Справа № 472/1003/24
Провадження №2/472/344/24
23 грудня 2024 року селище Веселинове
Миколаївської області
Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі: судді Орленко Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
26 вересня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
В позовній заяві позивач зазначила, що шлюб з відповідачем було зареєстровано 07 червня 2017 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач є працездатним та має можливість заробляти кошти, є військовослужбовцем Збройних Сил України, однак добровільно кошти на утримання дитини не надає, а дитина є інвалідом та перебуває повністю на її утриманні. А тому, просить суд стягнути на її користь з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 від всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягувати з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою суду від 14 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду у відповідності до вимог ст. 178 ЦПК України відзив на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_2 31 жовтня 2024 року отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 14 жовтня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, а тому суд вирішив розглядати справу за наявними матеріалами.
Розгляд справи проводиться без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч. 13 ст. 7 ЦПК України. На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 07 червня 2017 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про що складено відповідний актовий запис № 276 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 4). Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 5).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не надає матеріальну допомогу позивачеві для належного утримання їх дитини. Дитина проживає з позивачем ОСОБА_1 і перебуває на її утриманні, що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання позивача та дитини, відповідно до яких останні зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до медичного висновку та довідки (а.с. 8-9) дитина сторін ОСОБА_3 є інвалідом та потребує домашнього догляду.
Позивачем зазначено, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі в утриманні та вихованні дитини, є військовослужбовцем ЗСУ. Доказів, що відповідач має інших утриманців та скрутне матеріальне становище, суду не надано.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 є працездатний, за інформацією позивачки є військовослужбовцем ЗСУ (що не спростовано відповідачем), інших утриманців не має, а тому має змогу надавати своїй дитині матеріальну допомогу, однак добровільно дану допомогу не надає.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
- стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
- стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
- наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
- доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
- інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років складає 2563 грн (50% = 1281,50 грн).
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не має жодних інших утриманців, є працездатною особою, то має забезпечити дитині не тільки мінімальний рівень життя, а достойний рівень, виходячи з принципу добросовісності та розумності (ч. 9 ст. 7 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Крім того, варто зазначити, що Європейський суд з прав людини зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" Case of HUNT v. UKRAINE, №31111/04, § 54).
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не має жодних інших утриманців, є працездатною особою, є військовослужбовцем та отримує стабільний щомісячний дохід, а його дитина є інвалідом та потребує також домашнього догляду, то він має забезпечити дитині не тільки мінімальний рівень життя, а достойний рівень, виходячи з принципу добросовісності та розумності (ч. 9 ст. 7 СК України).
За віком відповідач ОСОБА_2 є працездатною особою, доказів на предмет скрутного матеріального становища чи незадовільного стану здоров'я станом на момент розгляду справи в суді, які б унеможливлювали сплату ним аліментів на утримання неповнолітньої дитини суду не подав, інших утриманців не має, то за таких обставин суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Однак варто зазначити, що доказів того, що відповідач має дохід, який надасть йому можливість сплачувати аліменти в розмірі 1/3 від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, позивачем не надано.
Також суд звертає увагу на те, що обов'язок шодо утримання неповнолітньої дитини лежить як на відповідачеві, так і на позивачеві.
Крім того, позивач, заявляючи вимогу про стягнення аліментів на дитину саме у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) відповідача, не обґрунтувала та не надала відповідних доказів за правилами статей 77-79 ЦПК України, хоча це є процесуальним обов'язком позивача при зверненні до суду з позовом.
Доводи позивача про те, що дитина має інвалідність, а тому потребує постійного лікування, реабілітації, відповідного харчування та спеціальних засобів реабілітації та розвиваючих засобів, не є саме по собі підставою для стягнення з відповідача аліментів на її утримання в розмірі 1/3 від його доходу, з огляду на наступне.
СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Так, згідно зі статтею 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину у разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватись наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема у зв'язку з хронічною хворобою дитини, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Так, до особливих обставин, які викликають необхідність додаткових витрат на дитину закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.
Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини.
У пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 зазначено, що до передбаченої статтею 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини можуть залучатися батьки, а додаткові витрати це такі, які викликані особливими обставинами: розвитком здібностей дітей, хворобою, каліцтвом тощо.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягнення коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.
Водночас аліменти - це кошти на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та ін.
Таким чином, витрати на утримання дітей, зокрема на харчування, ліки, сезонний одяг та взуття, відносяться до тих матеріальних потреб дитини, які покриваються коштами на утримання дитини, а саме, аліментами, що мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини.
Між тим, витрати пов'язані з лікуванням та реабілітацією неповнолітньої дитини, яка має інвалідність, відносяться до додаткових витрат, пов'язаних зі станом здоров'я дитини, для стягнення яких передбачено окремий порядок захисту прав.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому розмір аліментів необхідно визначити в розмірі 1/4 (однієї чверті) від всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягувати з 26 вересня 2024 року та до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Такий розмір аліментів буде відповідати інтересам всіх учасників даних правовідносин та засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Тому необхідно допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
Позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн, від сплати якого при зверненні до суду із цим позовом позивач була звільнена.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , уродженця смт Веселинове Миколаївської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , уродженки смт Веселинове Веселинівського району Миколаївської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) від всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягувати з 26 вересня 2024 року та до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Допустити негайне виконання судового рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , уродженця смт Веселинове Миколаївської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), розрахунковий рахунок UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).
Повне рішення суду складено 23 грудня 2024 року, що є датою його ухвалення.
Суддя Веселинівського районного суду
Миколаївської області Л.О. Орленко