С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52
e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
код ЄДРПОУ: 02896762
Провадження 2/760/5849/24
В справі 760/1683/24
(заочне)
І. Вступна частина
14 червня 2024 року в місті Києві
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Левіцької Н.О.
розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення.
ІІ. Описова частина
В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва із позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення Російської Федерації.
Позов обґрунтований тим, що Позивач, станом на дату (24.02.2022) початку повномасштабного вторгнення на територію України постійно проживав у м. Маріуполь, Донецької області.
З 01.12.2016 проходив службу у лавах поліції України, з 08.12.2017 по теперішній час обіймає посаду Начальника управління патрульної поліції Донецької області.
Патрульна поліція Маріуполя, починаючи з 24 лютого 2022 року, залишилася у місті Маріуполь, виконуючи свої безпосередні функції з охорони громадського порядку, безпеки руху, допомоги цивільному населенню та військовим.
Зазначає. що починаючи з 27 лютого 2022 року ситуація у місті погіршувалась щогодинно. В місто заходила велика кількість озброєних диверсійних груп, посилювалися обстріли з артилерії та авіації, корабельної артилерії, та інших видів озброєння. В середні березня почалися міські бої з використанням важкої техніки та озброєння.
За цих обставин, як зазначає ОСОБА_1 , цивільне населення міста було приречене на загибель, сили нападника значно перевищували в озброєнні, в техніці та живій силі. У місті відбувалося мародерство, пограбування. Люди перебували в умовах виживання без електрики, зв'язку, тепла та їжі.
Виконуючи свій службовий обов'язок Позивач та його підлеглі, робили все, що могли для захисту і допомоги населенню. Патрулі виконували функції і рятувальників, і фельдшерів швидкої допомоги, власне функцію швидкої допомоги. Евакуйовували та вивозили людей зі страшним пораненнями та каліцтвами, рятували та витягали з під завалів, надавали реанімаційну допомогу, надавали допомогу після авіаудару на пологовий будинок, житлові будинки, розвозили по укриттям залишки їжі.
Як зазначає Позивач, з 16 березня 2022 року, Патрульна поліція м. Маріуполя припинила свої поліцейські функції, тому що далі працювати стало неможливо, багатьох з особового складу було поранено, контужено, були загиблі, частина потрапила у полон.
Позивач, залишаючись у м. Маріуполь, у співпраці з військовими підрозділами НГУ продовжив виконання функцій по захисту суверенітету та незалежності України.
Позивач зазначає, що виконуючи бойові завдання, щоденно бачив як місто Маріуполь горить та перетворюється на руїни. Вулиці міста були засіяні трупами людей, в перервах між обстрілами люди ховали своїх близьких та знайомих у дворах багатоквартирних будинків.
02 квітня 2022 року, перебуваючи на бойовому виїзді, Позивач отримав вогнепальне поранення в плече. Через відсутність ліків, перев'язочних матеріалів та антисанітарію, його поранення почало загнивати, його стан погіршувався і він вже не міг повноцінно виконувати обов'язки командира.
06 квітня 2022 року Позивача було переправлено на МК "ІНФОРМАЦІЯ_1".
16 квітня 2022 року на території комбінату Позивач пережив авіаобстріл "ІНФОРМАЦІЯ_2", пряме влучання по місцю та загибель 13 людей.
Ситуація з обстрілами, кількістю втрат загиблими та пораненими при спробах відбивати прорив російської армії на комбінат "ІНФОРМАЦІЯ_1" погіршувалась щогодини. Окупанти почали використовувати зброю масового ураження, що заборонена усіма міжнародними конвенціями і застосовувати бомбардування фосфорними бомбами.
Цивільні люди сім'ями разом з маленькими дітьми потерпали щодня від холоду та голоду. Розповсюдження їжі по бункерам через завали та обстріли було майже неможливе. Підземні сховища були заповнені сотнями тіл загиблих бійців.
Позивач вказує, що кожного дня на його очах гинули приблизно по 70 людей, поранені військові та цивільні стікали кров'ю та гнили заживо. Людям ампутували кінцівки без знеболювального, тому що його просто вже не було.
При цьому твердо вирішивши виконувати свій військовий обов'язок до останнього, підрозділи НПУ, НГУ, ЗСУ виходили до бою, попри величезну різницю у кількості та оснащенні.
У період з 24.02.2022 по 20.05.2022 Позивач перебував у місті Маріуполь, у тому числі на заводі "ІНФОРМАЦІЯ_1" та брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації та НЗФ.
16 травня 2022 року у зв'язку з відсутністю можливості підрозділів оборони м. Маріуполя продовжувати опір переважаючим силам противника через неможливість отримати військове озброєння та бойову техніку, нестачу боєприпасів, продуктів харчування, неможливості надання медичної допомоги пораненим військовослужбовцям і цивільним особам, та з метою збереження їх життя, з урахуванням обставин відсутності кримінального правопорушення, під час виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбачених статтею 43-1 ККУ, враховуючи бойовий імунітет, передбачений статтею 1 Закону України "Про оборону України", сили оборони м. Маріуполя вимушені завершити виконання бойового завдання щодо оборони міста Маріуполя.
У зв'язку з цим 20 травня 2022 року Позивач потрапив у полон до збройних формувань Російської Федерації та НЗФ так званої "ДНР", утримувався на території виправної колонії смт. Оленівка Волноваського району Донецької області, з 13.07.2022 був вивезений до СІЗО м. Донецьк.
Позивач, як він стверджує, провів у полоні 123 дні, з яких 60 днів - в Оленівці.
В позовній заяві Позивач докладно виклав всі обставини та умови перебування у полоні, зокрема те, що він як поліцейський і чоловік, не може розповісти всіх подробиць фізичних і моральних тортур, що прийшлось пережити у полоні. Систематичні побої та тортури з застосуванням металевих, гумових, дерев'яних предметів. Під час допитів, з метою вибити зізнання у нацизмі чи визнання окупаційної влади, застосовували всі можливі засоби для спричинення тяжких больових страждань.
Через відсутність нормального харчування, а саме катування голодом, Позивач суттєво втратив вагу - 40 кг.
Медична допомога та лікування полонених не здійснювались. Повна відсутність засобів гігієни приводила до постійних розладів шлунку, загнивань плоті.
Увесь час перебування в полоні Позивач відчував постійний головний біль, біль в області плеча, слабкість, голод, зневоднення, до цього кожного дня додавались тортури - фізичні та моральні з метою зламати особистість, перейти на сторону окупанта і визнати, що Україною керує нацистський режим, визнати видумані злочини проти Росії та так званої ДНР.
Звільнення Позивача з полону відбулось відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, створеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 257.
Фактично Позивач був звільнений, як він вказує, 21 вересня 2022 року.
Після звільнення з полону лікарі клінічної лікарні "Феофанія" діагностували у Позивача кульове поранення лівого плечового суглобу, поранення, ЗЧМТ та акуботравму. Позивач переніс ряд операцій на плечі, носі, очах.
В обґрунтування розміру моральної шкоди, Позивач зазначає, що, збройна агресія РФ, призвела не тільки до фізичного, але й до психологічного травмування. З першого дня на війні його психіка перебувала в умовах постійного перенавантаження.
Важкі бої, смерть і поранення побратимів, обстріли всієї території України ракетами і дронами-камікадзе виснажували психіку, він постійно ходив під смертю і бачив її зблизька, кожен день полону протягом 4-х місяців був сповнений моральними та фізичними знущаннями.
Починаючи з 2014 року, вже майже 9 років його життя та служби у лавах Національної поліції України покладені на боротьбу і захист державного суверенітету та територіальної цілісності України.
За ці роки Позивачу, як він вказує, довелося пережити усі жахіття війни: обстріли, бомбардування, бої за території, загибель колег та побратимів, смерті цивільного населення, поранення, випробування полону, катування, голод, втрату здоров'я, нормального способу життя, розлуку з родиною.
Позивач наголошує на тому, що Російська Федерація зіпсувала його життя, життя його близьких, і мільйонів Українців, тому він вважає, що країною агресором йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 35 000 000,00 (тридцять п'ять мільйонів) гривень. Визначений розмір морального відшкодування є адекватним психотравмуючій ситуації, яку йому довелось пережити, пройшовши оборону м. Маріуполь, оборону металургійного комбінату "ІНФОРМАЦІЯ_1" та чотиримісячний полон з систематичними катуваннями та знущаннями.
Враховуючи викладене, Позивач просить стягнути з держави Російська Федерація у якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, вказану суму, яка становить еквівалент 845 657,79 (вісімсот сорок п'ять тисяч шістсот п'ятдесят сім євро 79 євроцентів) євро чи 924 981,37 (дев'ятсот двадцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят один доларів США 37 центів) доларів США за офіційним курсом НБУ на дату подання позову.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року під головуванням судді Коробенка С.В. відкрито провадження в справі та призначене підготовче засідання по даній справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19.04.2024 у справі №760/1683/24 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
Представник Позивача в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада».
Враховуючи, що належним чином повідомлений Відповідач присутність свого представника в судовому засіданні не забезпечив, відзиву не подав, відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
ІІІ. Мотивувальна частина
Дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянином України, ІПН: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, № НОМЕР_2 , виданий 03.10.2022, орган, що видав документ № 8024, що зареєстрований як ВПО, за адресою:АДРЕСА_1 ;фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Станом на дату (24.02.2022) початку повномасштабного вторгнення на територію України постійно проживав у м. Маріуполь, Донецької області.
З 01 грудня 2016 року проходить службу у лавах поліції України, з 08.12.2017 по теперішній час обіймає посаду Начальника управління патрульної поліції Донецької області.
З 2014 року, як волонтер та доброволець у складі добровольчих формувань, зокрема: "ІНФОРМАЦІЯ_3",ПС «ІНФОРМАЦІЯ_4» брав участь у АТО. У вересні 2014 року Позивач отримав скрізне вогнепальне поранення пахової частини.
У 2017 році року ОСОБА_1 очолив Патрульну поліцію м. Маріуполь, де працював до моменту потрапляння у полон Російської Федерації у травні 2022 року.
У період з 24.02.2022 по 20.05.2022 Позивач перебував у місті Маріуполь, у тому числі на заводі "ІНФОРМАЦІЯ_1" та брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації та НЗФ.
З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2022 року, перебуваючи на бойовому виїзді, Позивач отримав вогнепальне поранення в плече.06 квітня 2022 року був передислокований на МК "ІНФОРМАЦІЯ_1", де займався допомогою для розвідки "ІНФОРМАЦІЯ_5", ІНФОРМАЦІЯ_6 (прим: збір відкритих даних), моніторинг російських пабліків, коригування вогню, визначення місць для нанесення ударів, мав постійний контакт з розвідкою України.
16 травня 2022 року у зв'язку з відсутністю можливості підрозділів оборони м. Маріуполя продовжувати опір переважаючим силам противника через неможливість отримати військове озброєння та бойову техніку, нестачу боєприпасів, продуктів харчування, неможливості надання медичної допомоги пораненим військовослужбовцям і цивільним особам, та з метою збереження їх життя, з урахуванням обставин відсутності кримінального правопорушення, під час виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбачених статтею 43-1 ККУ, враховуючи бойовий імунітет, передбачений статтею 1 Закону України "Про оборону України", сили оборони м. Маріуполя вимушені завершити виконання бойового завдання щодо оборони міста Маріуполя.
У зв'язку з цим 20 травня 2022 року Позивач потрапив у полон до збройних формувань Російської Федерації та НЗФ так званої "ДНР", утримувався на території виправної колонії смт. Оленівка Волноваського району Донецької області, з 13 липня 2022 року був вивезений до СІЗО м. Донецьк.
Встановлено, що Позивач провів у полоні 123 дні, що підтверджується довідкою про перебування у полоні №5 від 12.05.2023, та довідкою про перебування в полоні №5356-22 від 03.10.2022.
Звільнення з полону Позивача відбулось відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 441, в результаті реалізації рішення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, створеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 257.
Фактично Позивач був звільнений 21.09.2022.
Матеріалами справи підтверджується, що через тортури, знущання та нелюдські умови утримання у полоні, стан здоров'я Позивача значно погіршився. Позивачу були діагностуванні кульове поранення лівого плечового суглобу, поранення ЗЧМТ та акуботравму. Позивач переніс ряд операцій на плечі, носі, очах. Зазначені обставини підтверджені виписками з медичної карти № 561 від 05.12.2022, довідкою Головного медичного центру МВС від 19.12.2022 №631.
За сумлінне виконання свого обов'язку захисту Батьківщини, проявлений героїзм та стійкість, Позивач був нагороджений наступними відзнаками:
1. Указом Президента України № 343/2022 "Про відзначення державними нагородами України" від 17 травня 2022 року Позивача відзначено за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
2. Указом Президента України № 182/2022 від 28 березня 2022 року "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Позивача нагороджено медаллю "Захиснику Вітчизни".
3. Указом Президента України № 713 від 17 жовтня 2022 року Позивача нагороджено орденом "Данила Галицького".
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 1 статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно зі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. За п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Як слідує зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню вказані обставини згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.
Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
В своєму рішенні по справі ILAЄCU AND OTHERS v. MOLDOVA AND RUSSIA (Application no. 48787/99), STRASBOURG, 8 July 2004, §424-428 ЄСПЛ наголосив, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Навіть за найважчих обставин, як, наприклад, боротьба з тероризмом та організованою злочинністю, Конвенція категорично забороняє тортури та нелюдське чи принижуюче поводження чи покарання. На відміну від більшості положень Конвенції та Протоколів No No 1 і 4, стаття 3 не містить жодних винятків і, відповідно до статті 15 § 2 Конвенції, жодні відступи від неї неприпустимі навіть у разі надзвичайних ситуацій, що загрожують життю народу (див. серед інших авторитетних джерел, «Сельмуні проти Франції» та «Лабіта проти Італії»).
Суд визначив звернення «нелюдським» оскільки, поряд з іншим, воно було навмисним, застосовувалося годинами і заподіяло або фактичні тілесні ушкодження або сильні фізичні чи моральні страждання. Він визначив звернення як «принижуюче», оскільки воно мало викликати у жертви почуття страху, страждань і неповноцінності, здатні принизити і позбавити гідності. (Див. наприклад «Кудла проти Польщі»).
Для того, щоб визначити, чи ця форма жорстокого поводження є катуванням, суд повинен розмежовувати ці поняття, що містяться в статті 3 і поняттям нелюдське або принижуюче поводження.
Як суд встановив раніше, саме навмисність є ключовим у розмежуванні, яке дає Конвенція для визначення нелюдського поводження, яке тягне за собою серйозні та жорстокі страждання; така ж відмінність випливає із статті 1 Конвенції ООН (див. раніше цитоване рішення у справі Сельмуні, § 96): «Для цієї Конвенції термін «катування» означає будь-яку дію, якою навмисно завдається сильний біль чи страждання, фізичні чи моральні, з метою отримання від цієї чи третьої особи інформації чи визнання, покарання за дії, які ця чи третя особа вчинила чи підозрюється у вчиненні, або для залякування чи примусу цієї чи третьої особи, або з будь-якої причини, заснованої на будь-якого роду дискримінації, коли цей біль чи страждання заподіяні або проводяться при спонуканні або за згодою або за потурання офіційної особи або іншої особи, яка діє як офіційна. ....»
Суд також вважає, що термін «жорстоке», як і термін «мінімальний рівень жорстокості», потрібний для застосування статті 3, за природою речей, є відносним (там же, § 100): він також залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість впливу, фізичний або моральний вплив і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я жертви (див., поряд з іншими джерелами, «Калашников проти Росії» і рішення, що цитувалося раніше, у справі Лабіта). Отже, при розгляді питання, чи є обставини поводження «принижуючим» за змістом статті 3, Суд повинен визначити, чи була його метою приниження честі і гідності цієї людини, а також, говорячи про наслідки, чи вплинуло воно значно на цю особу в порядку, несумісному зі статтею 3. Однак, навіть відсутність такої мети не може виключити можливість встановлення порушення статті 3 («Власінас проти Литви») Суд постійно наголошує, що страждання та приниження мають у будь-якому випадку перевищувати неминучий елемент страждань чи принижень, пов'язаний із цією формою законного поводження чи покарання. Заходи, що позбавляють людину свободи, зазвичай супроводжуються такими стражданнями та приниженням. Стаття 3 вимагає від держави забезпечити, щоб кожен ув'язнений утримувався в умовах, які сумісні з повагою до людської гідності, щоб спосіб і метод виконання покарання не піддавали його стражданням або обтяженням, що перевищують за своєю силою неминучий рівень страждань, властивий позбавленню волі і, щоб, враховуючи вимоги утримання, забезпечувалося його здоров'я та благополуччя. (див. «Кудла проти Польщі», що цитувалося раніше, §§ 92-94).
З матеріалів справи вбачається, що з 18.05.2022 по 21.09.2022 Позивач перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Загальновідомим є факти нелюдського поводження військовими Російської Федерації з українськими військовими, яких взяли у полон в м. Маріуполь Донецької області.
У зв'язку із наведеним, суд вважає доведеним факт незаконності дій Відповідача, як держави, яка здійснювала контроль над територією і на яку за практикою ЄСПЛ покладався обов'язок щодо дотримання прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конвенцією.
Подані Позивачем докази, на переконання суду, підтверджують факт заподіяння Позивачу моральної шкоди.
Крім того, суд вважає доведеним причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача та наслідками у виді заподіяння Позивачу моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі No 591/4825/17 (провадження No 61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, зокрема факт перебування Позивача у полоні, його стан здоров'я, характер та обсяг страждань, яких зазнав Позивач, множинний характер порушень конституційних прав Позивача, а також відсутність заперечень Відповідача. З цих підстав суд погоджується з Позивачем в тому, що справедливою сумою компенсації моральних страждань, понесених ним з вини Відповідача, є сума в розмірі 35 000 000 (тридцять п'ять мільйонів) гривень.
Враховуючи необхідність забезпечення виконання рішення в тому числі за межами України, суд вважає можливим зазначити в резолютивній частині еквівалент компенсації, що підлягає стягненню на користь Позивача, в доларах США та євро згідно з офіційним курсом валют, встановленим НБУ станом на день ухвалення рішення (1 євро = 43,885 гривень; 1 долар США = 40,6908 гривень).
VI. Резолютивна частина
Керуючись ст. 10, 12, 81, 258, 259, 263 - 265, 280-284 ЦПК України, судвирішив:
1.Позов ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення Російської Федерації задовольнити повністю.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , у якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, суму в розмірі 35 000 000,00 (тридцять п'ять мільйонів) гривень, що становить еквівалент 797 539,02 (сімсот дев'яносто сім тисяч п'ятсот тридцять дев'ять євро 02 євроцентів) Євро чи 860 145,29 (вісімсот шістдесят тисяч сто сорок п'ять доларів США 29 центів) доларів США за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення.
2.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.
3.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: держава Російська Федерація,суб'єкт міжнародного права, представництво в Україні відсутнє.
Суддя: