про відмову у відкритті провадження у справі
30 грудня 2024 року справа № 542/2355/24
провадження № 2 /542/691/24
Суддя Новосанжарського районного суду Полтавської області Кашуба М.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заясвляє самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська обласна прокуратура в особі спеціалізованої екологічної прокуратури про зняття арешту з нерухомого майна,-
встановив:
До Новосанжарського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заясвляє самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська обласна прокуратура в особі спеціалізованої екологічної прокуратури, у якій він просив:
- зняти арешт з житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: с. Шедієве Полтавського району Полтавської області та всього невизначеного майна, що на праві власності належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, запис з реєстраційним номером обияження 1810127 (архівний запис), вчинений 28.03.2005 Новосанжарською держаною нотаріальною конторою на підставі постанови (у тексті запису значиться «ухвала») про арешт майна №24/3-16/01, винесеної 30.05.2001 Полтавською міжрайонною природоохоронною прокуратурою.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Суд врахував, що позивач просить скасувати арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року.
Разом з цим, згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року.
Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.
Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб'єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).
Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
До позовної заяви позивачем було надано копію вироку Новосанжарського місцевого суду Полтавської області від 31 серпня 2001, зі змісту якого вбачається, що судом не вирішувалось питання щодо накладеного постановою слідчого Полтавської міжрайонної природоохоронної прокуратури від 30.05.2001 арешту на майно засудженого в межах кримінальної справи № 1-165 2001р.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок по цій справі.
З огляду на викладене, питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20, провадження № 61-9289св21.
Разом з цим, посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц та постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 є помилковим, оскільки у цих справах власники майна, на яке було накладено арешт не були учасниками кримінального провадження, в той же час в даному випадку арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , слід відмовити.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заясвляє самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська обласна прокуратура в особі спеціалізованої екологічної прокуратури про зняття арешту з нерухомого майна.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Новосанжарського районного суду
Полтавської області Кашуба М.І.
Повний текст ухвали складений 30 грудня 2024 року.