Справа № 369/16179/24
Провадження № 2/369/7922/24
Іменем України
10.12.2024 м. Київ
Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Скрипник О.Г.
при секретарі судових засідань Масан В.О.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Київ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що 07 серпня 2021 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис № 1281.
Від шлюбу у них дітей немає.
Спільне життя з відповідачем не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між Позивачем та Відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси, що неодноразово приводило до непорозумінь.
Тому позивач просила шлюб між нею та відповідачем, укладений та зареєстрований 07 серпня 2021 року, актовий запис № 1281 - розірвати, стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу.
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Скрипник О.Г. ухвалою від 04 жовтня 2024 року відкрила провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання 10.12.2024 учасники справи не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач у судове засідання не з'явилася. До суду направила заяву у якій просила суд розгляд справи проводити без її участі, у якій позов підтримала, просила задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. До суду направив заяву у якій просив суд розгляд справи проводити без його участі та позов визнав.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, знаходить що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 07 серпня 2021 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис № 1281. Від шлюбу у них дітей немає.
Спільне життя з відповідачем не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між Позивачем та Відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси, що неодноразово приводило до непорозумінь.
Сім'ю зберегти неможливо.
За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що жоден з подружжя не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що збереження їх сім'ї є неможливим, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Щодо вимоги про стягнення правової допомоги.
Пунктом 1 частини 3 статті 133ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 3 статті 137ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (пункти 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Представником позивача заявлено вимогу про відшкодування судових витрат та в якості доказів понесених витрат на правничу допомогу надано лише ордер від 05.09.2024 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відсутність документального підтвердження фактично понесених витрат на правову (правничу) допомогу (квитанція, платіжне доручення, тощо), а також акту виконаних робіт, відповідно до вищезазначених позицій Великої Палати Верховного Суду, є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування такої витрати.
Щодо вимоги про стягнення судового збору.
На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., враховуючи, що відповідач до початку слухання справи по суті визнав позов, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 605,60 грн. (50%). Інші 50% мають бути повернуті позивачу з державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 104, 105, 110, 112 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 07 серпня 2021 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис № 1281 - розірвати.
Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , сплачений нею судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, повернути сплачений нею судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп., внесений по квитанції 2153-5233-4211-2128 від 05.09.2024 на розрахунковий рахунок ГУК у Київській області/Вишнева міс./22030101.
У задоволенні решти вимог позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя: Оксана СКРИПНИК