Справа № 357/17990/24
Провадження № 2-а/357/159/24
30 грудня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Пустовій Ю. В.,
розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову поліцейського УПП в Київській області сержанта поліції Омельченка О.О., серії ЕНА № 3601808 від 04.12.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначив, що 04.12.2024 року о 12 год.14 хв. було винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП, за керування ТЗ і, нібито, проїзд на заборонений жовтий сигнал світлофора за адресою: по просп. Незалежності, 74 в м.Біла Церква.
Вказану постанову позивач вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки винесена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків інспектора фактичним обставинам справи, який спочатку стверджував, що позивач проїхав на червоний сигнал світлофора, а згодом повідомив, що позивач проїхав на жовтий сигнал, відмовив у повторному ознайомленні з доказами по справі, зафіксованими за допомогою камери відеозапису. Позивач стверджує, що рухався на зелений сигнал світлофора та попросив поліцейського повторно надати доступ до запису для уточнення обставин, на що отримав відмову, що є порушенням прав позивача та є підставою для скасування постанови, складеної сержантом поліції Омельченком О.О.
Представник відповідача Департаменту ПП скористався своїм правом та скерував до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що 04.12.2024 працівники поліції, здійснюючи патрулювання визначеної території м. Біла Церква, стали свідками вчинення позивачем вищезазначеного адміністративного правопорушення, та під час розгляду справи позивача було ознайомлено із доказами вчинення ним правопорушення, а саме початок руху транспортного засобу на забороняючий червоний сигнал світлофору та подальший рух на жовтий забороняючий сигнал світлофора, на якому чітко видно початок руху і виїзд на перехрестя на забороняючий сигнал світлофора, позивач факт проїзду на забороняючий сигнал жовтого кольору не визнавав, не зважаючи на беззаперечні докази, вина особи у вчиненні правопорушення на момент розгляду справи є доведеною в повному обсязі, що зафіксовано на відеореєстратор службового автомобіля, 70 mаі та нагрудні відеореєстратори поліцейських - моторола 477079,477077, які використовувалися поліцейськими відповідно до наказу МВС № 1026 від 18.12.2018 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки».
Також, сторона відповідача зазначила, що не відповідає дійсності твердження позивача про зміну свідчень поліцейського, про обмеження у праві ознайомлення з матеріалами справи та недотриманням права на захист. З дослідженого відеозапису було встановлено, що об 11 год 57 хв. 25 сек. поліцейський повідомив водія про початок його руху на червоний сигнал світлофору де в подальшому проїзд регульованого пішохідного переходу відбувся саме на жовтий забороняючий сигнал світлофору. Об 11 год. 59 хв, 37 сек. поліцейський повідомив, що всі обставини справи будуть встановлюватися та досліджуватися. О 12 год. 03. хв. водію було надано для перегляду відео з фактом вчиненого правопорушення. Проводячи розгляд справи 04.12.2024р. о 12 год.04 хв. поліцейським відразу чітко було зазначено суть вчиненого правопорушення, а саме проїзд на жовтий забороняючий сигнал світлофора, що дає зрозуміти, що заміни свідчень з боку поліцейського не було. О 12 год.05 хв. ознайомивши позивача з правами передбаченими статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, від ОСОБА_1 не надійшло клопотань про залучення фахівця в галузі права, адвоката чи іншого спеціаліста, що спростовує твердження позивача в позовній заяві про недотриманням права на захист передбаченого ст. 268 КУпАП.
Заперечуючи позицію позивача, представник відповідача зазначив, що зупинивши вищезазначений транспортний засіб, за порушення водієм вимог п. 8.7.3.Г) ПДР, поліцейський назвав свою посаду, спеціальне звання та прізвище, пояснив водію підставу зупинки, показав доказ. Справу про адміністративне правопорушення стосовно порушення позивачем 04.12.2024 ПДР було розглянуто на місці вчинення правопорушення. Перед початком розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським було роз'яснено позивачу його права передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а тому відповідач просив відмовити в задоволенні позову.
Процесуальні дії та рішення у справі.
Ухвалою судді від 16.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху (а.с.12-14).
19.12.2024 року позивач подав суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (а.с.16).
20.12.2024 року відкрито провадження у зазначеній справі, постановлено проводити розгляд справи за правилами ст.286 КАС України, з повідомленням учасників справи (а.с.21,22).
25.12.2024 року відповідач направив суду відзив на позов та відеодоказ (а.с.25-30).
Фактичні обставини справи.
Встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (серія ЕНА № 3601808), зафіксовано, що 04.12.2024 року о 12:14:44 хв. у м. Біла Церква по просп. Незалежності, 74, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Ford Transit» номерний знак НОМЕР_1 проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив вимоги пункту п. 8.7.3.ґ ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. ОСОБА_1 був підданий штрафу в сумі 510 грн. (а.с.6).
Позивач в судовому засіданні позов підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні, позов не визнав.
Суд, з'ясувавши позицію учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оглянувши відеозапис події, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Положеннями ч.ч. 1-4 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху,
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до вимог п. 8.7.3.ґ ПДР України, жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Згідно п. 8.10. ПДР України у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Відповідно до вимог п. 8.11. ПДР України водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність поряд з іншим, за проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника та тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ч. 1 ст. 251 КУпАП).
Згідно з и. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
Відповідно до п. 10.1 постанови Верховного Суду по справі №338/1/17 від 26 квітня 2018 року, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 Розділу І «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» затвердженої наказом МВС №1026 від 18.12.2018 року, ця Інструкція регулює застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Також, згідно частини 1 статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, мімічних, біологічних та ядерних загроз; безпілотні літальні апарати та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння; спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото-відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наданий стороною відповідача відеозапис, суд вважає належним та допустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення, яким підтверджено наявність адміністративного правопорушення, винність позивача в його вчиненні та визнання самим позивачем своєї вини.
Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 червня 2020 року по справі № 520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в підтвердження своєї позиції про незаконність постанови від 04.12.2024 року, яка є предметом оскарження в даній справі. Викладені позивачем в позовній заяві обставини спростовуються оглянутим в судовому засіданні відеодоказом, де зафіксовано розгляд справи з дотриманням всіх правил і вимог згідно «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі». Зокрема на відео зафіксовано, що позивач, керуючи ТЗ, виїхав на регульоване перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора, що й стало причиною зупинки транспортного засобу позивача працівниками поліції.
Також, на відео зафіксовано процес розгляду адміністративної справи, зокрема, інспектор представився, встановив особу позивача, пояснив склад порушення і підстави притягнення до відповідальності, дослідив відеодоказ, роз'яснив права, дав відповіді на запитання, вручив під підпис постанову. Хоча, поліцейський відмовив позивачу і іншій непричетній до справи особі повторно оглядати відео, однак Законом не передбачена кратність (повторність) дослідження доказів. Позивач не був позбавлений права отримати будь-який доказ. При цьому, ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомив, що не звертався до органів ПП з клопотанням про надання йому відеодоказу. В судовому засіданні, після детального дослідження відеофіксації події, позивач визнав, що керуючи автомобілем, перетнув пішохідний перехід за забороняючий «жовтий» сигнал світлофора.
Отже, оцінивши наведені позивачем доводи на підтвердження заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення, оскільки доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення позивачем надано не було. Підтвердження наявності обставин, що виключають адміністративну відповідальність належними і допустимими доказами доведено не було.
Частиною третьою статтею 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Керуючись ст. 6- 16, 20, 44, 69, 70, 90, 77, 78, 122, 126, 132, 139, 159, 162, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на судове рішення у справах, визначених ст. 286 КАС України може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 / адреса реєстрації: АДРЕСА_1 /
Відповідач: Департамент патульної поліції Національної поліції України /адреса: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048/
Повний текст судового рішення складено 30.12.2024 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. Я. Ярмола