Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
17.12.2024м. ХарківСправа № 922/3535/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Дергачівської окружної прокуратури (вул. 1 Травня, буд. 63, м. Дергачі, Харківський р-н, Харківська обл., 62303) в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 00032945)
до Акціонерного товариства "Укртелеком" (бульв. Тараса Шевченка, буд. 18, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 21560766)
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спорудою та визнання права власності
за участю представників:
прокуратури - Ногіної О.М.,
позивача - не з'явився,
відповідача - Полегенько К.А., в режимі відеоконференції,
Керівник Дергачівської окружної прокуратури 04.10.2024 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Укртелеком", в якій просить суд:
1) усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 79964, розташованою у за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20, шляхом:
- визнання недійсним свідоцтва про право власності від 14.04.2004, виданого Виконавчим комітетом Дергачівської міської ради, в частині заглибленого складу загальною площею 156,3 кв. м, який є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 79964, розташований за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20;
- зобов'язання Акціонерного товариства "Укртелеком" (код ЄДРПОУ 21560766) повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) нежитлові приміщення заглибленого складу загальною площею 156,3 кв. м, які є захисною спорудою цивільного захисту № 79964, розташованою за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20;
2) визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) нежитлові приміщення заглибленого складу загальною площею 156,3 кв. м, які є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 79964, розташованим за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 "Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі" (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20. Водночас, спірне нерухоме майно є обмежено обороноздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена, у зв'язку з чим воно підлягає поверненню у власність держави.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 позовну заяву керівника Дергачівської окружної прокуратури прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/3535/24 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.
18.10.2024 до суду надійшли письмові пояснення Фонду державного майна України щодо позовної заяви, в яких позивач, зокрема, зазначив, що з огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного сховища у приватну власність ПАТ "Укртелеком" (правонаступником якого виступає АТ "Укртелеком"), державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на сховище. Позовну заяву за позовом Керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Укртелеком" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спорудою та визнання права власності позивач просив задовольнити в повному обсязі та здійснювати розгляд справи № 922/3535/24 без участі представника Фонду державного майна України за наявними матеріалами справи.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 23.10.2024, відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що особливості корпоратизації ВАТ "Укртелеком" вказують на відсутність порушення інтересів держави, в момент виникнення права власності ПАТ "Укртелеком" на заглиблений склад. Заявлена вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності, на думку відповідача, є неефективною та не підлягає задоволенню. Відповідач вважає, що до вимог прокурора про повернення майна не застосовуються положення негаторного позову, оскільки це є вимогою віндикаційного позову, до якого застосовується строк позовної давності. Щодо позовної вимоги визнати право власності держави України в особі Фонду державного майна України на ЗСЦЗ № 79964, відповідач зазначив, що прокурором сплачено судовий збір за вимогу про визнання права власності в розмірі 1,5% від вартості захисної споруди, в розмірі 32150,90 грн, таким чином уникаючи саме застосування вимог віндикаційного позову та приписів ст. 387,388 ЦК України, відтак відповідач вважає дану вимогу неефективною та такою, яка не підлягає задоволенню. До позовної вимоги про зобов'язання АТ "Укртелеком" повернути на користь держави в особі ФДМ України ЗСЦЗ відповідач просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
28.10.2024 прокурор надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що єдиним можливим управлінським рішенням під час приватизації ВАТ "Укртелеком" могло бути виключення ЗСЦЗ за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, площа Перемоги, 5, з переліку майна ВАТ, що підлягає приватизації, та передача вказаного державного нерухомого майна на відповідальне зберігання відповідача. Однак відповідач відповідних заходів своєчасно не вжив, чим допустив фактичне вибуття об'єкта державної власності із володіння Держави. З посиланням на судову практику Верховного Суду, прокурор вважає, що обраний спосіб захисту порушених прав шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності є належним. На думку прокурора, користування та розпорядження приватним власником сховищем з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об'єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє "право" приватної власності на цей об'єкт. З огляду на правовий режим спірної захисної споруди та законодавчі обмеження щодо її цивільного обороту, у даному спорі пред'являється негаторний позов згідно з ст. 391 ЦК України. Прокурор вказує, що твердження відповідача, що негаторний позов про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні майном не може поєднуватись з визнанням недійсним свідоцтва про право власності, оскільки визнання недійсним свідоцтва є елементом саме негаторного позову (усунення порушення права власності). Також прокурор зазначив, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.
У запереченнях (на відповідь на відзив), які надійшли до суду 04.11.2024, відповідачем було викладено аргументи щодо невизнання позовних вимог та зазначено, що прокурор, заявляючи негаторний позов, уникає застосування вимог віндикаційного позову та приписів ст. 387 ЦК України.
Протокольною ухвалою господарського суду від 05.11.2024 підготовче провадження у справі № 922/3535/24 закрито; розгляд справи по суті призначено на 10.12.2024 о 14:00.
Протокольною ухвалою господарського суду від 10.12.2024 у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 17.12.2024 до 16:10.
Після перерви, 17.12.2024, присутня у судовому засіданні представник прокуратури підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечувала повністю на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь прокурора на відзив, та просила відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, суд встановив наступне.
Як вказує прокурор, Дергачівською окружною прокуратурою встановлено, що на території юрисдикції прокуратури знаходиться захисна споруда цивільного захисту - сховище № 79964, розташоване по пл. Перемоги, 20 в м. Дергачі, Харківського району, Харківської області. Вказана споруда цивільного захисту відповідно до облікової картки та паспорту на неї прийнята в експлуатацію у 1984 році, загальна площа становить 156,3 кв. м та розрахована на 100 осіб.
Вказана захисна споруда цивільного захисту з радянських часів перебувала у власності держави, її власником було підприємство електрозв'язку.
Після набуття незалежності Україною, наказом Міністерства зв'язку України №87 від 23.06.1993 "Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв'язку" вирішено створити Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок".
У 1994 році відбулось перейменування Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок". Зокрема, наказом Міністерства зв'язку України № 168 від 29.11.1994 "Про зміну скороченої назви Українського об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок" вирішено присвоїти Українському об'єднанню електрозв'язку скорочене найменування об'єднання "Укртелеком".
30.05.1995 Міністром зв'язку України затверджено статут Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком". Відповідно до вказаного статуту Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" засновано на державній власності.
Чергова реорганізація Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" мала місце на підставі наказу № 30 від 11.02.1998 Державного комітету зв'язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком" (УДПЕЗ "Укртелеком").
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 № 948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане УДПЕЗ "Укртелеком".
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств", Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком" та затверджено його статут.
Історія реорганізації Укртелекому детально викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2015 у справі № 910/7635/13.
Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" по Харківській дирекції станом на 01.07.99, у власність ВАТ "Укртелеком".
Відповідно до Переліку майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" по Харківській дирекції, до нього включено заглиблений склад, який розташований за адресою: Харківська область, м. Дергачі, пл. Перемоги, 20, інвентарний номер 1522 (пункт 226).
Разом з тим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 № 1948-р погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком". Фонду державного майна України визначено провести в установленому порядку конкурс з продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком", який складається з 17376189488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4 344 047, 372 тис. гривень.
11.03.2011 між Фондом державного майна України (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (покупець) був укладений договір купівлі- продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком" за конкурсом № КПП-582.
Отже, з 2011 року відбулась приватизація ВАТ "Укртелеком", з того часу вказане Товариство перебуває у приватній власності.
Згідно з вимогами Закону України "Про акціонерні товариства" та на підставі рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ "Укртелеком", що відбулися 14.06.2011, ВАТ "Укртелеком" з 17.06.2011 змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Укртелеком".
За даними ЄДРПОУ, 19.05.2021 відповідач змінив назву на Акціонерне товариство "УКРТЕЛЕКОМ".
В свою чергу, прокуратурою отримано відповідь на запит від Фонду державного майна України від 03.05.2024, в якому зазначено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р "Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства "Укртелеком", але перебуває на його балансі", ПАТ "Укртелеком" надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20.
У зв'язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 "Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі" (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20.
Разом з тим, встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Дергачівської міської ради від 09.03.2004 № 35/4 оформлено право власності та видано свідоцтво про право власності ВАТ "Укртелеком" на 75/100 частини об'єкту нерухомості № 20 на пл. Перемоги у м. Дергачі Харківської області.
На підставі виданого свідоцтва ВАТ "Укртелеком" 14.04.2004 зареєструвало право власності на комплекс, центр електрозв'язку загальною площею 1719,9 кв.м, розташований за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20 (в тому числі і на заглиблений склад), реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна № 4762494.
Таким чином, на підставі свідоцтва про право власності від 14.04.2004 ВАТ "Укртелеком" зареєструвало право власності на 75/100 частки нежитлової будівлі та споруди, які включають в себе захисну споруду цивільного захисту № 79964 (заглиблений склад).
При цьому, речові права відповідачем на вказане сховище як на окремий об'єкт цивільних прав не реєструвались, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Факт того, що зазначений у свідоцтві про право власності від 14.04.2004 заглиблений склад є захисною спорудою цивільного захисту, підтверджується, зокрема, протоколом огляду нежитлових приміщень від 24.05.2024, складеним т.в.о. заступника начальника СВ ВП № 3 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області у кримінальному провадженні № 42023222080000018, згідно з яким вхід до сховища здійснюється через окремий вхід на дворі та являє собою заглиблене приміщення.
Також, доказами фактичного володіння відповідачем захисної споруди цивільного захисту № 79964 є паспорт, облікова картка, а також Акт оцінки стану готовності вказаної захисної споруди від 05.02.2024, складені уповноваженими представниками АТ (ПАТ) Укртелеком, в яких зазначено, що сховище належить відповідачу на праві приватної власності.
У зв'язку з тим, що до переліку приватизованого майна АТ "Укртелеком" фактично включений об'єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту, сховище № 79964, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20, яка не підлягала приватизації, вказана захисна споруда, на думку прокурора, підлягає поверненню у власність держави.
З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, в якому просить: усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 79964, розташованою у за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20, шляхом:
- визнання недійсним свідоцтва про право власності від 14.04.2004, виданого Виконавчим комітетом Дергачівської міської ради, в частині заглибленого складу загальною площею 156,3 кв.м, який є захисною спорудою цивільного захисту - сховищем з обліковим номером № 79964, розташований за адресою: Харківська обл., м. Дергачі, пл. Перемоги, 20;
- зобов'язання Акціонерного товариства "Укртелеком" повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України вищевказані нежитлові приміщення.
Крім того, прокурор просить суд визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на спірні нежитлові приміщення.
Ретельно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши на їх підставі фактичні обставини спору та надавши їм правову кваліфікацію, суд, приймаючи рішення у цій справі, виходить з наступного.
Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" засноване згідно з наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 27.12.1999 № 155, шляхом корпоратизації (перетворення) Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" (надалі - УДПЕЗ "Укртелеком") у Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком", що надалі було перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", а згодом - у Акціонерне товариство "Укртелеком".
Засновником товариства виступила держава в особі державного органу - Державного комітету зв'язку та інформатизації України (далі по тексту - Засновник ).
Пунктом 2 Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" визначено, що засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.
Згідно з пунктом 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, з дати державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви підприємства переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство є правонаступником прав та обов'язків корпоратизованого підприємства.
Відповідно до вказаного вище наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 27.12.1999 № 155 про створення ВАТ "Укртелеком", Державний комітет зв'язку та інформатизації України передав у колективну власність акціонерного товариства шляхом внесення до його статутного фонду майна, що перебували на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" на момент утворення Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком".
Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 227 від 25.11.2003 "Про передачу нерухомого майна ВАТ "Укртелеком" (Харківська дирекція)" на виконання наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 27.12.1999 № 155 нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" по Харківській дирекції станом на 01.07.1999, передано у власність ВАТ "Укртелеком".
При цьому, слід звернути увагу на особливості корпоратизації АТ "Укртелеком", яка полягає у наступному.
Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
За загальними правилами, встановленими статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Тобто, якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.
Проте, на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації.
За приписами ч. 3 ст. 145 ГК України, правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизацїї державного унітарного підприємства, а також вона не є способом його приватизації.
Отже, до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов'язки, які мало державне унітарне підприємство, в тому числі й обсяг майнових прав на державне майно. У цьому випадку на праві господарського відання.
Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.
Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
Наведене вище викладено в висновках Великої Палати Верховного Суду (Постанова від 03.04.2024 по справі № 917/1212/21).
Як встановлено судом, нерухоме майно, в тому числі заглиблений склад інвентарний номер 1522, за адресою Харківська обл., м. Дергачі, майдан Перемоги, 20б передано у статутний фонд ВАТ "Укртелеком" за актом приймання-передачі від 25.11.2003 (пункт 226 Акту) згідно з наказом Держкомзв'язку № 227, під час корпоратизації.
Відповідно до діючого на той момент законодавства, рішення засновника про створення відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна, наданий засновником і є переліком правовстановлюючих документів (п. 6.1 положення та п.15 Додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5).
Таким чином, особливості корпоратизації ВАТ "Укртелеком" вказують на відсутність порушення інтересів держави, в момент виникнення права власності ПАТ "Укртелеком" на заглиблений склад.
В свою чергу, лише 11.03.2011 відбулась приватизація ВАТ "Укртелеком" та укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком" за конкурсом №КПП-582 між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", що підтверджується інформацією, розміщеною в додатку до Державному інформаційному бюлетені про приватизацію.
При цьому слід зазначити, що станом на 05.01.2000, станом на 25.11.2003, станом на 14.04.2004 (на момент видачі свідоцтво про право власності) і до моменту приватизації товариства, яка відбулась в березні 2011 року, ВАТ "Укртелеком" належав до суб'єктів господарювання державного сектору економіки, державна частка у статутному фонді якого складала 92,791% його акцій.
Прокурор, звертаючись до суду з цим позовом , обрав спосіб захисту порушеного права Держави - усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. При цьому визначивши позовну вимогу іншим видом способу захисту- визнання недійсним свідоцтва про право власності та повернення майна.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 14.04.2004, виданого Виконавчим комітетом Дергачівської міської ради, в частині заглибленого складу загальною площею 156,3 кв.м, які є ЗСЦЗ № 79964, розташованою за адресою: Харківська область, м. Дергачі, пл. Перемоги, 20.
Відповідач вважає ці вимоги неналежним способом захисту, та з ним погоджується суд з огляду на висновки Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по аналогічній справі, наведені в постанові від 11.09.2024 по справі № 906/1052/22:
"п. 4.24 У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 38)).
4.25 Отже, за встановлених у цій справі обставин, заявлена вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності є неефективною, така вимога не підлягає задоволенню."
Заперечуючи проти відзиву на позов , прокурор зазначає, що у даному випадку вірним способом захисту порушеного права, на його погляд, є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які ця юридична особа створює у користуванні та розпорядженні ЗСЦЗ.
Водночас, негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України).
Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними.
Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник).
Прикладами негаторного позову про усунення перешкод у здійсненні користування майном є:
- позов власника до відповідача, який без належних правових підстав використовує нерухому будівлю власника для зберігання свого майна;
- позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень;
- позов власника гаража до власника сусіднього гаража, який розмістив біля воріт його гаража будматеріали, що перешкоджають виїзду його машини та ін.
Як наголосила Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі №653/1096/16-ц, означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном. Для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема, набуває й право володіння.
Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Таким чином, з наведеної позиції ВП ВС убачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.
Отже, наявність реєстрації права власності відповідача на спірне нерухоме майно виключає можливість застосування позивачем такого речового-правового способу захисту, як вимога власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов).
Підтвердженням правильності застосування є висновки, зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладені в постанові від 11.09.2024 по справі № 906/1052/22. По цій справі прокурором заявлявся негаторний позов (на підтвердження цього до відзиву додається копія позовної заяви Коростишівської окружної прокуратури по справі 906/1052/22, в якій на сторінці 8 в абзаці 12 зазначено посилання на ст. 391 ЦК України.)
Натомість, Верховний Суд дійшов до висновку, що позовна вимога прокурора щодо зобов'язання відповідача-1 повернути на користь позивача захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття, за своєю правовою природою є віндикаційним позовом і до неї застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (п. 4.56 Постанови).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до вимог прокурора про повернення майна, заявлених у справі № 922/3535/24, не застосовуються положення негаторного позову, оскільки це є вимогою віндикаційного позову, до якого застосовується строк позовної давності.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності держави України в особі Фонду державного майна України на ЗСЦЗ № 79964.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (п. 6.1 постанови ВС від 05.03.2019 у справі № 917/377/17).
При цьому, зміст частини 16 статті 32 Кодексу цивільного захисту України не виключає існування різних форм власності на захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, найпростіші укриття, передбачаючи можливість доступу користувачів до таких споруд (п. 6.30 постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.11.2023 № 918/1141/22).
Слід також звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункти 98-102 постанови ВП ВС від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
В свою чергу, при поданні позову, що розглядається у справі № 922/3535/24, прокурором сплачено судовий збір за вимогу про визнання права власності в розмірі 1,5% від вартості захисної споруди, в розмірі 32150,90 грн, таким чином уникаючи саме застосування вимог віндикаційного позову та приписів ст. 387,388 ЦК України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання права власності держави України в особі Фонду державного майна України на ЗСЦЗ № 79964 є неефективною та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідачем у справі заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги про зобов'язання АТ "Укртелеком" повернути на користь держави в особі ФДМ України ЗСЦЗ.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства")."
У п. 137 рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено, що "Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV).
Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."
В постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 6-68цс15 зазначено, що "Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Вищевказані висновки підтверджені також в постановах Верховного суду України по справах № 6-2510ц15, № 910/4626/14, № 910/3724/14 та № 910/3723/14.
Таким чином, будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск особи позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право особи на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.
При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 359/2012/15-ц, №907/50/16.
Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах № 3-932гс17, № 3-869гс17, № 3-455гс17, № 3-1486гс16, № 916/2122/13, №11/163/2011/5003 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах у справі № 914/801/17, № 922/2756/17.
Отже, ФДМ України був зобов'язаний та міг дізнатися про порушення своїх прав під час виконання розпорядження КМУ від 26.11.2008 року № 1473-р "Про підготовку та проведення в 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)", яким було затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту).
Згідно з даним планом, відповідальні за формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації захисних споруд, що перебувають у державній власності були визначені: МНС, Фонд державного майна, центральні та місцеві органи виконавчої влади.
В свою чергу, матеріали справи не містять доказів проведення такої роботи зі сторони позивача.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11.09.2024 року по справі № 906/1052/22, в якій зазначив наступне:
"Таким чином, позивач за результатами технічної інвентаризації міг та був зобов'язаний дізнатись про наявність спірної захисної споруди у власності відповідача-1, державна реєстрація якої відбулася у травні 2004 року, але ним не подано і матеріали справи не містять жодних документів, які б вказували на проведену відповідачем-1 роботу за цим напрямком.
Оскільки позивач міг довідатись про порушення інтересів держави ще задовго до отримання ним листа від прокурора у вересні 2022 року, колегія суддів вважає, що прокурор звернувся в інтересах держави в особі позивача до суду з пропуском строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач-1, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині." (пункти 4.57, 4.58, 4.59 постанови).
До відзиву на позовну заяву відповідачем додано копію технічного паспорту ЗСЦЗ, на підтвердження проведення технічної інвентаризації, на виконання вимог Розпорядження КМУ № 1473-р.
Оскільки, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, суд вважає заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про зобов'язання АТ "Укртелеком" повернути на користь держави в особі ФДМ України ЗСЦЗ - обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
За таких обставин, у задоволенні позову керівника Дергачівської окружної прокуратури слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою у позові, судові витрати покладаються на позивача (прокуратуру).
Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові Керівника Дергачівської окружної прокуратури (вул. 1 Травня, буд. 63, м. Дергачі, Харківський р-н, Харківська обл., 62303) в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 00032945), до Акціонерного товариства "Укртелеком" (бульв. Тараса Шевченка, буд. 18, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 21560766) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спорудою та визнання права власності - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено "27" грудня 2024 р.
Суддя Н.М. Кухар