Справа № 367/8862/23
Провадження №2/367/1981/2024
Іменем України
29 листопада 2024 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Третяк Я.М.,
за участю:
секретаря судових засідань - Люліної О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2023 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артеміда-Ф" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 , заборгованості за договором позики №2314654 від 16.10.2019 в розмірі 29 332,82 (двадцять дев'ять тисяч триста тридцять дві гривні 82 копійок) грн. та судові витрати в розмірі 684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.10.2019 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредиторів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2314654 в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті https://mycredit.ua, та підписана електронним цифровим підписом «1 Безпечне агентство необхідних кредиторів» та акцептована ОСОБА_1 16.10.2019, шляхом підписання електронним підписом.
Вказує, що відповідач здійснивши дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень нуль копійок) грн., на поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 вказаний відповідачем при оформленні договору позики. На умовах договору позики позикодавець надав відповідачу грошові кошти (позику) у гривні на умовах передбачених договором позики №2314654 у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень нуль копійок) грн., а відповідач зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.11.2019, розмір акційних процентів у день за користування коштами кредиту становить 0,88%, базова процентна ставка/день 2,70%.
Позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання, всього здійснив оплат на суму 8238,00 (вісім тисяч двісті тридцять вісім гривень 00 копійок) грн., дата останнього платежу - 27.03.2020, після чого припинив вносити платежі, передбачені умовами договору позики, як повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом.
10.03.2020 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредиторів» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено договір факторингу № 002-100320 від 10.03.2020, яке в свою чергу відступило право вимоги на користь ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» на підставі договору факторингу №20210622/1 від 22.06.2021.
Згідно договору факторингу №20210622/1 від 22.06.2021 ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредиторів».
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором позики, станом на 01.11.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становить 29 332,82 (двадцять дев'ять тисяч триста тридцять дві гривні 82 копійок) грн., а саме: залишок заборгованості за тілом - 4 000,00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування - 4 800,00 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування - 5 000,00 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування (нараховані новим кредитором за період 10.09.2021 по 07.01.2022) - 12 960,00 грн.; заборгованість за пенею - 0,00 грн.; інфляційне збільшення - 2 572,82 грн. (період нарахування 16.11.2019 - 23.02.2022).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 31 січня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачу роз'яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам статей 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 16 жовтня 2019 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір позики №2314654 про надання споживчого кредиту, шляхом підписання електронним підписом відповідача заявки на укладення договору № 3214654 від 16.10.2019 про прийняття пропозиції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укласти договір позики.
Відповідно до п.2 договору позики № 2314654 відповідачу надано грошові кошти (позику) у розмірі 10 000,00 грн на умовах строковості у строк 30 днів, зі сплатою відсотків за користування такими коштами з базовою процентною ставкою 2,70 % на день.
10 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко фінанс» укладено договір факторингу № 002-100320 про відступлення права вимоги, зокрема за договором позики від 16 жовтня 2019 року № 2314654.
22 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко фінанс» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (новий кредитор) укладено договір факторингу № 20210622/1 про відступлення права вимоги, зокрема за договором позики від 16 жовтня 2019 року № 2314654. Відповідно до умов даного договору кредитор відступив новому кредитору заборгованість, що виникла та існує за договором позики від 16 жовтня 2019 року № 2314654. Відтак, до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні у обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав у відповідності до ст.514 ЦУК України.
Таким чином, між сторонами склались кредитні правовідносини, які регулюються параграфом 2 (кредит) глави 71 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Електронні правочини оформляються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Згідно статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою відкритого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно із ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно із ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 цієї статті).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, який у силу ч.4 ст.264 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Так, відповідно до розрахунку, який наданий позивачем, заборгованість відповідача становить 29 332,82 (двадцять дев'ять тисяч триста тридцять дві гривні 82 копійок) грн., а саме: залишок заборгованості за тілом - 4 000,00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування - 4 800,00 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування - 5 000,00 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування (нараховані новим кредитором за період 10.09.2021 по 07.01.2022) - 12 960,00 грн.; заборгованість за пенею - 0,00 грн.; інфляційне збільшення - 2 572,82 грн. (період нарахування 16.11.2019 - 23.02.2022).
Позивачем неодноразово вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору, зокрема на поштову адресу боржника було відправлено лист-повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики від 01.07.2021, а також досудову вимогу від 29.07.2021 про погашення заборгованості за договором № 2314654 від 16.10.2019.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач не надавав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, в порушення умов договору кредиту, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним вище договором не виконала.
Щодо нарахованих новим кредитором процентів за користування кредитними коштами за період з 10.09.2021 по 07.01.2022, суд відмічає наступне.
Договором позики від 16.10.2019 встановлено строк дії договору, тобто дата повернення кредиту 15.11.2019.
Отже, строк дії договору на якому ґрунтуються спірні вимоги, сплив, а отже, сплив і строк на нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
Закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16).
Відтак, суду прийшов до переконання про те, що новим кредитором неправомірно здійснювалося нарахування процентів за користування кредитом за період з 10.09.2021 по 07.01.2022 у розмірі 12 960,00 грн., оскільки відносини щодо зазначеної заборгованості перебували поза відносинами за кредитним договором, а відтак в цій частині позову слід відмовити.
Одночасно позивачем правомірно нараховано за період з 16.11.2019 по 23.02.2022 індекс інфляції від суми заборгованості, оскільки відповідач мав обов'язок повернути безпідставно отриманні кошти кредитору або новому кредитору.
Будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості відповідачем не надано, такий не оскаржувався, а відтак є чинним, а тому приймається судом до уваги.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.
Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правової допомоги №202310130-3 від 30.10.2023, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» та адвокатом Бачинським О.М., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Бачинського О.М., копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги, (а.с.13), копія попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат за Договором про надання правової допомоги №202310130-3 від 30.10.2023 на суму 7 000 грн.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артеміда-Ф" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» (код ЄДРПОУ 42655697, ІВАN НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», МФО банку 300528) заборгованість за договором позики №2314654 від 16.10.2019 в розмірі 16 372 (шістнадцять тисяч триста сімдесят дві) гривні 82 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» (код ЄДРПОУ 42655697, ІВАN НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», МФО банку 300528) судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 1498,10 гривень (одна тисяча чотириста дев'яносто вісім гривень 10 коп.) та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5 000,00 гривень (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
В решті позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Я.М.Третяк