОБА_9 прослідував за ним. Затим обвинувачений забрав у нього речі та заніс їх усередину сараю. 27 жовтня 2018 року в обідній час ОСОБА_9 надав йому загорнутий в газету розбитий на частки мобільний телефон ОСОБА_11 та наказав викинути його поруч із котельнею, де є сміттєва яма, що він і виконав. 28 жовтня 2018 року чув як обвинувачений у телефонному режимі повідомляв матері ОСОБА_11 про те, що остання не повернулася з роботи. Про наведені вище обставини він (свідок ОСОБА_12 ) нікому не розповідав, так як боявся загрози своєму життю з боку ОСОБА_9 .
31 жовтня 2018 року свідок ОСОБА_12 у ході слідчого експерименту продемонстрував: обставини його пробудження ОСОБА_9 із повідомленням про те, що він убив ОСОБА_11 ; місце на подвір'ї домоволодіння по АДРЕСА_1 , де 27 жовтня 2018 року приблизно о 02 годині лежала на землі вбита обвинуваченим ОСОБА_11 із оголеним тілом; зазначені вище обставини перенесення і приховування обвинуваченим тіла ОСОБА_11 , а також місце, де він ( ОСОБА_12 ) 28 жовтня 2022 року за наказом ОСОБА_9 викинув розбитий на частини мобільний телефон - у цегляній будівлі зі сміттям всередині по АДРЕСА_1 , що підтверджується протоколом вказаної слідчої дії з додатком (т.1 а.п.65 - 69).
Усупереч доводам обвинуваченого, слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_12 здійснено з дотриманням положень ст.240 КПК України, хід цієї слідчої дії зафіксовано відеозаписом і складений за її результатами протокол засвідчено всіма учасниками без жодних доповнень чи зауважень, у тому числі двома понятими й самим ОСОБА_9 . Також у матеріалах кримінального провадження наявна письмова заява ОСОБА_9 , у якій він як власник надав добровільну згоду на проведення слідчих дій на території домоволодіння та в приміщенні будинку по АДРЕСА_1 (т.1 а.п.64). Як засвідчує зміст протоколу, слідчий експеримент проводився і за добровільної згоди ОСОБА_12 , який був володільцем частини будинку й домоволодіння за названою вище адресою, проживаючи там на постійній основі.
У подальшому 31 жовтня 2018 року ці частини мобільного телефону з чохлом у кількості 5 штук було вилучено в наведеному вище місці, а саме в цегляній будівлі зі сміттям по вул. Центральній у с. Малі Феські Золочівського р-ну Харківської обл., що зафіксовано в протоколі огляду місця події з додатком (т.1 а.п.70-76).
Відповідно до протоколу огляду від 11 березня 2019 року всі 5 зазначених вище частин мобільного телефону з чохлом мають механічні пошкодження (розломи й тріщини) та раніше складали мобільний телефон «Xiaomi REDMI 4A С3» (т.3 а.п.115-116).
У висновку судової трасологічної експертизи №12/172СЕ-19 від 05 березня 2019 року також установлено, що згадані вище фрагменти раніше складали мобільний телефон із чохлом (т.2 а.п.95-103).
При цьому, на фрагментах мобільного телефону марки «МІ», вилученого при огляді місця події від 31 жовтня 2018 року по вул. Центральній у с. Малі Феські Золочівського р-ну Харківської обл. зафіксовано сліди потожирових виділень, що могли походити від самої ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , а на плівці передньої панелі телефону - сліди потожирових виділень, які могли походити від обвинуваченого, що підтверджується виновком судово-медичної експертизи №15/126-Дм2019р від 22 лютого 2019 року (т.2 а.п.155-160).
Згідно з даними протоколу пред'явлення речей для впізнання від 14 березня 2019 року з додатком потерпіла ОСОБА_10 впізнала зображення мобільного телефону «Xiaomi REDMI 4A С3» як такого, який був у ОСОБА_15 та в пошкодженому вигляді вилучений у ході названого вище огляду події (т.3 а.п.126-128).
При цьому, в судовому засіданні суду першої інстанції потерпіла ОСОБА_10 (мати ОСОБА_11 ) підтвердила те, що останнім часом між обвинуваченим та ОСОБА_11 відбувались сварки, ОСОБА_9 часто говорив, що у випадку якщо ОСОБА_11 покине його він уб'є її та себе. На її ( ОСОБА_10 ) прохання ОСОБА_11 іноді відмовлялась, а іноді погоджувалась покинути обвинуваченого. 26 жовтня 2018 року приблизно о 17 годині розмовляла із ОСОБА_11 у телефонному режимі, а 27 жовтня 2018 року телефон останньої був вимкнений. Цього дня (27 жовтня 2018 року) ОСОБА_9 на її телефонні дзвінки вдень повідомив, що ОСОБА_11 забула вдома зарядний пристрій до телефону та ввечері не повернулась додому. На телефонний дзвінок о 21 годині обвинувачений не відповів. 29 жовтня 2018 року вона подала заяву в поліцію щодо зникнення ОСОБА_11 та 30 жовтня 2018 року односельці знайшли тіло ОСОБА_11 в залишеній будівлі «тракторної бригади».
Показання потерпілої відповідають даним довідки про аналіз наданої ПрАТ «ВФ Україна» інформації щодо вхідних та вихідних з'єднань абонентів із долученими технічними носіями, які містять ці дані, про те, що з 26 жовтня 2018 року 18 години 55 хвилин до 27 жовтня 2018 року 07 години 13 хвилин телефонні з'єднання між абонентським номером мобільного телефону ОСОБА_11 ( НОМЕР_1 ) та іншими абонентами не відбувались (т.3 а.п.30-37).
Таким чином, показання обвинуваченого про те, що 26 жовтня 2018 року приблизно о 21-22 годині ОСОБА_11 зателефонувала своїй матері - ОСОБА_10 , та повідомила, що йде із сином спати, спрямовані на спробу створення алібі з метою приховування вчиненого злочину, так як вони спростовуються наведеним вище доказом щодо вхідних та вихідних з'єднань і показаннями потерпілої ОСОБА_10 , з яких убачається, що вона не мала телефонну розмову із ОСОБА_11 у вказаний ОСОБА_9 час.
При цьому, посилання захисника на зміст відповіді ПАТ «ФВ Україна» (т.7 а.п.96) не спростовує викладені вище обставини, оскільки в довідці щодо вхідних та вихідних з'єднань абонентів із долученими технічними носіями встановлено відсутність будь-яких телефонних з'єднань ОСОБА_11 з іншим абонентами за період часу з 26 жовтня 2018 року 18 години 55 хвилин до 27 жовтня 2018 року 07 години 13 хвилин, у той час як у своїх показаннях ОСОБА_9 посилався на повідомлення ОСОБА_11 по телефону інформації потерпілій, тобто на прийнятий останньою дзвінок.
Викладена вище сукупність доказів узгоджуються з протоколом огляду місця події від 30 жовтня 2018 року з додатками, відповідно до якого в приміщенні нежитлової споруди, розташованої на відстані 151, 4 м від північного боку буд. АДРЕСА_1 , виявлено частково роздягнене тіло ОСОБА_11 із наявними тілесними ушкодженнями та максимально розкинутими в сторони ногами, розірвані жіночі труси, підштаники з ознаками пошкодження (рвання), 2 пари спортивних штанів, пару шкарпеток, пару кросівок, дублянку, куртку й ковдру, а також фрагмент сліду взуття на поверхні ґрунту в цьому приміщенні (т.2 а.п.22-46).
Як установлено в висновку судово-медичної експертизи №12/89-зл/18 від 21 грудня 2018 року, причиною смерті ОСОБА_11 стала механічна асфіксія від закриття дихальних отворів руками, яка має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що підтверджується як наявністю загальноасфіктичних ознак, характерних для цього виду асфіксії (точкові крововиливи в сполучну оболонку лівого ока, гостре вздуття легень із розривами міжальвеолярних перетинок, рясні трупні плями, гострий розлад кровообігу, рідка кров), так і множинні характерні дрібні садна на носі, верхній губі, у верхній третині шиї та по контуру обличчя, рана й крововилив на слизовій оболонці верхньої губи, крововилив у ділянці нижньої щелепи справа). Між механічною асфіксією та настанням смерті ОСОБА_11 наявний причинний зв'язок. ОСОБА_11 також були спричинені: крововиливи в правій тім'яно-потиличній області, в тіло підшлункової залози та навколопанкреатичну клітковину, крововилив на передній поверхні правого стегна, садно та крововилив на великій статевій губі, й усі ці тілесні ушкодження, крім тілесних ушкоджень на статевій губі, утворились від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею за механізмом удару-стиснення не менш як за годину-кілька годин до настання смерті та є легкими тілесними ушкодженнями. Садно й крововилив на великій статевій губі виникли від удару під кутом тупим предметом з обмеженою поверхнею та не мають ознак загоєння, тому могли виникнути або під час настання смерті, або після неї в короткий проміжок часу. Смерть ОСОБА_11 настала більше ніж за три доби до моменту здійснення 31 жовтня 2018 року розтину трупу. Характерні для самооборони тілесні ушкодження на її тілі відсутні. Після спричинення ОСОБА_11 тілесних ушкоджень у праву тім'яно-потиличну ділянку голови, живота та передню поверхню правого стегна вона могла знаходитися в свідомості та вчиняти як-небудь самостійні дії (пересуватися, кричати, надавати опір, повзти тощо), після спричинення асфіксії - ні. Установлення накладення підсохлого ґрунту у вигляді вертикальних лінійних смуг на нижніх кінцівках ОСОБА_11 свідчить про переміщення (волочіння) її трупу. У крові трупу ОСОБА_11 установлено 2, 93 проміле етилового спирту. Кров ОСОБА_11 належить до групи А з ізогемаглютином анти- ОСОБА_16 сперми в піхві, ротовій порожнині та анальному отворі не встановлено (т.2 а.п.6-12).
У судовому засіданні місцевого суду експерт ОСОБА_13 підтвердила зміст наведеного вище висновку експертизи.
Таким чином, цей висновок експертного дослідження підтверджує показання ОСОБА_12 про переміщення обвинуваченим трупу ОСОБА_11 . З ж огляду на відсутність конкретних судово-медичних даних про згвалтування ОСОБА_11 (зокрема, відсутність: ознак боротьби; слідів відповідного фізичного впливу на її тілі, сперми в піхві, ротовій порожнині та анальному отворі ОСОБА_11 ), створення на місці виявлення її трупу обстановки, притаманної для вчинення такого злочину, принесення туди речей із будинку, то вказані обставини підтверджують вчинення ОСОБА_9 дій, спрямованих на маскування факту вчиненого ним злочину. При цьому, з показань свідка ОСОБА_12 убачається, що після перенесення трупу ОСОБА_11 обвинувачений вчиняв саме дії з метою приховування вчиненого вбивства.
Твердження захисника про відсутність даних з приводу проведення експертом ОСОБА_13 огляду трупу ОСОБА_11 спростовуються змістом висновку судово-медичної експертизи №12/89-зл/18 від 11 березня 2019 року, в якому експертом ОСОБА_13 детально зафіксовано результати зовнішнього та внутрішнього дослідження трупу ОСОБА_11 (т.2 а.п.16-21). У судовому засіданні місцевого суду експерт ОСОБА_13 теж підтвердила факт тривалого безпосереднього дослідження нею трупу ОСОБА_11 , у тому числі здійснення його розтину.
Далі 07 листопада 2018 року в ході обшуку за місцем проживання обвинуваченого було виявлено та вилучено його одяг: бушлат камуфляжний військового зразка «піксель», футболку сірого кольору розміру ХХХL, штани спортивні чорного кольору розміру ХХХL, чоловічі гумові калоші чорного кольору з нашаруванням ґрунту, постільну білизну: підковдру, простирадло та наволочку, що підтверджується протоколом обшуку з додатком (т.1 а.п.164-169).
Відповідно до протоколу пред'явлення речей для впізнання від 15 березня 2019 року з додатком свідок ОСОБА_12 упізнав вилучений у ході вказаного вище обшуку бушлат військового зразка, як такий, що належить ОСОБА_9 (т.3 а.п.136-140).
За змістом висновку судово-медичної експертизи №15№12222-Дм2018р від 07 грудня 2018 року було встановлено належність крові ОСОБА_9 до групи В (ІІІ) з ізогемаглютиніном анти-А (т.2 а.п.138-140).
При цьому, на футболці та спортивних брюках ОСОБА_9 , вилучених 07 листопада 2018 року в ході обшуку за місцем його проживання, зафіксовано наявність крові, що підтверджується висновками судово-медичних експертиз №14/463-Дм/19 від 14 березня 2019 року, №14/464-Дм/19 від 15 березня 2019 року (т.2 а.п.187-188, 190-192).
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №14/461-Дм/19 від 27 березня 2019 року виявлено кров і на спортивних штанах біля трупа ОСОБА_11 , походження якої від ОСОБА_9 не виключається (т.2 а.п.180-182).
У висновку ж судово-медичної експертизи №15/1249-Дм2018р від 04 березня 2019 року констатовано те, що на жіночих трусах ОСОБА_11 , вилучених під час огляду місця події 30 жовтня 2018 року, в місці розриву виявлені сліди потожирових виділень, змішані зі слідами сперми, антигени А та ОСОБА_17 є властивим для ОСОБА_11 і може походити за рахунок її потожирових виділень, антиген В для неї - чужорідний, імовірніше за все може походити за рахунок сперми та потожирових виділень. Змішані сліди потожирових виділень та сперми могли походити від чоловіка з групою крові В (ІІІ) з ізогемаглютиніном анти-А, в тому числі й від ОСОБА_9 (т.2 а.п.124-129).
Окрім того, на предметах одягу ОСОБА_9 , вилучених 07 листопада 2018 року в ході обшуку за місцем його проживання, встановлено наявність сторонніх текстильних волокок, часток об'єктів рослинного, тваринного та синтетичного походження. Серед сторонніх волокон, вилучених із одягу ОСОБА_9 (на бушлаті), наявні червоні хімічні зі зчерченістю волокна, які мають спільну родову належність із волокнами ковдри ОСОБА_11 . Мікрочастки-нашарування пуху та пір'я птахів, зафіксовані на одязі ОСОБА_11 (на дублянці та спортивних брюках) обвинуваченого, мають спільну таксономічну належність - відносяться до роду «Курка родини Справжні курячі» та збігаються за кольором - білі. Виявлені на всіх предметах одягу ОСОБА_9 поодинокі плоди нашарування рослин виду «Гречка посівна», частки листя рослин «Клен гостролистий» і виду «Дуб звичайний літній» мають спільну таксономічну видову належність та збігаються за кольором, станом з відповідними об'єктами, виявленими на дублянці та спортивних брюках ОСОБА_11 . Ідентифіковані на всіх предметах одягу обвинуваченого смужки-волокна білого кольору, які виготовлено з полімерного матеріалу - поліпропілену, мають спільну родову належність з відповідними об'єктами-нашаруваннями, виявленими на предметах одягу ОСОБА_11 , що підтверджується даними висновку комплексної експертизи з дослідження волокнистих матеріалів та виробів з них, об'єктів рослинного, тваринного походження, полімерних матеріалів та виробів до них №28078/1332/1333/2395 від 01 лютого 2019 року (т.2 а.п.58-64).
Також у висновку комплексної експертизи з дослідження волокнистих матеріалів та виробів з них, об'єктів рослинного, тваринного походження, полімерних матеріалів і виробів з них №24468/1334/1335/2396 від 01 лютого 2019 року встановлено наявність на: предметах одягу ОСОБА_11 , вилучених у ході огляді події 30 жовтня 2018 року, а саме на: дублянці та спортивних штаназ - мікрочастки пуху та пір'я птахів роду «Курка» родини «Справжні курячі», плоди рослин «Гречка посівна», сухі листя рослин виду «Клен гостролистий» і виду «Дуб звичайний літній»; усіх предметах одягу - сторонні смужки-волокна білого кольору, виготовлені з полімерного матеріалу - поліпропілену. Серед сторонніх волокон, вилучених із одягу ОСОБА_11 (на дублянці) наявні зеленувато-коричневі матовані гладкі хімічні волокна, які мають спільну родову належність із відповідними волокнами, що входять до складу бушлата ОСОБА_9 , вилученого в ході цієї ж слідчої дії (т.2 а.п.46 - 52).
Отже, наведені вище висновки експертиз у своїх сукупності та взаємозв'язку підтверджують показання ОСОБА_12 щодо обставин вчинення злочину та його приховування ОСОБА_9 .
Посилання захисника на допущені у висновках експретиз описки як на підставу для неврахування цих доказів є неспроможними.
Зі змісту висновку судово-медичної експертизи №12/89-зл/18 від 21 грудня 2018 року слідує, що в ньому помилково в одному з абзаців зазначено по-батькові ОСОБА_11 ( ОСОБА_18 , замість ОСОБА_19 ), та в іншому абзаці - дату її лікарського свідоцтва про смерть (31 жовтня 2018 года, замість 02 листопада 2018 року). У судовому засіданні місцевого суду експерт ОСОБА_13 підтвердила, що вона дійсно проводила судово-медичну експертизу трупа саме ОСОБА_11 та 02 листопада 2018 року оформила лікарське свідоцтво про смерть після встановлення нею причини смерті ОСОБА_11 , а наведені вище неточності є технічною опискою.
Також установлено, що технічною опискою є зазначення у висновку судово-медичної імунології експертизи №14/460-Дм/19 від 19 березня 2019 року помилкового місяця (30 листопада 2018 року, замість правильного - 30 жовтня 2018 року) в даті вилучення спортивного жіночого джемпера бежевого кольору з пришивним капюшоном під час огляду місця події в приміщенні залишеної будівлі, де було виявлено труп ОСОБА_11 , оскільки вказану слідчу дію проведено 30 жовтня 2018 року, що зафіксовано у відповідному протоколі з додатками. Натомість, 30 листопада 2018 року жодні слідчі дії в цьому кримінальному провадженні не проводились (т.1 а.п.22-46, т.2 а.п.176-178).
Тому наведені вище описки мають технічний характер, не вливають на зміст і суть експертних висновків, не ставлять під сумнів їх достовірність та допустимість.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №911 від 10 грудня 2018 року ОСОБА_9 на час проведення експертизи страждав на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. На момент вчинення злочину ОСОБА_9 виявляв ознаки вказаного вище хронічного психічного захворювання поза тимчасового розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними (т.3 а.п.218-220).
Наведені вище висновки експертиз у кримінальному провадженні містять відповідні описи проведених досліджень, мотивовані відповіді на поставлені питання, достатньо обґрунтовані, складені з дотриманням вимог процесуальних норм, надані компетентними фахівцями та не містять розбіжностей як між собою, так і з іншими доказами, а тому доводи обвинуваченого про протилежне є необґрунтованими.
Твердження захисника про те, що протокол огляду місця події по АДРЕСА_1 безпідставно підписано ОСОБА_12 є необгрунтованими, оскільки в ході апеляційного розгляду не встановлено обставин, які би унеможливлювали участь ОСОБА_12 у статусі понятого в ході вказаної слідчої дії чи його заінтересованість в результатах кримінального провадження. Більше того, ОСОБА_12 було допитано як свідка на стадії досудового слідства лише 30 жовтня 2018 року й, таким чином, на момент цього огляду місця події ОСОБА_12 не був навіть свідком по справі (т.1 а.п.60-62).
Окрім того, зазначений вище протокол підписано іншим понятим ОСОБА_20 та самим ОСОБА_9 без будь-яких доповнень і зауважень щодо змісту протоколу та порядку проведення слідчої дії, що вказує на відсутність об'єктивних підстав ставити під сумнів її результати та неспроможність доводів захисника (т.1 а.п.10-16).
Таким чином, показання свідка ОСОБА_12 є послідовними, логічними та повністю підтверджуються вказаними вище взаємоузгодженими доказами за результатами проведення слідчих дій із додатками, висновками експертиз, даними щодо телефонних з'єднань з технічними носіями інформації, показаннями експерта й потерпілої, через це об'єктивних підстав не довіряти вказаним доказам немає та місцевий суд правильно поклав їх до доказової бази при ухваленні вироку. При цьому, свідок ОСОБА_12 у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку перед допитом був приведений до присяги, попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання (за ст.ст.384, 385 КК України), й додатково перевіркою матеріалів справи не встановлено підстав обмовити обвинуваченого з боку свідка ОСОБА_12 , із яким, виходячи з їх ( ОСОБА_12 і ОСОБА_9 ) показань, у нього були нормальні взаємовідносини, як і не виявлено доказів, які би ставили під сумнів репутацію свідка.
Проте показання обвинуваченого про те, що він не вчиняв інкримінований йому злочин правильно оцінені критично судом першої інстанції та є способом захисту ОСОБА_9 від пред'явленого йому обвинувачення, оскільки повністю спростовуються сукупністю викладених вище підтверджуючих зміст однин одного доказів, аналіз яких у сукупності та взаємозв'язку із урахуванням обставин цього провадження і висунутої на свій захист неправдивої версії обвинуваченого поза розумним сумнівом доводить вчинення ним у стані алкогольного сп'яніння умисного вбивства ОСОБА_11 у ході раптово виниклого конфлікту, про раптовість якого свідчить, зокрема, те, що безпосередньо ввечері 26 жовтня 2018 року, до моменту залишення ОСОБА_12 обвинуваченого та ОСОБА_11 , сварок чи конфліктних ситуацій між ними не було. У контексті факту виникнення конфліктної ситуації підлягають врахуванню і попередні наміри ОСОБА_9 покинути ОСОБА_9 , його часті попередні висловлювання про те, що у випадку якщо ОСОБА_11 покине його він уб'є її та себе.
Водночас, окремо що стосується посилань захисника на відсутність медичного висновку за результатами проведеного огляду обвинуваченого на стан алкогольного сп'яніння, то в кримінальному провадженні не виключається можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину в стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.
Так, свідок ОСОБА_12 підтвердив вживання обвинуваченим великої кількості міцного алкогольною напою (дві пляшки горілки на двох осіб) 26 жовтня 2018 року ввечері, тобто перед вчиненням злочину. Сам обвинувачений у судовому засіданні місцевого суду спочатку не визнавав цю обставину, але потім підтвердив те, що вживав у вказаний вище час алкоголь. Згідно з даними висновку судово-психіатричної експертизи №911 від 10 грудня 2018 року ОСОБА_9 , у тому числі на вчинення злочину виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю (т.3 а.п.218-220).
Підстав для визнання недопустимими, недостовірними чи неналежними викладених вище доказів, якими підтверджується винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, не встановлено.
Неспроможними є і доводи обвинуваченого про неповноту досудового розслідування та судового слідства, оскільки в цьому кримінальному провадженні було повно й усебічно встановлено всі обставини, які підлягають перевірці й доказуванню. Окрім того, перевіркою справи не виявлено та стороною захисту не наведено мотивованих підстав стверджувати про те, що зазначені ОСОБА_9 у апеляційній скарзі особи могли повідомити суду невідомі або ж інші відомості, які мали би значення для встановлення суттєвих обставин учиненого злочину. Навпаки, сторона захисту в суді першої інстанції перед переходом до стадії судових дебатів на запитання головуючого судді не вказувала на бажання доповнити судовий розгляд, що підтверджується технічним носієм інформації, на якому зафіксовано судове провадження в місцевому суді.
Посилання ж обвинуваченого на вилучення в нього мобільного телефону без участі понятих позбавлені підстав, оскільки висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 не ґрунтується на доказах, пов'язаних із вилученням і оглядом його мобільного телефону.
Що стосується тверджень сторони захисту про застосування під час досудового розслідування поліцейськими до обвинуваченого незаконних методів розслідування, то вони не знайшли свого підтвердження в результаті проведення уповноваженим органом офіційного розслідування, оскільки за постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) ТУ ДБР, розташованого в м. Полтава, від 25 березня 2024 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2023 року за №62023170020000095 (на підставі ухвали Лубенського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2022 року з метою перевірки обставин, викладених ОСОБА_9 у заяві про застосування до нього недозволених методів досудового розслідування в кримінальному провадженні, яке є предметом апеляційного перегляду), закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України. Слідчим було проведено ретельну перевірку зазначених обвинуваченим обставин, у ході чого допитано ряд свідків ( ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 ), самого ОСОБА_9 , витребувано з Дергачівського районного суду Харківської області копію відеозапису судового засідання про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» - дані щодо його стану здоров'я. Оцінивши отримані докази, слідчий встановив те, що поліцейські не виходили за межі наданих їм повноважень при виконанні службових обов'язків, урахував відсутність будь-яких об'єктивних даних про застосування до ОСОБА_9 фізичного чи психологічного насильства, дійшовши вмотивованого висновку, що доводи обвинуваченого не знайшли свого підтвердження (т.7 а.п.247-249).
26 червня 2024 року слідчим суддею Ленінського районного суду м. Харків відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_9 на вказану вище постанову слідчого. Ухвала слідчого судді постановлена за участю ОСОБА_9 і набрала законної сили (посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120117137).
Про неспроможність наведених вище посилань сторони захисту свідчить і зміст довідки Золочіської центральної районної лікарні, відповідно до якої ОСОБА_9 станом на 30 жовтня 2018 року о 20 годині 40 хвилин, тобто після його затримання, скарг на стан здоров'я і тілесних ушкоджень не мав (т.1 а.п.117).
Також необгрунтованими слід визнати доводи захисника про неналежне роз'яснення ОСОБА_9 його прав при затриманні.
30 жовтня 2018 року о 20 годині слідчим було затримано ОСОБА_9 , про що складено відповідний протокол (т.1 а.п.122-136).
Те, що роз'яснення ОСОБА_9 прав було ретельним, а не формальним, свідчить: зміст цього протоколу, в якому детально викладені права затриманого; засвідчення ОСОБА_9 своїм підписом факту роз'яснення йому цих прав і його власноручний запис про відсутність зауважень до порядку їх роз'яснення; підтвердження змісту протоколу затримання двома понятими та ОСОБА_9 без будь-яких доповнень і зауважень.
Окрім того, в ході затримання в ОСОБА_9 ніякі речі не вилучались та пояснень щодо обставин інкримінованого йому злочину він не надавав, у зв'язку з чим твердження захисника в цій частині є такими, що не впливають на допустимість доказової бази по справі.
На переконання колегії суддів, установивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані під час досудового розслідування й надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_9 було пред'явлено обвинувачення, надавши вказаним вище доказам оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Разом з тим, місцевий суд помилково послався як на докази винуватості ОСОБА_9 на письмову заяву обвинуваченого ОСОБА_9 про вчинений злочин, подану до Золочівського ВП ГУНП у Харківській області (т.1 а.п.119-121), та висновок судово-медичної експертизи №12/7/89-зл18 від 11 березня 2019 року про те, що показання підозрюваного ОСОБА_9 , надані ним під час досудового розслідування згідно з протоколом його допиту від 30 жовтня 2018 року, не суперечать судово-медичним даним, установленим у ході проведення судово-медичної експертизи трупу потерпілої ОСОБА_11 , щодо характеру, кількості та механізму утворень тілесних ушкоджень на її тілі (т.2 а.п.16-21), так як суд першої інстанції не дав оцінки тому, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України.
На підставі ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, із мотивувальної частини оскаржуваного вироку слід виключити посилання місцевого суду на письмову заяву ОСОБА_9 , яка передає його зізнання у вчиненому злочині, та висновок судово-медичної експертизи №12/7/89-зл18 від 11 березня 2019 року про встановлення спроможності показань ОСОБА_9 , які надані ним у ході допиту на стадії досудового розслідування та якими в силу ст.ст.23, 95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судове рішення.
Але таке виключення не впливає на доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, поза розумним сумнівом наведеною вище сукупністю доказів і на їх допустимість.
З огляду на викладене вище, доводи сторони захисту про недопустимість як доказів письмової заяви та протоколу заяви ОСОБА_9 , висновку судово-медичної експертизи №12/7/89-зл18 від 11 березня 2019 року апеляційним судом не аналізуються.
Аргументи сторони захисту про те, що місцевим судом безпідставно не було надано обвинуваченому час для підготовки до судових дебатів та оскарження рішення слідчого про закриття кримінального провадження позбавлені підстав.
Відповідно до ч.3 ст.363 КПК України після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
З матеріалів справи вбачається, що судове провадження в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 здійснювалось із 22 квітня 2019 року (т.4 а.п.30). У цьому провадженні попередньо було здійснено судовий розгляд у двох судових інстанціях, а саме 03 липня 2020 року Дергачівським районним судом Харківської області ухвалено обвинувальний вирок щодо ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України та 21 грудня 2021 року Харківським апеляційним судом постановлено ухвалу про скасування зазначеного вироку й призначення нового розгляду в місцевому суді. Відповідно в цих судах першої та апеляційної інстанції обвинуваченому надавалась можливість виступу в судових дебатах і звернення з останнім словом. При цьому, обсяг дослідження доказів під час попереднього розгляду в суді першої інстанції був аналогічним тому обсягу доказів, який мав місце під час нового розгляду, за винятком лише допиту експерта (т.4 а.п.236-243, т.5 а.п.63-66).
У провадженні Лубенського міськрайонного суду Полтавської області справа щодо ОСОБА_9 перебувала на розгляді з 30 серпня 2022 року, тобто приблизно 1 рік 8 місяців до ухвалення оскаржуваного вироку (т.6 а.п.4-5).
20 вересня 2023 року місцевим судом було закінчено дослідження останнього доказу по справі, а саме допитано експерта ОСОБА_13 , після чого судові засідання суду першої інстанції неодноразово відкладались із процесуальних питань (т.7 а.п.127-128).
Отже, з дати дослідження останнього доказу в суді під час нового розгляду до дати останнього судового засідання першої інстанції сплинуло більше ніж пів року.
Подальше судове провадження (декілька судових засідань) не продовжувалось виключно у зв'язку з очікуванням результату здійснення Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2023 року за №62023170020000095 із метою перевірки обставин, викладених у заяві ОСОБА_9 про застосування до нього поліцейськими недозволених методів слідства в кримінальному провадженні за підозрою у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. Судом першої інстанції неодноразово направлялись запити до Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава щодо руху вказаного вище кримінального провадження, у відповідь на які надходили повідомлення про те, що досудове розслідування триває та проводяться необхідні слідчі дії (т.7 а.п.156, 197, 205, 207, 209-210, 246).
За змістом технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в місцевому суді, 19 березня 2024 року в судовому засіданні головуючим суддею було роз'яснено, що після отримання відповіді на запит від Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава буде прийнято рішення щодо подальшого розгляду провадження.
Ураховуючи наведене вище, сторона захисту мала достатній час і можливості узгодити свою позицію, ОСОБА_9 - підготуватись до судових дебатів та останнього слова.
26 березня 2024 року до місцевого суду надійшла постанова слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава від 25 березня 2024 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2023 року за №62023170020000095 (т.6 а.п.247-249).
16 квітня 2024 року в судовому засіданні головуючим суддею повідомлено про надходження до суду вказаної вище постанови та оголошено її зміст. Затим об 11 годині 53 хвилини місцевий суд, вислухавши позиції всіх учасників провадження, за клопотанням сторони захисту оголосив перерву тривалістю приблизно 40 хвилин для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з рішенням слідчого про закриття кримінального провадження, підготовки до судових дебатів. Проти такого часу не заперечував ніхто з учасників провадження, в тому числі й сторона захисту.
Після оголошеної перерви о 12 годині 37 хвилин ОСОБА_9 на запитання головуючого судді підтвердив те, що ознайомився з рішенням слідчого про закриття кримінального провадження та сторона захисту до прийняття судом першої інстанції рішення про перехід до судових дебатів жодним чином не вказувала на недостатність наданого їй часу чи неготовність до судового засідання. Головуючий суддя з'ясував в учасників провадження думку щодо бажання доповнити судовий розгляд та, впевнившись у можливості закінчення попередньої стадії, ухвалив рішення про перехід до судових дебатів за відсутності від усіх учасників провадження будь-яких клопотань з приводу доповнення судового розгляду чи заперечень проти проведення судових дебатів. Судові дебати здійснено з дотриманням вимог ст.364 КПК України, в них виступали як сам обвинувачений, так і його захисник без будь-яких обмежень у часі з промовами у спосіб, який вони вважали за необхідне, а також ОСОБА_9 звертався до суду з останнім словом, що підтверджується журналом судового засідання і технічним носієм інформації, на якому зафіксовано судове провадження в місцевому суді (засідання від 16 квітня 2024 року).
Протягом усього судового розгляду в усіх судових інстанціях позиція сторони захисту щодо висунутого ОСОБА_9 обвинувачення була незмінною (невинуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину та отримання стороною обвинувачення доказів у порушення приписів КПК України).
Лише після виступу прокурора в процесі судових дебатів обвинувачений зазначив, що не був готовий до судових дебатів, після чого здійснив промову з наведенням доводів щодо його невинуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та збирання стороною обвинувачення доказів із порушенням вимог КПК України. Як обвинувачений, так і його захисник скористались правом на виступ у судових дебатах, а ОСОБА_9 - також із останнім словом.
Разом з тим, судові дебати є самостійною частиною розгляду кримінального провадження, їх основу складають промови учасників судового розгляду, в яких вони дають оцінку діям обвинуваченого, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого, кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що повинен вирішити суд при ухваленні вироку.
Як унормовано ч.5 ст.364 КПК України, якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин. Інших підстав для відновлення стадії з'ясування обставин кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.
Під час судових дебатів, крім промов учасників судового провадження, будь-яких інших процесуальних дій, за виключенням рішення про відновлення з'ясування обставин (ч.5 ст.364 КПК України), чинним законодавством не передбачено.
Стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань та заяв.
Викладене вище узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яка міститься в постановах від 06 липня 2022 року у справі № 127/15447/20, 26 вересня 2019 року у справі №597/873/17, від 10 липня 2018 року у справі №477/2923/14-к. При цьому, в постанові від 06 липня 2022 року касаційний суд визнав неспроможними відповідні доводи сторони захисту, дійшовши висновку про те, що місцевий суд обґрунтовано відмовив захиснику в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки до судових дебатів, оскільки він заявив його на початку своєї промови, після виступів прокурора, потерпілого та його підзахисного.
Також слід наголосити й на тому, що безпосередня наявність клопотання за відсутності належного його обґрунтування не є підставою для обов'язкового його задоволення.
За таких обставин, апеляційний суд не має підстав уважати, що судом першої інстанції було допущено істотні порушення вимог ст.ст.363, 364, 365 КПК України.
Місцевий суд дотримався приписів ст.ст.10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
Що стосується посилань сторони захисту на оскарження рішення слідчого про закриття кримінального провадження, то вони також позбавлені підстав, оскільки, як зазначено вище, 26 червня 2024 року слідчим суддею Ленінського районного суду м. Харків відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_9 на постанову слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава від 25 березня 2024 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2023 року за №62023170020000095 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України. Ухвала слідчого судді постановлена за участю ОСОБА_9 і набрала законної сили (посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120117137).
Також, усупереч доводам обвинуваченого, за результатами нового розгляду місцевий суд у повній мірі врахував і виконав вказівки, наведені в ухвалі Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, в контексті вирішення питання щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України, усунув порушення, допущені в ході попереднього судового розгляду.
Підстав для закриття кримінального провадження чи призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що порушується питання в апеляційних скаргах, перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
Разом з цим, у ході призначення обвинуваченому покарання суд першої інстанції не врахував положення ч.2 ст.416 КПК України, відповідно до яких при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Ці вимоги кримінального процесуального закону спрямовані на забезпечення правової визначеності для обвинуваченого шляхом встановлення законодавчої заборони погіршення його становища під час нового розгляду в суді першої інстанції після скасування апеляційним судом попереднього судового рішення місцевого суду, крім випадків, прямо передбачених законом.
Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2019 року (справа №728/2724/16-к), ч.2 ст.416 КПК України визначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому, положення ч.2 ст.415 КПК України не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного вище правила.
Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення.
У цьому кримінальному провадженні попередньо були ухвалені такі судові рішення.
03 липня 2020 року Дергачівським районним судом Харківської області ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.115 КК України на 15 років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Золочівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2018 року вказаним вище більш суворим покаранням призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у вигляді 14 років позбавлення волі (т.4 а.п.236-243).
21 грудня 2021 року Харківським апеляційним судом апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 задоволено, апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_7 , задоволено частково, вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 03 липня 2020 року щодо ОСОБА_9 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що місцевим судом було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оголошено вирок без присутності обвинуваченого, його захисника та повідомлення їх про місце, дату й час такого оголошення, не перевірено доводи ОСОБА_9 про застосування до нього недозволених методів слідства. Тобто підставою для скасування вироку були виключно істотні порушення вимог КПК України (т.5 а.п.63-66).
Але попередній вирок місцевого суду не скасовувався судом апеляційної інстанції у зв'язку із м'якістю призначеного обвинуваченому покарання та необхідністю його посилення чи передчасністю висновків суду першої інстанції в питанні обрання заходу примусу. В ухвалі від 21 грудня 2021 року апеляційний суд доводи потерпілого щодо призначення ОСОБА_9 надто м'якого покарання не розглядав і зазначив про те, що вони підлягають аналізу під час нового розгляду, при цьому, не вказував на неправильність чи передчасність призначення обвинуваченому того чи іншого покарання як на одну з підстав для скасування вироку суду.
Таким чином, при новому розгляді кримінального провадження Лубенський міськрайонний суд Полтавської області був позбавлений можливості посилювати обвинуваченому покарання, попередньо призначене у вигляді 14 років позбавлення волі.
Проте всупереч цим обставинам і в порушення приписів ч.2 ст.416 КПК України місцевий суд при новому розгляді призначив ОСОБА_9 більш суворе покарання - 15 років позбавлення волі.
З огляду на зазначене вище, оскаржуваний вирок у цій частині є таким, що ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає зміні.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненного злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У питанні призначення покарання суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, його надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, невідворотні наслідки у вигляді позбавлення життя людини, що є найвищою соціальною цінністю, а саме своєї дружини, яка завідомо для нього була фізично слабшою, особу й посткримінальну поведінку обвинуваченого, який судимий, не працює, має малолітню дитину, яка має статус дитини, позбавленої батьківського піклування (опікуном є дід ОСОБА_25 ), на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно як особа, яка веде асоціальний спосіб життя, зловживає алкоголем, порушує громадський порядок, на поведінку якого неодноразово надходили скарги, не надав критичний осуд своїм злочинним діям, намагався приховати тіло вбитої ним дружини та уникнути кримінальної відповідальності, не висловив вибачень перед потерпілою, думку ОСОБА_10 про необхідність призначення ОСОБА_9 найсуворішого покарання, відсутність обставин, які би пом'якшували покарання, та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Ураховуючи наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям в межах санкції ч.1 ст.115 КК України в розмірі, наближеному до верхньої межі заходу примусу, з подальшим застосуванням приписів ч.4 ст.70 КК України.
Саме таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65, 416 КК України, за своїм видом і розміром буде законне, справедливе та сприятиме меті покарання, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 і його захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 квітня 2024 року щодо ОСОБА_9 змінити.
Виключити з вироку посилання місцевого суду на заяву обвинуваченого ОСОБА_9 про вчинений злочин і висновок судово-медичної експертизи №12/7/89-зл18 від 11 березня 2019 року як на докази винуватості ОСОБА_9 .
Призначити ОСОБА_9 покарання за ч.1 ст.115 КК України у вигляді 14 років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Золочівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2018 року більш суворим покаранням за зміненим оскаржуваним вироком призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у вигляді 14 років позбавлення волі.
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4