18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
30 грудня 2024 року м. Черкаси справа № 925/674/21
Господарський суд Черкаської області в складі судді Чевгуза О.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» про відвід судді Чевгуза О.В. у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп»,
У провадженні Господарського суду Черкаської області перебуває справа про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп», провадження у якій відкрито ухвалою суду від 17.06.2021 та введено процедуру розпорядження майном. Ухвалою суду від 19.06.2024 розпорядником майна боржника призначено арбітражну керуючу Коротку Аллу Володимирівну.
24 грудня 2024 року від Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» надійшла заява про відвід судді Чевгуза О.В. від розгляду справи № 925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп».
Відповідно до ч. 7 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) питання про відвід вирішується невідкладно.
Заява розглядається після виходу головуючого судді з відпустки.
Частиною 8 статті 39 ГПК України визначено, що суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
Дослідивши заяву про відвід судді, матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд вважає за необхідне розглянути заяву без виклику та повідомлення сторін, за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» про відвід судді, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені у заяві, суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу з огляду на такі підстави.
У заяві про відвід судді представник товариства вказує, що на його думку суддя Чевгуз Олег Васильович під час розгляду справи проявляв упередженість на користь державних органів, які беруть участь у справі в якості кредиторів, позивачів та третіх осіб у справах позовного провадження за участі боржника, які розглядалися в межах даної справи.
Так Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза Олега Васильовича під час розгляду справи № 925/674/21(925/422/24) яка розглядалася в межах справи № 925/674/21 ухвалою від 02.05.2024 відмовив в задоволенні клопотання товариства про залучення до участі у справі розпорядника майна боржника.
Такі дії суперечили правовій позиції Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 21.01.2021 у справі № 924/881/16(924/811/20) згідно з якою під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном (ст. 1, ч. 1 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства). До обов'язків розпорядника майна, визначених ч. 3 ст. 44 цього Кодексу, належить, зокрема, вжиття заходів для захисту майна боржника, аналізу фінансово-господарського стану, виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства тощо. Тож суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі за позовом до підприємства-боржника, мав би залучити до участі в такій справі розпорядника майна, зважаючи на визначені законодавством про банкрутство його обов'язки щодо вжиття заходів для захисту майна боржника.
Під час розгляду справи № 925/674/21(925/734/24) в підготовчому засіданні 23.07.2024 брав участь прокурор, в якого згідно з протоколом судового засідання суддя Чевгуз О.В. запитував думку з процесуальних питань та врахував її під час постановлення процесуальних рішень. При цьому прокурор не був учасником ні справи № 925/674/21 про банкрутство ПрАТ «Черкасирибгосп», ні учасником зазначеної справи, яка розглядалась в межах справи про банкрутство, а з заявою про вступ у справу звернувся лише 05.09.2024, тобто більш ніж через місяць після закінчення судового засідання.
Європейський суд з прав людини в низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі Martinie v. France, application no. 58675/00, 12.04.2006, § 53,).
Згідно з правовою позицією ЄСПЛ, оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі Kress v. France).
Незалучення до участі у справі розпорядника майна боржника з однієї сторони та допуск до участі у справі прокурора без перевірки його повноважень та підстав для представництва з іншої сторони створює відчуття нерівності та дозволяє стверджувати, що під час розгляду справи про банкрутство ПрАТ «Черкасирибгосп» та спорів за участю боржника, які розглядалися в її межах суддя Чевгуз О.В. проявляв упередженість на користь державних органів.
Відсутність безсторонності проявляється і в тому, що суддя Чевгуз О.В. під розгляду справи вчинив ряд процесуальних дій за власною ініціативою.
Зокрема ухвалю Господарського суду Черкаської області від 08.09.2023 у справі № 925/674/21 про банкрутство ПрАТ «Черкасирибгосп» постановленою судом в складі головуючого судді Чевгуза О.В. в задоволенні заяви Леськівської сільської ради Черкаського району Черкаської області про виправлення описки в ухвалі суду від 10 лютого 2022 року по даній справі було відмовлено.
Водночас цією ж ухвалою з ініціативи суду було скасовано заходи щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом виключення із переліку земельних ділянок, щодо яких встановлено заборону державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, іншим органам державної реєстрації прав, кадастровим реєстраторам, нотаріусам та іншим спеціальним суб'єктам, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов'язані із державною реєстрацією права власності, інших речових прав, обтяжень щодо нерухомого майна відносно земельної ділянки з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005, загальною площею 1161,4027 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1953878371249.
Так, постановляючи з власної ініціативи ухвалу про скасування заходів забезпечення вимог кредиторів, суд в складі головуючого судді Чевгуза О.В. виходив з самої лише заяви Леськівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 17 липня 2023 року та Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, доданої до цієї заяви. Проте, нез'ясованим судом в складі головуючого судді Чевгуза О.В. залишився той факт, що станом на час постановлення оскаржуваної ухвали земельної ділянки з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005, загальною площею 1161,4027 га як самостійного об'єкта цивільних прав не існувало у зв'язку з її поділом на 5 земельних ділянок. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10 лютого 2022 року було вжито заходів забезпечення вимог кредиторів та, зокрема, заборонено Леськівській сільській раді вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005, в тому числі здійснювати її поділ та об'єднання. Проте, будучи достеменно обізнаною про існування цієї заборони та під час її дії Леськівська сільська рада як власник здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005 на 5 земельних ділянок, які в подальшому також ділились і об'єднувались з іншими земельними ділянками. Зокрема, з наявного в матеріалах справи листа ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 22.07.2024 № ПІ-52/0-55/0/63-24 вбачається, що за даними ДЗК відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005 були зареєстровані в Державному земельному кадастрі, проте в подальшому 09.11.2022 перенесені до архівного шару на підставі технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, розробленої ТОВ «Центр землеустрою та кадастру» за замовленням Леськівської сільської ради та її ж рішенням затвердженої. Земельна ділянка з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005 була поділена на наступні земельні ділянки: 7124984500:01:001:0141 площею 0,741 га; 7124984500:01:001:0142, площею 7,3187 га; 7124984500:01:001:0143, площею 9,8885 га; 7124984500:01:001:0144, площею 11,9913 га; 7124984500:01:001:0145, площею 1132,1341 га, які в подальшому ділилися та об'єднувалися з іншими земельними ділянками. В результаті таких дій земельна ділянка з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005 припинила своє існування як самостійний об'єкт цивільних прав.
До нез'ясування цієї обставини призвело в сукупності те, що: а) суд в складі головуючого судді Чевгуза О.В. розглядав вказане питання без повідомлення боржника та кредиторів, у зв'язку з чим останні були позбавлені можливості повідомити про це суд; б) суддя Чевгуз О.В. використав застарілу інформацію з ДРРП, яка станом на час розгляду даного питання судом містила неактуальні відомості; г) той факт, що відповідно до протоколу судового засідання від 08.09.2023 у воно з урахуванням часу перебування судді Чевгуза О.В. в нарадчій кімнаті тривало 5 хвилин, що об'єктивно позбавляло його можливості належним чином перевірити доводи заяви.
Як наслідок висновок суду про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124984500:01:001:0005 вибула з постійного користування боржника не відповідав дійсним обставинам справи та порушив права товариства.
Як вбачається з тексту самої ухвали, до такого висновку суд в складі головуючого судді Чевгуза О.В. дійшов, виходячи з тієї ж таки Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1953878371249, згідно з якою 06.03.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. на підставі листа серія та номер: 0713/16, виданий 28.02.2019, видавник: ДП «Укрриба»; протокол, серія та номер: 2, виданий 01.03.2019, видавник: ПАТ «Черкасирибгосп» припинено право постійного користування земельною ділянкою із кадастровим № 7124984500:01:001:0005, загальною площею 1161,4027 га за боржником. Проте, сам по собі факт проведення державної реєстрації припинення іншого речового права в ДРРП не свідчив про те, що земельна ділянка вибула з постійного користування боржника.
Верховний Суд неодноразово, зокрема і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 провадження № 12-234гс18 та в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 зазначав про помилковість ототожнення факту набуття або припинення права власності та інших речових прав з фактом їх державної реєстрації, та звертав увагу про необхідність перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, або ж таке право припинилося, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення чи припинення права власності та інших речових прав, такої підстави закон не передбачає.
Заявник - боржник у справі зазначає, що суд в складі головуючого судді Чевгуза О.В. мав би з'ясувати підстави, з яких право постійного користування земельною ділянкою за боржником припинилося та дослідити документи, які в ДРРП були зазначені як підстава для припинення іншого речового права за боржником, проте цього не зробив та не врахував, що власником рішення про припинення права постійного користування цією земельною ділянкою не приймалося. Якби суддя Чевгуз О.В. повною мірою з'ясував всі обставини справи, то він звернув би увагу на дії самого заявника, який всупереч судовій забороні та під час її дії здійснив поділ земельної ділянки, що в свою чергу свідчило про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення вимог кредиторів та про доцільність продовження дії таких заходів. Натомість суддя Чевгуз О.В. в ухвалі зазначив про те, що встановлені обмеження порушують права власника майна - Леськівської сільської ради на розпорядження ним, оскільки вказана земельна ділянка тривалий час (близько 15 років) не використовувалась, приведена в стан непридатності для її цільового використання, Леськівською сільською радою планується проведення аукціонів на право оренди частин даної земельної ділянки, що призведе до наповнення бюджету територіальної громади, оскільки за наявності чинного права постійного користування земельною ділянкою за боржником неможливим є проведення аукціонів щодо оренди її частин, вкотре проявивши тим самим упереджене ставлення на користь державних органів та органів місцевого самоврядування.
11 грудня 2024 року за власною ініціативою суддя Чевгуз О.В. постановив ухвалу про призначення підсумкового засідання суду, на якому має бути вирішено питання про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи закриття провадження у справі про банкрутство на 11 лютого 2025.
Проте така ухвала суперечить іншій ухвалі, постановленій суддею Чевгузом О.В. у цій же справі, від 14.04.2022, якою клопотання розпорядника майна від 15 березня 2022 року № 02-41/678 про продовження строку розпорядження майном боржника було задоволено та продовжено строк процедури розпорядження майном боржника до закінчення військового стану в Україні.
У зв'язку з вказаним призначення підсумкового засідання за власною ініціативою головуючого судді до закінчення строку процедури розпорядження майном видається щонайменше дивним і такі дії судді з огляду на положення ч. 4 ст. 49 КУзПБ згідно з якої, у разі якщо зборами кредиторів у межах строку дії процедури розпорядження майном не прийнято жодного з передбачених цією статтею рішень, господарський суд за наявності ознак банкрутства протягом п'яти днів після закінчення процедури розпорядження майном боржника приймає постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, на думку товариства, свідчать лише про бажання як найшвидше ухвалити саме постанову про визнання товариства банкрутом та розпочати ліквідаційну процедуру. Тобто має місце факт безпідставного та за ініціативою суду призначення підсумкового судового засідання.
Водночас заява товариства про часткове скасування заходів забезпечення вимог кредиторів від 05.12.2024 всупереч ч. 2 ст. 145 ГПК України, згідно з якою клопотання про скасування заходів забезпечення розглядається не пізніше п'яти днів з дня надходження до суду, до цього часу не тільки не розглянута, але навіть не призначена до розгляду, що знову ж таки свідчить про упереджене ставлення судді Чевгуза О.В. до боржника.
За наведених обставин представник товариства зазначає, що довіряти надалі судді Чевгузу Олегу Васильовичу товариство не може.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), зокрема, якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях по справах «Мироненко і Мартиненко проти України» від 10 грудня 2009 року, «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року та «Рудніченко проти України» від 11 липня 2013 року вказав на те, що наявність безсторонності має визначатися за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів в його безсторонності.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Михайлова проти України» (заява № 10644 від 06 березня 2018 року) зазначено, що справедливість судового розгляду має бути не лише здійснена, це має бути помітно, оскільки на кону стоїть довіра, яку суди повинні вселяти в демократичному суспільстві. У цьому аспекті безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості.
У рішеннях по справах «Микалефф проти Мальти» та «Мезнарич проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому кожен суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в неупередженості зобов'язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників цивільного процесу. Ці правила направлені на усунення будь-яких ознак необ'єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Згідно з вимогами п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
За наведених обстави товариство вважає, що суддя Чевгуз Олег Васильович не зможе зберегти безсторонність та об'єктивність під час подальшого розгляду даної справи, а тому і підлягає відводу з підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України.
Статтею 129 Конституції України передбачено, зокрема, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов'язковість судового рішення. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Частиною 3 с. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено основні засади (принципи) господарського судочинства, якими, зокрема, є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За приписами ст. 38 ГПК України:
з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід (ч. 1.);
з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи (ч. 2);
встановлення обставин, вказаних у пунктах 1 - 4 частини першої статті 35 цього Кодексу, статті 36 цього Кодексу, звільняє заявника від обов'язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу (ч. 4).
У п. 5 частини 1 ст. 35 ГПК України, на норму якої послався заявник в обґрунтування відводу судді, зазначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Частиною 4 ст. 35 ГПК України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Статтею 39 ГПК України визначено порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу. Нормами частин 1-3 цієї статті ГПК встановлено, що:
питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі (ч. 1);
питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість (ч. 2);
якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід (п.1 ч.3).
З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства та приймаючи до уваги, що заявник обґрунтовує відвід судді наявністю інших, ніж зазначено в пунктах 1-4 ч. 1 ст. 35 ГПК України, обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, і ці обставини ґрунтуються на припущеннях, не підтверджених допустимими, достовірними доказами, викликані незгодою з прийнятими суддею процесуальними рішеннями, суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу.
Твердження боржника в упередженості судді сформувалися у зв'язку з оцінкою постановлених суддею ухвал не є ні обставиною, ні доказом. Заява про відвід не містить зазначення інших фактів, обставин чи доказів, які є підставою для сумнівів у неупередженості судді чи які суд міг би витлумачити як обставини, що вказують на пряму чи побічну його заінтересованість у результаті розгляду конкретного питання у справі чи справи в цілому.
Для вирішення питання про відвід судді в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 39 ГПК України, суд передає матеріали заяви для визначення складу суду у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу.
Керуючись ст. 35-39, 234 Господарського процесуального кодексу України,
Заявлений ПрАТ «Черкасирибгосп» відвід судді Чевгузу О.В. у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» визнати необґрунтованим.
Матеріали заяви Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» про відвід судді Чевгуза О.В. передати уповноваженій особі для вирішення питання щодо визначення складу суду для розгляду вказаної заяви у порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПК України.
Суддя О.В. Чевгуз