печерський районний суд міста києва
Справа № 757/58245/23-ц
пр. 2-4935/24
23 грудня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судових засідань Мхітарян М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку автомобіля, -
У грудні 2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку автомобіля.
В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , яка у 2007 році разом з позивачем і його сестрою ОСОБА_2 , громадянкою республіки Білорусь, отримали на підставі Договору про поділ спадщини автомобіль 1989 року випуску марки Renault F 40, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , зареєстрований в МРЕВ-6 м. Києва 21.04.2001, що належав померлому батьку ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , виданого МРЕВ-6 м. Києва 21 квітня 2001 року.
Після смерті матері частка сестри що належить їй на підставі Договорів про право на спадщину від 23.07.2007 за номером ВЕР 604170, унеможливлює проведення правових дій з автомобілем, а саме зняття авто з обліку або його продаж та інше.
Натомість, є нотаріальна завірена заява від ОСОБА_2 від 20.03.2021 про те, що ОСОБА_2 дає згоду на продаж (зняття з обліку) належної їй частки Renault F 40, жодних фінансових, майнових та будь-яких інших претензій фінансового характеру до інших співвласників не має.
Відтак, частка відповідача становить вищезазначеного автомобіля, автомобілем відповідач не користується та який поділити неможливо, участі в утриманні та збереженні спільного автомобіля відповідач не бере, тому припинення права власності на отриману відповідачем у спадщину частку автомобіля, враховуючи що є заява відповідачки, стосовно того, що фінансових претензій на свою частку автомобіля вона не має, це не завдасть істотної шкоди її інтересам.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, відзиву не надала, повідомлялася належним чином про судове засідання шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному сайті суду.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , яка у 2007 році разом з позивачем і його сестрою ОСОБА_2 , громадянкою республіки Білорусь, отримали на підставі Договору про поділ спадщини автомобіль 1989 року випуску марки Renault F 40, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , зареєстрований в МРЕВ-6 м. Києва 21 квітня 2001 року, що належав померлому батьку позивача ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , виданого МРЕВ-6 м. Києва 21 квітня 2001 року.
11.12.2024 відповідно до свідоцтва на спадщину позивач оформив на себе частину від 1/3 частини автомобіля 1989 року випуску марки Renault F 40, якою володіла ОСОБА_3 .
В матеріалах справи є нотаріальна завірена заява від ОСОБА_2 від 20.03.2021 про те, що ОСОБА_2 дає згоду на продаж (зняття з обліку) належної їй частки Renault F 40, жодних фінансових, майнових та будь-яких інших претензій фінансового характеру до інших співвласників не має.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2ст. 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою - третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст.1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції»(Iatridis v. Greece),№31107/96,п.58).Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справі «Україна-Тюмень» проти України» п.49).
Відповідно до ч. 1ст. 365 Цивільного кодексу України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
- частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
- річ є неподільною;
- спільне володіння і користування майном є неможливим;
- таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Для припинення права на частку в майні на підставі позову інших співвласників достатньо наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій статті 365 ЦК України обставин (зокрема, в пунктах 1-3).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), в якій зазначено, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Позивач посилається на те, що відповідач має право на 1/2 частку спірного автомобіля, його частка не може бути виділена в натурі, тобто на підстави, перелічені законодавцем в пунктах 1-2 частини першої статті 365 ЦК України.
Також позивач вказує, що припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, оскільки відповідач спірним автомобілем не користується, постійно проживає на території країни Білорусь.
При вирішенні спору суд, перевіряючи доводи позивача про право відповідача на частку у спільному майні, звертає увагу на наявність нотаріально завіреної заяви від 20.03.2021 про те, що ОСОБА_2 дає згоду на продаж (зняття з обліку) належної їй частки Renault F 40, жодних фінансових, майнових та будь-яких інших претензій фінансового характеру до інших співвласників не має.
Спірне майно є неподільною річчю, оскільки неможливо поділити її між співвласниками з урахуванням їх часток у спільній власності без втрати цільового призначення.
Доказами у справі підтверджено, що припинення права відповідача на 1/2 частку спірного автомобіля, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, оскільки вона є громадянкою іншої держави та постійно проживає на території іншої країни, спірним автомобілем не користується, автомобіль перебуває у фактичному володінні позивача, заявою від 20.03.2021 дає згоду на продаж (зняття з обліку) належної їй частки Renault F 40, жодних фінансових, майнових та будь-яких інших претензій фінансового характеру до інших співвласників не має
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.09.2021 року у справі № 766/18974/18 (провадження № 61-6657св21) зроблено висновок: «Виходячи з аналізу положень статті 364 ЦК України, з урахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар».
Визначаючи спосіб розподілу автомобіля шляхом виділення його у власність позивачу, суд враховує неподільність автомобіля як речі, неможливість його спільного використання, експлуатації, обслуговування, що підтверджено в судовому засіданні те, що автомобіль перебуває у позивача і те що відповідач дає згоду на продаж (зняття з обліку) належної їй частки Renault F 40, жодних фінансових, майнових та будь-яких інших претензій фінансового характеру до інших співвласників не має.
Керуючись ст.321,346,357 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 280, 284, 353, 355 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку автомобіля задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку автомобіля марки Renault F 40, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 1989 року випуску.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного автомобіля марки Renault F 40, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 1989 року випуску.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко