79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" грудня 2024 р. Справа №914/1685/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства “Паво Груп» від 25.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2681/24 від 25.09.2024)
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 (повний текст рішення складено та підписано 06.09.2024, суддя О.І. Щигельська)
у справі № 914/1685/24
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (надалі РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях), м.Львів
до відповідача: Приватного підприємства “Паво Груп» (надалі ПП “Паво Груп»), м.Київ
про: стягнення 224 928,49 грн.
РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулося до Господарського суду Львівської з позовом до ПП “Паво Груп» про стягнення 224 928,49 грн., з яких: 186 604,86 грн. інфляційних нарахувань та 3 % річних в сумі 38 323,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого державного майна №142 від 22.12.2021, а саме відповідачем було порушено визначений умовами договору строк оплати.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 у справі №914/1685/24 (суддя О.І. Щигельська) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства “Паво Груп» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - 186 604,86 грн. інфляційних нарахувань, 38 323, 63 грн. 3% річних та 3 373,93 грн. судового збору.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати згідно з договором оренди нерухомого державного майна № 142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021) встановлено судовим рішенням у справі № 914/2964/22, яке набрало законної сили, за наслідками розгляду якої ухвалено про стягнення з ПП “Паво Груп» на користь РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 600 346,56 грн. заборгованості з орендної плати, 124 674,71 грн. пені (за період 16.03-30.09.2022). Відтак, суд, перевіривши підстави, строки та правильність нарахування позивачем індексу інфляції та 3% річних, дійшов висновку, що вимога про їх стягнення є обґрунтованою та підлягає до задоволення. При цьому зауваживши, що фактичний розмір 3% річних незначно перевищує суму, заявлену позивачем до стягнення в цій частині.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ПП “Паво Груп» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права. На думку скаржника, суд першої інстанції не в повній мірі встановив існуючі правовідносини між сторонами щодо предмета позову, проігнорувавши доводи відповідача стосовно наявності укладених з позивачем мирових угод за результатами розгляду судових справ: № 914/2964/22, № 914/3713/23 та № 914/3027/23. Також судом неправильно встановлено обставини щодо звільнення відповідача від відповідальності на підставі ст. 617 ЦК України. Зокрема, судом взято до уваги лише лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Проте, залишено поза увагою твердження відповідача про нездійснення діяльності в розумінні експлуатації магазинів безмитної торгівлі згідно з Главою 60 Митного кодексу України, в тому числі на території ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» з 24.02.2022. Крім того, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо правової природи 3% річних та індексу інфляції, зазначивши, що за своєю правовою природою такі є основним боргом, а не штрафними санкціями.
РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим. Щодо наявності затверджених судом мирових угод у справах: № 914/2964/22, №914/3713/23, №914/3027/23, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позивачем нараховано інфляційні нарахування в сумі 186 604,86 грн. та 38 323,63 грн. 3 % річних за період з 15.03.2022 по 30.04.2024. Водночас, по мирових угодах відповідач (скаржник) почав сплачувати заборгованість з травня 2024 року. Позивач не погоджується з твердженням скаржника про наявність правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі ст. 617 ЦК України. При цьому, зауважує, що РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях інфляційні нарахування та 3% річних нараховує на заборгованість за 23 дні лютого 2022року, тобто до моменту введення воєнного стану на території України. Також, на переконання позивача, не відповідають дійсності твердження скаржника про те, що судом першої інстанції здійснено хибні висновки щодо правової природи 3 % річних та інфляційних нарахувань, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до грошового зобов'язання, а 3 % річних мають компенсаційний характер, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Просить рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2024 у справі № 914/1685/24 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024 справу №914/1685/24 розподілено судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів Кравчук Н.М. (головуючий суддя), суддів: Скрипчук О.С., Матущак О.І.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу ПП «Паво Груп» на рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 у справі № 914/1685/24 залишено без руху. Зобов'язано скаржника усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки. Скаржник вимоги ухвали суду від 30.09.2024 виконав, на адресу суду надіслав клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. № 01-04/6770/24 від 11.10.2024).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 914/1685/24 та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Сторони у справі обізнані з порядком розгляду даної справи шляхом направлення ухвали суду від 21.10.2024 про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету зареєстрованого в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
03.09.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Орендодавець), Приватним підприємством «Паво Груп» (Орендар) та ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (Балансоутримувач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 142 (нова редакція від 22.12.2021). Згідно з умовами даного договору Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 130,0 кв. м, яке розташоване на другому поверсі будівлі під літ “Б-3» - новий аеровокзал ДП “Міжнародний аеропорт “Львів» за адресою: м.Львів, вул. Любінська, 168, та перебуває на балансі ДП “Міжнародний аеропорт “Львів» ім. Данила Галицького».
Відповідно до п. 3.3 розділу ІІ договору Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 умов (70 % до державного бюджету, 30 % на рахунок Балансоутримувача) (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством) щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди.
Згідно з п. 3.8 розділу ІІ договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.02.2023 у справі №914/2964/22 за позовом РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до ПП «Паво Груп» про стягнення 725 021,27 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого державного майна № 142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021) позовні вимоги задоволено повністю.
У межах розгляду справи № 914/2964/22 Господарським судом Львівської області встановлено факт порушення відповідачем зобов'язання щодо вчасної сплати орендної плати по договору оренди нерухомого державного майна № 142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021) за лютий 2022 (23 дні) та 07 лютого 2023 року, в зв'язку з чим ухвалено рішення про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 600 346,56 грн. та пені за період прострочення з 16.03.-30.09.2022 у розмірі 124 674,71 грн., нарахованої на підставі п.3.9 розділу ІІ договору оренди.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 07.02.2023 у справі №914/2964/22 залишено без змін. На виконання рішення видано наказ про його примусове виконання.
Також, у межах розгляду справи № 914/3027/23 задоволено вимоги позивача-РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) та стягнуто з відповідача ПП «Паво Груп» пеню в сумі 149 675,44 грн. за прострочення оплати орендної плати по договору оренди нерухомого державного майна № 142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021) в сумі 600 346,56 грн. за період 01.10.2022 - 31.03.2023.
Крім того, у межах розгляду справи № 914/3713/23 частково задоволено вимоги позивача (РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) та стягнуто з відповідача (ПП «Паво Груп») пеню у сумі 74 837,72 грн. за прострочення оплати орендної плати по договору оренди нерухомого державного майна № 142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021) у сумі 600 346, 56 грн. за період з 01.04.2023 по 30.06.2023.
Предметом спору у даній справі, є вимога позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції у розмірі 186 604,86 грн. та 3% річних у розмірі 38 323,63 грн. згідно договору оренди державного нерухомого майна №142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021) за період з 15.03.2022 по 30.04.2024.
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу приписів частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 ГК України).
В силу приписів статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В статті 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначалося вище, 03.09.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Орендодавець), Приватним підприємством «Паво Груп» (Орендар) та ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (Балансоутримувач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 142 (нова редакція від 22.12.2021) відповідно до умов якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 130,0 кв. м, яке розташоване на другому поверсі будівлі під літ “Б-3» - новий аеровокзал ДП “Міжнародний аеропорт “Львів» за адресою: м.Львів, вул. Любінська, 168, та перебуває на балансі ДП “Міжнародний аеропорт “Львів» ім. Данила Галицького».
Отже, підставою виникнення правовідносин між сторонами був договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021), зобов'язання по якому в частині сплати орендної плати у сумі 600 346, 56 грн. відповідачем були порушені, що встановлено в межах розгляду господарської справи № 914/2964/22, за наслідками розгляду якої ухвалено рішення про стягнення з Приватного підприємства “Паво Груп» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 600 346,56 грн. заборгованості з орендної плати, 124 674,71 грн. пені (за період 16.03-30.09.2022). Рішення суду набрало законної сили 22.05.2023.
Згідно з частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати згідно умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 142 від 03.09.2015 (нова редакція від 22.12.2021) встановлено судовим рішенням у справі №914/2964/22, яке набрало законної сили.
Як зазначалось вище, за умовами п.3.3 розділу ІІ договору Орендар сплачує орендну плату щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.
В силу положень п.11.1 розділу ІІ договору, за несвоєчасне або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 справа № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 справа № 922/3095/18, від 18.03.2020 справа № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем на користь позивача заборгованості за договором оренди у сумі 600 346,56 грн. до 30.04.2024 (саме по цю дату позивач здійснив нарахування як індексу інфляції, так і 3% річних).
Враховуючи наведену норму права та умови укладеного сторонами договору позивачем з 15.03.2022 по 30.04.2024 нараховано інфляційні втрати в розмірі 186 604,86 грн. та 3 % річних в сумі 38 323,63 грн.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши підстави, строки та правильність нарахування індексу інфляції та 3% річних, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем періодів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача індексу інфляції в розмірі 186 604,86 грн. та 3 % річних в сумі 38 323,63 грн.
Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника стосовно наявності укладених з позивачем мирових угод за результатами розгляду судових справ: № 914/2964/22, №914/3713/23 та № 914/3027/23, оскільки такі в матеріалах справи відсутні.
Щодо тверджень скаржника, що несвоєчасна оплата послуг, наданих за договорам оренди зумовлена воєнною агресією з боку російської федерації, введенням режиму воєнного стану та розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.02.2022 №188 згідно з яким тимчасово закрилися міжнародні пункти пропуску для повітряного сполучення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути прпчинно-наслідковий зв'язок. Тобто, неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Таким чином, сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов'язань. Обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов'язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв'язок між неможливістю виконання рішення та військовими діями.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідач не довів обставин перебування його у тяжкому фінансовому становищі, не надав доказів, які б підтверджували співвідношення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з його актуальними доходами та наявними фінансовими зобов'язаннями.
Таким чином, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 року у справі №914/1685/24.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Паво Груп» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2024 у справі № 914/1685/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий-суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук