Справа № 361/160/23
Провадження № 2/361/604/24
02.12.2024
02 грудня 2024 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої судді Радзівіл А.Г.
за участю секретаря Коваль О.О.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника третьої особи Тодерян В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Київське квартирно-експлуатаційне управління про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
У січні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом в якому просив суд визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , який був зареєстрований 17.02.2007 року виконавчим комітетом Хоцьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, актовий запис № 2.
Під час шлюбу, а саме 24 травня 2014 року, Київським КЕУ Міністерства оборони України, позивачу як власнику особового рахунку (наймачу) було видано ордер на житлову площу в гуртожитку АДРЕСА_2 (1 кімнату житловою площею 18,6 метрів, і загальною площею 31,40 метрів), розташовану в АДРЕСА_3 , на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік (позивач, колишня дружина/відповідач ОСОБА_4 , їх донька ОСОБА_5 ).
З 25.06.2014 року, вони всі були зареєстровані за вказаною адресою і там проживали.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року по справі № 361/3993/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб розірвано.
Позивач зазначив, що після розлучення, колишня дружина забрала всі свої речі і виїхала з квартири. З того часу вона жодною разу в ній не з'являлась, комунальні послуги за себе не сплачує.
Всі витрати по утриманню квартири та комунальних послуг несе він сам, що підтверджується квитанціями з Центру комунального сервісу.
Позивач зазначає, що відповідач припинила виконувати свої обов'язки як члена сім'ї, передбачені ст. 64 ЖК України, пов'язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг.
Згідно Довідки №1.12.3.-15/8107 від 29.11.2022 року, відповідач залишається зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_1 .
Однак самостійно виписуватись/зніматись з реєстрації місця проживання з цієї квартири відповідач відмовляється.
Актом обстеження житлово-побутових умов від 01.12.2022 року, складеним при двох свідках, депутатом Броварської міської ради Київської області, встановлено, що відповідач дійсно зареєстрована на даній житловій площі, але з 2019 року по теперішній час там не проживає.
Таким чином, вже майже 3 роки відповідач відсутня та не проживає по місцю своєї реєстрації.
06 березня 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинського В.С. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15 серпня 2023 року.
12 липня 2023 року відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Посилалась на те, що вона, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
За цією адресою також зареєстрована їх донька з позивачем - ОСОБА_7 , 2007 р.народження.
Позивач є військовозобов'язаною особою, проходить військову службу за контрактом у ВЧ № НОМЕР_1 .
Відповідач зазначила, що дійсно вони із позивачем розлучені за рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2019 р.
Приблизно три роки назад вона знаходилась на ротації, а донька у цей час перебувала у бабусі.
Відповідач в цей час здійснив заміну ключів у вхідних дверях квартири де вони мешкали разом з ним та дитиною, та позбавив їх можливості повернутися в квартиру. У спірній квартирі залишились її речі.
Тобто, з вини позивача, вона була позбавлена можливості повернутися в спірну квартиру з донькою та проживати в ній. У зв'язку з цим, вона вимушена винаймати іншу квартиру, платити кошти за піднайм квартири та мешкати в найманій квартирі з донькою.
При отриманні ордера на вселення в гуртожиток, в ордері були зазначені позивач, відповідач та їх донька, тобто квартира видавалась не тільки позивачу, але і на членів його сім»ї (неї та доньку).
Звертає увагу суду на те, що квартира, на яку видавався ордер має статус гуртожитку.
Позивач ОСОБА_1 не є власником квартири у гуртожитку. Його вселення з родиною в гуртожиток відбувалось на підставі спеціального ордеру на проживання, виданого юридичною особою Київським КЕУ Міністерства оборони України та на всю родину.
У зв'язку з цим, вирішення питання про проживання чи не проживання осіб у гуртожитку повинно вирішуватись юридичною особою на балансі якої знаходиться гуртожиток.
На підставі розпорядження щодо повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1186 від 24 листопада 2023 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали цивільної справи передані на розгляд судді Радзівіл А.Г.
28 листопада 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 11 квітня 2024 року.
17 травня 2024 року представник Київського квартирно-експлуатаційне управління подав до суду пояснення, в яких зазначив, що на даний час позивач зі складом сім'ї він, дружина ОСОБА_8 1987 р.н., дочка ОСОБА_9 2007 р.н. з 26 серпня 2010 року перебуває на квартирному обліку. Однак облікова справа позивача не оновлювалася з 2014 року.
В 2023 році позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
ККЕУ зазначає, що даний будинок за адресою АДРЕСА_4 має статус гуртожитку, що підтверджується технічним паспортом на гуртожиток, витяг з рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 572 від 08 листопада 2011 року.
У своєму відзиві відповідач зазначає про неналежність позивача у зазначеній справі.
Спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють зазначену сферу правовідносин не передбачено обов'язкового факту, що саме командир або начальник КЕУ, КЕВ (КЕЧ) зобов'язаний подати позовну заяву про визнання особи такою, що втратила право користуватися службовим жилим приміщенням.
Поряд з цим, Закон пов'язує звернення до суду саме за порушеним, не визнаним чи оспорювальним своїм правом. Тобто, законодавець пов'язує, що суд зобов'язаний відмовляти у задоволені позовних вимог, якщо дійде висновку, що особа, яка звернулася за захистом не довела факту порушення свого права.
У зазначеній справі відбулося порушення права саме позивача, а не ККЕУ.
Позивач має право самостійно звернутися за захистом свого порушеного права до суду, адже за комунальні послуги відповідач кошти не вносить, що покладається на позивача у зв'язку із чим порушується його право, окрім цього, не здійснює жодних дій на утримання та зберігання наданого жилого приміщення, у зв'язку із чим позивач вирішив реалізувати своє право на звернення до суду за захистом свого права, що у відповідності до основного закону не може бути обмежений законом, іншими нормативно-правовими актами, а тому позовні вимоги позивача є обгрунтованими та мотивованими у зазначеній цивільній справі, виходячи з предмету заявленого позову.
Член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору.
Позивач в судовому засіданні, позов підтримав та просив задовольнити, пояснення надав аналогічно викладеним у позовній заяві.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та просили відмовити, пояснення надали аналогічно викладеним у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи надав пояснення аналогічно викладеним у пояснення, при винесенні рішення покладався на розсуд суду.
Суд, вислухавши позивача, відповідача, представника відповідача, представника третьої особи, встановив обставини у справі та виниклі правовідносини, дослідив письмові докази у справі, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , який був зареєстрований 17.02.2007 року виконавчим комітетом Хоцьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, актовий запис № 2.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року по справі № 361/3993/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб розірвано.
Під час шлюбу, а саме 27 травня 2014 року, Київським КЕУ Міністерства оборони України, позивачу як власнику особового рахунку видано ордер на житлову площу в гуртожитку АДРЕСА_5 (1 кімнату житловою площею 18,6 метрів, і загальною площею 31,40 метрів), розташовану в АДРЕСА_3 , на право зайняття з сім'єю з 3 чоловік ( ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ).
Згідно Довідки №1.12.3.-15/8107 від 29.11.2022 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою в АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Актом обстеження житлово-побутових умов від 01.12.2022 року, складеним при двох свідках, депутатом Броварської міської ради Київської області, встановлено, що відповідач дійсно зареєстрована на даній житловій площі, але з 2019 року по теперішній час там не проживає.
Позивачем надана квитанція №47/460 від 01.12.2022 року на оплату комунальних послуг - вивезення ТПВ за період 01.03.2022- 01.04.2022 р., електроенергія за лічильником за період 01.03.2022- 01.04.2022 р., послуги з управління багатоквартирним будинком за період 01.03.2022- 01.04.2022 р., всього на суму 1995 грн. 63 коп.; квитанція № 113/789 від 01.12.2022 року на оплату комунальних послуг період 01.03.2021 року по 01.04.2021 року всього на суму 4219 грн. 37 коп.; квитанція № 193/2258 від 01.12.2022 року на оплату комунальних послуг період 01.12.2021 року по 01.01.2022 року всього на суму 2035 грн. 64 коп.; квитанція № 16/110 від 29.10.2022 року на оплату комунальних послуг період 01.09.2022 року по 01.10.2022 року всього на суму 1075 грн.04 коп.
Так в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідача слід визнати такою, що втратила користування квартирою, оскільки в ній не проживає та не несе витрати на її утримання.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданого 08 липня 2020 року.
У листі КНЕУ від 10.05.2024 року зазначено, що за наявною інформацією в Київському КЕУ станом на 10.05.2024 року капітан ОСОБА_1 перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов в гарнізоні міста Київ по об'єднаній житловій комісії військових частин НОМЕР_3 і НОМЕР_4 в загальній черзі з 26.08.2010 року та в списках на першочергове отримання житла, як учасник бойових дій з 07.10.2015 зі складом сім'ї 3 (три) особи (він, дружина ОСОБА_6 1987 р.н., донька ОСОБА_5 2007 р.н.). ОСОБА_1 відповідно ордеру від 27.05.2014 №110 надано житлову площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , житловою площею 18.60 кв.м., та загальною площею 31,40 кв.м. на склад сім'ї три особи (він, дружина 1987 р.н., донька 2007 р.н.). Облікова справа військовослужбовця ОСОБА_1 не оновлювалася з 2014 року.
Приміщення в будинку АДРЕСА_4 має статус гуртожитку, та перебуває на балансі Міністерства Оборони України Київське квартирно-експлуатаційне управління, що підтверджується наданою копією технічного паспорту.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом.
Згідно із статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Правила, які регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання, визначені у постанові ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" (далі - Правила).
Відповідно до пункту 64 Правил (у редакції, чинній на час розгляду справи та на час виникнення правовідносин) громадяни (в тому числі тимчасово відсутні), відносно яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності).
У надане жиле приміщення переселяються члени сім'ї, які включені в ордер і дали письмове зобов'язання про переселення в це приміщення, що передбачено у пункті 66 Правил.
Ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу. Однак при наявності поважних причин пропуску 30-денного строку він може бути продовжений виконкомом органу місцевого самоврядування, що його видав.
Відповідно до виданого ордера в передбачене в ньому житлове приміщення вселяються як громадянин, що одержав ордер, так і члени його сім'ї, зазначені в ордері.
Згідно із пунктом 72 Правил (у редакції, чинній на час розгляду справи та на час виникнення спірних правовідносин) при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 12 Закону України »Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 122 ЖК Української РСР визначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.
Згідно з положеннями статті 123 ЖК Української РСР до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.
Положеннями статті 64 ЖК Української РСР визначено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
ОСОБА_4 на підставі ордеру вселилася у спірне службове житлове приміщення у якості члена сім'ї наймача цього житлового приміщення, який, як і позивач, проходить військову службу у Збройних Силах України.
Враховуючи те, що відповідач на законних підставах набула право користуватися спірним житлом та не втратила це право у зв'язку із розірванням шлюбу, відсутні правові підстави для зняття її із реєстрації за вказаною адресою виходячи із положень частини третьої статті 64 ЖК Української РСР, які мають вищу юридичну силу.
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (рішення у справі »KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» від02грудня 2010року, заява № 30856/03, § 41 та § 44)
Вирішуючи спір, враховуючи положення статті 8 Конвенції, суд дійшов висновку про те, що позивач не обґрунтував належним чином мету, яку він переслідував, звернувшись до суду із позовом про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням/квартирою, не довів наданими доказами квитанціями про сплату комунальних послуг за декілька місяців 2021 - 2022 року, що відповідач не приймає участі в утриманні житла. Крім того відповідач зазначила, що їй чиняться перешкоди в користуванні майном, оскільки у квартирі змінені замки, про що позивач не заперечував.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити строк тимчасової відсутності. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі № 754/11532/19, провадження № 6 1 - 10959 св 20 (ЄДРСР У № 93336396).
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним зі способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 320/9482/17, провадження № 61 - 6318 св 19 (ЄДРСРУ № 93793165) вказав, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18); від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18); від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19); від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).
Крім вищенаведеного, слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 не є власником вказаного житла (квартири у гуртожитку).
Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
У зв'язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.
За встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами наявність обставин на які він посилається у змісті поданої позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 76-83, 259, 263-265 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Київське квартирно-експлуатаційне управління про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Радзівіл А.Г.