Справа № 369/4991/23
Провадження № 2/369/1035/24
Іменем України
16.12.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.
секретаря Липченко О.С.
розглянувши у відкритому судовому засідання і м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди,
встановив:
У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 18000,00 доларів США, збитків в розмірі 52000,00грн., 3% річних в розмірі 316,60 доларів США та моральної шкоди в розмірі 70000,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.05.2022 року між сторонами укладено договір генерального підряду на виконання будівельних та ремонтних робіт, відповідно до умов якого відповідач (генеральний підрядник) зобов'язався за замовленням позивача (Замовника) виконати роботи з будівництва та ремонту житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 3222487000:04:003:5247, а позивач зобов'язується належним чином прийняти виконані роботи та оплатити їх згідно з умовами Договору. При підписанні договору позивачем передано відповідачу грошові кошти у розмірі 442800грн., що сторонами було визначено як еквівалент 15000 доларів США. Надалі позивачем, згідно п.1.2.1. договору, передано відповідачу додатково 3000 доларів США. Відповідно до умов договору термін виконання робіт становить 3 місяці з моменту підписання договору, починається з 28.05.2022р. до 28.08.2022р.
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, об'єкт не побудував, кошти не повернув. Також вважає, що таким неправомірними діями відповідач завдав йому моральних страждань, переживань. Розмір моральної шкоди оцінює в розмірі 70000 грн.
Позивач намагався зв'язатися з відповідачем, проте останній на зв'язок не виходить. Вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.
З огляду на зазначене позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму безпідставно збережених коштів у розмірі 18000 дол.США, збитки в розмірі 52000 грн., 3% річних в розмірі 316,60дол.США та моральну шкоду у розмірі 70000,00грн. Також просить покласти на відповідача всі судові витрати.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 10 квітня 2023 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
На підставі повторного авторозподілу ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2024 року справу прийнято до розгляду суддею Пінкевич Н.С. та призначено судове засідання на 18.11.2024р.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у якій представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив ухвалити заочне рішення.
У судове засідання відповідач не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомлені. Клопотань про відкладення розгляду справи, письмового відзиву, інших заяв, клопотань або заперечень від відповідача до суду не надходило.
Ухвали суду, позовну заяву з додатками відповідачу направлялось на адресу зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 . Конверт повернувся з відміткою «Адресат відсутній», що у розумінні ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач викликався шляхом розміщення оголошення на сайті суду.
На підставі наведеного, суд вважає, що відповідач був належним чином сповіщений про проведення судового розгляду цивільної справи.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідачів та ухвалити по справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2ст. 247ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не проводилося.
Відповідно до ч. 5ст. 268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за N 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею - 0,055га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222487000:04:003:5247, що підтверджено договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 27 травня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю.
Відповідно до пояснень позивача, що з метою будівництва та ремонту житлового будинку розташованого на земельній ділянці 27.05.2022р. між сторонами укладено Договір генерального підряду на виконання будівельних та ремонтних робіт.
Відповідно до п.1.1. Договору відповідач зобов'язується за замовленням позивача виконати роботи з будівництва та ремонту житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 3222487000:04:003:5247, а позивач зобов'язується належним чином прийняти виконані роботи та оплатити їх згідно з умовами Договору.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Згідно з п.1.2. Договору визначені технічні особливості (специфікація) Об'єкту будівництва та технічні характеристики будинку та присадибної ділянки за проектом: Будинок загальною проектною площею 131 квадратний метр. Загальна проектна площа будинку є орієнтовною та підлягає уточненню згідно даних суб'єктів господарювання які здійснюють технічну інвентаризацію після закінчення будівництва будинку та допускає відхилення не більше 10 відсотків. Згідно з типовим проектом будинок та прибудинкова територія мають наступні технічні характеристики: - 2 поверх; - фундамент - стрічковий глибиною 1 м, бетон П4В25 - виробник Ковальська або Грандбетон;- армапояс - бетон П3 В25 200*300 виробник Ковальська або Грандбетон; - cтіни - Гащоблок AEROK D400 300*200*610, армування блоку через кожні 3 ряди арматурою d10; - дах - металочерепиця Ruukki Finnera товщиною 0,5 мм виробник Фінляндія;- штукатурка мп. 75; - вікна - маталопластикові вікна Salamander 76 мм 5 камерний профіль, двокамерний склопакет; - вхідні двері - металеві виробник «Мир дверей»; - підлога - тепла, водяна труба для теплої підлоги ТЕСЕ (Німеччина); - перекриття - дерев'яне висотою 250 мм та утеплене мінватою 250 мм; - каналізація - Труба безшумної каналізації REHAU RAUPIANO PLUS 110 MM X 2,7; - утеплення даху; - електрика - 3 фази 17 кВт. Розведення по дому ВВГнг-П 3*2,5 ТА 3*1,5 Одескабель; - введені внутрішні інженерні системи електро та водопостачання; - утеплення фасаду - пінопласт 100 мм; - фасад - декоротивна штукатурка корид; - свердловина; - септик; - Паркан - металопрофіль товщиною 0,5 мм, хвіртка та ворота відкатні без автоматики з обробкою металопрофілю товщиною 0,5 мм.
Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що сума договору становить 442 800грн., що сторонами визначено як еквівалент 15000доларів США, згідно курсу української гривні до долару США, станом на дату розрахунку.
Відповідно до п.3.3. Договору Замовник при підписанні договору передав, а Генеральний підрядник отримав грошові кошти на придбання матеріалів з метою виконання робіт у розмірі 442800,00грн., що сторонами було визнано як еквівалент 15000 доларів США, згідно з курсом української гривні до долара США, станом на момент здійснення розрахунків.
Пунктом 1.2.1. Договору визначено, що технічні характеристики будинку можуть бути заздалегідь змінені Замовником із погодженням можливості такої зміни з Генеральним підрядником та оплати зміни технічних характеристик будинку.
У відповідності до п.1.2.1. договору сторонами були погоджені та внесені зміни до договору шляхом проставлення відповідачем рукописного тексту наступного змісту: «Відповідно до пункту 1.2.1. внесені зміни (добудова гаражу та технічного приміщення загальною площею 49,5кв.м.) отримав 3000$ (три тисячі доларів США)». Надалі рукописний текст містить підпис Відповідача, що підтверджує факт отримання зазначених коштів.
Позивач свої зобов'язання за договором підряду виконав у повному обсязі, а саме надав відповідно до п.п. 2.1.1. договору безперешкодний доступ до земельної ділянку (будівельного майданчику) та оплатив відповідно до п.3.3. договору всю суму під час підписання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.4.1. договору термін виконання Робіт становить 3 місяців з моменту підписання Сторонами даного Договору.
Таким чином, відповідно до положень договору та статті 256 ЦК України перебіг строку виконання будівельних робіт за договором підряду почався з наступного дня після дня підписання договору, тобто 28.05.2022 року та закінчився через 3 календарних місця, тобто 28.08.2022 року включно.
Відповідно до положень пунктів 2.1.2. та 2.3.4. договору, по закінченню робіт позивач та відповідач повинні були укласти та підписати акт приймання-передачі виконаних робіт.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання ним будь-яких робіт за договором договору генерального підряду на виконання будівельних та ремонтних робіт від 27.05.2022 року, з огляду на що суд доходить висновку, що у порушення умов договору, у встановлений договором строк будівельні роботи виконані відповідачем не були, оскільки відповідач не приступив до їх виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак, позивачем було належним чином виконане зобов'язання з оплати робіт за договором. Натомість, відповідачем зобов'язання з будівництва будинку не виконано, а отже відповідачем було допущене прострочення боржника у зобов'язанні.
Судом погоджується з позивачем щодо того, що строк дії договору, укладеного між сторонами сплив, а договір є припиненим.
Відповідно п.4.1. Договору було встановлено час для виконання Сторонами їх прав і обов'язків пов'язаних з предметом договору - виконанням Робіт, де відповідач мав виконати будівництво та ремонт житлового будинку розташованого на земельній ділянці, а позивач сплатити йому вартість таких робіт та прийняти їх результат.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Аналогічна позиція викладено і у поставі Великої Палати Верховного Суду по справі №444/9519/12 від 28.03.2018р.
Як встановлено судом, сторонами договору не встановлено окремо строку дії договору, а тому строк виконання робіт і є строком дії договору, тобто у відповідності до ст.631 ЦК України часом, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до приписів ст.1212 ЦК України позадоговірні зобов'язання виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеного у постановах від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, оскільки строк договору укладеного між сторонами сплив, тобто договірні відносини на підставі яких відповідач отримав грошові кошти припинені, то наявний факт виникнення позадоговірного грошового зобов'язання у відповідача перед позивачем на підставі статті 1212 ЦК України.
Судом встановлено, що відповідач безпідставно зберігає грошові кошти позивача у розмірі 18000 дол.США, які складаються з 15000 дол.США (основний платіж) та 3000дол.США (доплата), без достатніх правових підстав.
Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 192 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. по справі №723/304/16ц, відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Отже, стягнення з відповідача грошової суми в доларах США не заборонено законодавством України. З огляду на те, що відповідно до умов договору позивачем було передано відповідачу грошові кошти у доларах США двома платежами: в день підписання договору 27.05.2022р. - у розмірі 15000 дол.США та 20.07.2022р. - у розмірі 3000 дол.США, суд вважає обґрунтованим позицію позивача по стягненню з відповідача грошових коштів саме у доларах США.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до загальної правової позиції Верховного Суду, що викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
к встановлено судом відповідач безпідставно зберігає 18000 дол.США які належать позивачу. Отже, судом при розрахунку 3% річних береться за основу 18000 дол.США, як сума заборгованості. Позивач заявлено стягнення 3% річних за 214 днів - з 28.08.2022р. (останній день виконання зобов'язань відповідачем) до 20.03.2023р. (день подання позовної заяви), що складає 316,6дол.США.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим заявлені до стягнення з відповідача на користь позивача 3%річних у розмірі 316,6дол.США.
Серед іншого позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 52000,00грн.
Щодо цього суд зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, які завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 3 ст.22 ЦК України встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 1 ст.623 ЦК України встановлено боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню. Аналогічна позиція викладено у постанові Верховного Суду по справі №910/8926/20 від 15.06.2021р.
Як вбачається з матеріалів справи, договір укладений між сторонами був направлений на побудову будинку на земельній ділянці, яка належить позивачеві. Відповідно до позиції викладеної позивачем у позовній заяві, позивач разом зі своєю родиною розраховував на те, що в строк передбачений договором будинок буде побудований і з вересня 2022 року вони почнуть мешкати у своєму власному житлі. Проте, відповідач не виконав умови Договору і позивач з родинною з вересня 2022р. змушенні жити у своїх знайомих за умови повної компенсації вартості комунальних послуг та експлуатаційних послуг, фактичної орендної плати. Загалом за час вимушеного проживання в квартирі знайомих позивач сплатив 52000грн.: за вересень 2022р. компенсація вартості комунальних послуг та експлуатаційних послуг розрахована у розмірі 13000грн.; за жовтень 2022р. компенсація вартості комунальних послуг та експлуатаційних послуг розрахована у розмірі 13000грн.; за листопад 2022р. компенсація вартості комунальних послуг та експлуатаційних послуг розрахована у розмірі 13000грн.; за грудень 2022р. компенсація вартості комунальних послуг та експлуатаційних послуг розрахована у розмірі 13000грн. На підтвердження цих доводів надав суду розписку від 02.01.2023р., укладеною між позивачем та власником орендованої квартири ОСОБА_3 .
Разом з тим, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів тому, що наслідком порушення відповідачем договору стало настання невідворотних та неочікуваних для позивача прямих збитків у розмірі 52000грн. як компенсації вартості комунальних та експлуатаційних послуг, фактичної орендної плати за проживання позивача та його родини в квартирі знайомих з 01.09.2022р. по 31.12.2022р.
Так, суд враховує, що умовами укладеного договору не передбачається обов'язку відповідача, зокрема ввести новий будинок в експлуатацію (чинним законодавством заборонено проживання у невведених в експлуатацію будинках), підключення всіх комунікацій, тощо. Тому твердження про те, що лише неправомірні дії/бездіяльність відповідача не дало змогу у той же день переїхати в будинок не знайшли свого підтвердження. Також суд враховує, що до придбання земельної ділянки, позивач мав місце зареєстрованого проживання. Доказів неможливості проживання за цією адресою після вересня 2022 року позивач суду не надав. Натомість у договорі генерального підряду, позивач також вказує саме цю адресу проживання. Тому в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Щодо моральної шкоди.
Ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Пункт 9 ч.2 ст.16 ЦК України встановлює, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з ч.1 та 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020р. у справі № 216/3521/16-ц зроблено висновок щодо застосування норм права: відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Як встановлено судом родина позивача складається з нього, його дружини ОСОБА_4 та малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З позиції позивача вбачається, що грошові кошти витрачені на придбання земельної ділянки та будівництво житлового будинку були єдиними заощадженнями Позивача та його родини, які збирались протягом останніх 10 років.
Внаслідок протиправних дій відповідача позивач та його родина залишились як без будинку, так і без грошових коштів, у зв'язку з чим позивач зазнав моральних страждань, які зі слів позивача супроводжувались почуттям обурення, приниження, тривоги та образи, що відповідно позначилось на його духовному та фізичному стані, позивач переніс емоційне потрясіння. Щоденні думки про способи повернення своїх коштів, пошуку виходу з ситуації, негативні переживання безвихідності ситуації стали причиною постійної тривоги у позивача та членів його родини, фіксації їх уваги на проблемі, нестійкості настрою, порушенні сну, нервозності, дратівливості, швидкої втоми, постійного відчуття психологічного дискомфорту та перебуванні постійно у депресивному стані.
Суд враховує той факт, що позивач зі своєю родиною планували будівництво будинку в літній період 2022 року з метою забезпечення себе можливістю пережити небезпечний осінньо-зимовий період в будинку з постійним доступом до питної води (колодязі, власна свердловина) та технічної води (озеро Ходосівка та інші джерела), наявністю автономного опалення та електропостачання, наявністю додаткових джерел харчових продуктів (можливістю введення сільського господарства). Через порушення відповідачем умов договору, позивач зі своєю родиною змушені були пережити цей небезпечний осінньо-зимовий період в квартирі: постійні перебої в електропостачанні, відсутність електроенергії на протязі декількох діб, відсутність центрального водопостачання, регулярні відключення опалення та зменшення тиску в системі централізованого опалення (зменшення тепла), перебої з газопостачанням, постійна погроза пошкодження багатоповерхового житлового будинку ракетними обстрілами ворога тощо.
Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Аналогічна позиція викладена і у постанові Верховного Суду України по справі №6-28008св10 від 13.07.2011р.
З урахуванням викладених обставин, суд вважає обґрунтованим та можливим стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30 000 грн.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково.
Відповідно до ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. З огляду на зазначене, з відповідача на користь кожного з позивачів підлягає стягненню сума сплаченого ними судового збору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст.4, 141, 259, 263, 264, 265, 280, 281 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) суму безпідставно збережених коштів у розмірі 18000 доларів США (вісімнадцять тисяч дол.США), три відсотки річних в розмірі 316,60 дол. США (триста шістнадцять доларів США 60 центів) та моральну шкоду у розмірі 30 000 грн. (тридцять тисяч грн.).
Стягнути з з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 7916,55грн. (сім тисяч дев'ятсот шістнадцять грн. 55 коп.).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 16 грудня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ