24 грудня 2024 року
м. Харків
справа № 638/15837/24
провадження № 22-ц/818/3947/24
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Яцини В.Б., Пилипчук Н.П.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши відкритому судовому засіданні залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2024 року постановлену у складі судді Латки І.П.,-
В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просила суд з метою забезпечення позову заборонити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , відчуження належного йому нерухомого майна.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що 05 лютого 2009 року ОСОБА_2 взяв у неї в борг грошові кошти у розмірі 14 000 доларів США та 300000 грн, про що власноручно написав розписку, в якій зобов'язався повернути борг за першою вимогою. Щодо повернення взятих в борг коштів протягом всього часу користування грошима, відповідач до заявника не звертався, на теперішній час борг не повернув. Коли ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_1 має намір стягувати з нього позичені кошти в судовому порядку, з ціллю уникнення від виконання зобов'язань, почав продавати належну йому нерухомість. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20 лютого 2024 року у власності відповідача перебувала квартира АДРЕСА_1 . При цьому, станом на 27 серпня 2024 року зазначена квартира вже вибула з власності відповідача, оскільки 09 серпня 2024 року право власності на квартиру боржника, було зареєстровано за ОСОБА_3 . Заявник зазначає, що боржник, з метою уникнення повернення позичених коштів, умисно вчиняє дії щодо відчуження належного йому нерухомого майна. При цьому, відчуження відповідачем нерухомого майна почало ним здійснюватися саме після того, як йому стало відомо про наміри заявника стягнути з нього суму боргу в судовому порядку. Станом на сьогодні у власності боржника, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, знаходиться квартира АДРЕСА_2 Святошинського р. Київська обл., приміщення 749 (загальною площею 1,4 кв.м.) в будинку 20-Б по вулиці Оксамитова в с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського р. Київська обл., в будинку 20-Б по вулиці Оксамитова в с. Петропавлівська Борщагівка Києво- Святошинського р. Київська обл., та квартира АДРЕСА_3 . При цьому, на рекламному ресурсі ОLХ вже міститься інформація про терміновий продаж квартири в с. Петропавлівська Борщагівка Києво- Святошинського р. Київська обл. площею 38 кв.м, як і належна боржнику квартира в будинку АДРЕСА_4 . Хоча посередниця, яка займається продажем зазначеної квартири не називає її точну адресу, є всі підстави вважати, що при невжитті заходів забезпечення позову, і ця квартира найближчим часом вибуде з власності боржника. За таких обставин, на переконання заявника, невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження наявної на сьогодні у боржника нерухомості безумовно,призведе до подальшого відчуження ним нерухомості, що призведе до неможливості виконання рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - залишено без задоволення.
Ухвала мотивована тим, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову належним чином не обґрунтована. Всупереч вимог ст. 81 ЦПК України заявник не надала суду доказів на підтвердження того, що відповідач вживає заходи щодо відчуження належного йому нерухомого майна.
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що встановивши що боржник, після отримання інформації про намір позивача звернутися до суду з вимогою про стягнення з нього боргу, почав реалізовувати належне йому нерухоме майно, а саме 09 серпня 2024 року продав одну із належних йому квартир. Апелянт зазначила, що як їй стало відомо зі сторінки боржника в інтернет, на ресурсі на сайті інтернет-ресурсу LinkedIn визнаний користувачами як соціальна мережа для пошуку роботи та встановлення ділових контактів, з 2008 року розміщене резюме боржника, з іменуванням профілю Dennis V. в якому зазначено, що з жовтня 2005 року по грудень 2012 року він працював в місті Харкові, з січня 2013 року по січень 2021 року він вказує, що працював в місті Києві, та вказує, що з січня 2021 року по грудень 2023 року він працював повний робочий день в Лімасолі Республіка Кіпр, а також що на сьогодні він проживає в Варшаві Мазовецьке воєводство Польщі, працює там фріланс, отримує за годину «100» євро, і очевидно, що повертатись до України не збирається. Скаржник наголосила, що реалізація боржником, який фактично проживає за кордоном, належного йому майна в Україні призведе до неможливості стягнення з нього боргу на виконання рішення суду, що він і вчиняє, з моменту коди дізнався про наміри кредитора. Проте суд на зазначене уваги не звернув та вирішив праву формально, з порушенням вимог справедливості та законності.
03.12.2024 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу без змін.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась, просила апеляційний суд розгляд справи за її апеляційною скаргою відкласти, у зв'язку із перебуванням у відрядженні. Проте доказів свого відрядження суду не надала. За таких обставин судова колегія не може визнати її неявку до суду з апеляційної інстанції з поважних причин та вважає, що підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність безпосереднього зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову урахував наведені положення норм процесуального права, а також відсутність жодних доказів на її обґрунтування та викладених у ній обставин. ОСОБА_1 не довела, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав, за захистом яких вона мала намір звернутися до суду із позовною заявою.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що, долучена до заяви про забезпечення позову інформація з рекламного ресурсу OLX не містить достатніх та переконливих відомостей про те, що зазначене оголошення стосується саме належної ОСОБА_2 квартири. Доводи заявника про те, що відповідач на теперішній час вживає заходи щодо відчуження належного йому нерухомого майна, всупереч вимогам ч. 6 ст. 81 ЦПК України, ґрунтуються на припущеннях. Крім того, заявником не надано належних та допустимих доказів того, що відчуження ОСОБА_2 квартири 09 серпня 2024 року будь-яким чином пов'язаний з наміром позивача звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за розпискою.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви відповідає вимогам закону.
Прийняття рішення про задоволення або відмову у забезпеченні позову залежить від думки суду, оскільки більшість аргументів, які пов'язані із застосуванням забезпечення позову, мають оціночний характер. Зважаючи на це позивач повинен довести усі обставини та надати докази того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову рішення суду неможливо буде виконати.
Таким чином, при поданні до суду заяви про забезпечення позову, тим більше, коли така заява подається до подання позовної заяви, заявник має обґрунтувати причини звернення з такою заявою та підтвердити доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язуються застосування певного виду забезпечення позову.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі №910/7029/21 викладено висновок, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Враховуючи, що ОСОБА_1 при поданні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви не надано будь-яких доказів на доведення фактичних обставин з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви.
Доводи апеляційної скарги заявника не спростовують правильних висновків суд першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, постановленої з додержанням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 30 грудня 2024 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді В.Б.Яцина
Н.П.Пилипчук