Справа № 177/1400/24
Провадження № 2/177/801/24
Іменем України
24 грудня 2024 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Суботіної С. А.
за участі: секретаря Черниш А. І.,
представника позивача Зеленкіної Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Криворізька районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Відділ № 1 управління в Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, про встановлення факту родинних відносин, факту прийняття спадщини, визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування за заповітом, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся 19.06.2024 до суду з указаним позовом та просив встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною сестрою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 , у виді права на земельну частку (пай); визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), розміром 2,7308 га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Лозуватської (раніше Софіївської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за життя успадкувала, але не оформила спадщину після смерті сестри, ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку включено до списків громадян - членів колишнього ВАТ ППЗ «Христофорівський», доданого до Державного акта на право колективної власності на землю серії ДП від 15.05.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 28, де ОСОБА_2 значиться під порядковим номером 793.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 виховувався бабусею ОСОБА_3 , у якої була рідна сестра ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 , як члену ВАТ ППЗ «Христофорівський», виділено пай на земельну частку та вона була включена під № 793 до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю серії ДП, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю 15.05.2000 за № 28. Отримати сертифікат на земельну частку (пай) ОСОБА_2 не встигла, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, а тому в Книзі реєстрації сертифікатів дата та підпис власника про отримання сертифіката, відсутній, як і відсутній кадастровий номер в Державному земельному кадастрі. Таким чином, після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на право на земельну частку (пай). ОСОБА_2 заповіту не складала, до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємці першої черги відсутні. ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем ОСОБА_2 другої черги, як рідна сестра померлої, фактично прийняла спадщину, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України, як така, що протягом шести місяців від дня відкриття спадщини вступила в управління та володіння спадковим майном, але не оформила свої права на спадщину через стан здоров'я та відсутність необхідних документів на нерухоме майно. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя склавши заповіт, яким заповіла все належне їй майно та права на нього ОСОБА_1 . Позивач у строк, передбачений законом, звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та 04.08.2005 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай), яке належало померлій на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 025347. Водночас, отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на право на земельну частку (пай), яку остання успадкувала, але юридично не оформила після смерті ОСОБА_2 , позивач позбавлений можливості, оскільки в документах, що посвідчують особу членів родини, існують розбіжності, що зумовлені орфографічними, граматичними або структурними особливостями. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними сестрами, їхнім батьком був ОСОБА_4 , 1880 року народження, якого в побуті називали як «Автон», так і « ОСОБА_5 », а матір'ю ОСОБА_6 , 1882 року народження, яку в побуті також називали «Єлена». Ім'я ОСОБА_3 записували як « ОСОБА_7 », прізвище « ОСОБА_8 » та « ОСОБА_9 », по батькові « ОСОБА_10 » та « ОСОБА_11 ». Ім'я ОСОБА_2 записували як « ОСОБА_12 », « ОСОБА_13 », по батькові « ОСОБА_10 ». Оскільки усунути вказані розбіжності в позасудовому порядку неможливо, позивач звернувся до суду з даним позовом задля реалізації своїх спадкових прав.
Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21.06.2024 позовну заву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 01.11.2024 підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_14 позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні з підстав, що наведено в позові.
Представником відповідача Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області подано заяву про розгляд справи за його відсутності, при вирішенні спору покладався на розсуд суду. Відзиву не подано.
Треті особи участі представників у судовому засіданні не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, заяв та клопотань до суду не надходило, пояснень по суті позовних вимог не подано.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 суду надали показання про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за життя були рідними сестрами та проживали разом у будинку ОСОБА_2 , вели спільне господарство, їм часто по господарству допомагав онук ОСОБА_3 , ОСОБА_1 . ОСОБА_3 доглядала ОСОБА_2 , коли та захворіла, а після смерті останньої, здійснила її поховання та продовжувала проживати в будинку ОСОБА_2 . Своїх сімей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали, чоловік ОСОБА_2 помер значно раніше, а дітей у них не було. ОСОБА_18 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, однак мала сина, ОСОБА_19 , проте відносин з ним не підтримувала, оскільки останній зловживав алкогольними напоями та ображав матір, у зв'язку з чим, ОСОБА_2 забрала сестру ОСОБА_3 проживати до себе. Фактично, ОСОБА_1 був позбавлений батьківського піклування, тому виховувався бабусею ОСОБА_3 . Пояснили, що у побуті ОСОБА_2 називали « ОСОБА_12 », а ОСОБА_9 «Саня», проте, як саме вони були зазначені в офіційних документах, свідкам невідомо.
Суд вважає за можливе закінчити розгляд справи за відсутності учасників процесу, що не суперечить ст. 223 ЦПК України.
Через неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вислухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_20 , батьками яких є « ОСОБА_21 » та « ОСОБА_22 » (мовою оригіналу) (а.с.59).
Як слідує з погосподарської книги № 13 Валовської сільради на 1944-1945-1946 роки, у с. Гейківка № 278-299, номер господарства № 282, мешкала родина в складі чоловіка ОСОБА_23 , 1880 року народження, дружини ОСОБА_24 , 1882 року народження, доньки ОСОБА_25 1921 року народження, доньки ОСОБА_26 / ОСОБА_27 , 1929 року народження, онука ОСОБА_19 , 1943 року народження (а.с.23-26, 169-171).
Після укладення шлюбу у липні 1949 році з ОСОБА_28 , ОСОБА_20 змінила прізвище на « ОСОБА_29 » (а.с.57).
За життя ОСОБА_2 була членом колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства ВАТ ППЗ «Христофорівський» та значиться під № 793 у списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю серії ДП від 15.05.2000, виданий ВАТ «ППЗ «Христофорівський» відповідно до рішення Валівської сільської ради народних депутатів від 30.03.2000 № 59 (а.с.14-22).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.58).
Згідно з п. 1 Указу Президента України від 10.11.1994 № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» передбачено добровільність передачі земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
За п. 2 цього ж Указу передбачено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 № 7, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством Державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак, воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 в справі № 181/257/19.
Оскільки ОСОБА_2 була членом ВАТ «ППЗ «Христофорівський» на момент видачі Державного акта на право колективної власності на землю, включена до списку громадян-членів вказаного КСП, тому суд приходить до висновку, що вона набула право на земельну частку (пай) вказаного колективного сільськогосподарського підприємства.
Згідно з п. 5 Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 за № 720/95 особам, які включені до списку державними адміністраціями видаються сертифікати про право на земельну частку (пай).
Отримати сертифікат про право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 не встигла, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, у зв'язку з чим, у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видавалися членам ВАТ «ППЗ «Христофорівський» Криворізького району Дніпропетровської області, у якій зазначені серія і номер сертифікату, дата отримання та підпис власника про отримання сертифіката, відомості щодо ОСОБА_2 відсутні, про що повідомлено Відділом № 1 Управління в Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області (а.с.13).
Відповідно до 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй за життя право на земельну частку (пай).
Статтею ст. 524 ЦК УРСР визначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
За життя ОСОБА_2 розпорядження своїм майном на випадок смерті не здійснила.
За даними Криворізької філії державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, після смерті ОСОБА_2 із заявою про прийняття чи про відмову від спадщини ніхто не звертався, свідоцтва про спадщину не видались (а.с.121).
Згідно зі ст. 530 ЦК України, у редакції, чинній на час відкриття спадщини, при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
Згідно зі ст. ст. 548 - 549 ЦК УРСР, для отримання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, при цьому діями, які свідчать про прийняття спадщини є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.
Верховний Суд зазначає, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, необхідно розуміти різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.
У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 305/235/17 зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, із чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.
Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків, ОСОБА_2 сім'ї (чоловіка та дітей), а також батьків на момент смерті не мала, а отже, спадкоємці першої черги після смерті останньої відсутні.
За життя ОСОБА_2 проживала зі своєю рідною сестрою, ОСОБА_3 , яка доглядала за нею, після смерті останньої здійснила її поховання, а потім продовжувала проживати в її будинку, обробляла присадибну земельну ділянку, фактично вступивши в управління та володіння майном померлої.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними сестрами, що підтверджується актовими записами про народження, про шлюб, відомостями з погосподарської книги.
Аналізом наданих позивачем та витребуваних судом документів та співставленням даних у них, суд приходить до висновку, що при викладенні в документах прізвищ, імен та по батькові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , де ОСОБА_3 записували ім'я як « ОСОБА_7 », прізвище « ОСОБА_8 » та « ОСОБА_9 », по батькові « ОСОБА_10 » та « ОСОБА_11 », а ОСОБА_2 записували ім'я як « ОСОБА_12 », « ОСОБА_13 », по батькові « ОСОБА_10 », зумовлені помилками при перекладі з російської на українську мову, у той же час, стосуються одних і тих же осіб.
Інших спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_2 , окрім ОСОБА_3 , які б належали до першої черги спадкування, чи мали право на обов'язкову частку в спадщині, під час судового розгляду не встановлено.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, у редакції, чинній на час відкриття спадщини, спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Таким чином, після смерті ОСОБА_2 , спадщину, яка складалася з права на земельну частку (пай), розміром 2,7308 га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Лозуватської (раніше Софіївської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, прийняла спадкоємець ОСОБА_3 , однак юридично свої права на неї не оформила, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 за життя склала заповіт, посвідчений секретарем Валівської сільської Ради народних депутатів Криворізького району Дніпропетровської області 07.03.2001, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла своєму внукові ОСОБА_1 .
Отже, спадкування після смерті ОСОБА_3 , здійснювалося на підставі ст. 534 ЦК УРСР, а саме, за заповітом.
Осіб, визначених ст. 535 ЦК УРСР, які б мали право на обов'язкову частку в спадщині, судом не встановлено.
ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , у визначений ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР шестимісячний строк, звернувся до Криворізької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с.124-125).
Державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори Уколовою Н.М. 04.08.2005 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с.134).
Як визначено ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Як визначено ч. 1-ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Проаналізувавши обставини справи, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, як кожен окремо та в сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були рідними сестрами, остання, після смерті сестри, на підставі ст. 549 ЦПК України, прийняла спадщину, фактично вступивши в управління та розпорядженням спадковим майно, однак, юридично його не оформила, так як померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 щодо майна померлої, яке, зокрема, складалося з права на земельну частку (пай), яке правомірно за життя набула ОСОБА_2 та в послідуючому успадкувала ОСОБА_3 , не маює можливості оформити свої спадкові права в позасудовому порядку, тому його права підлягають захисту в судовому порядку шляхом задоволення даного позову.
Керуючись ст. ст. 4-5, 13, 76, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Криворізька районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Відділ № 1 управління в Криворізькому районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, про встановлення факту родинних відносин, факту прийняття спадщини, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною сестрою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановити факт прийняття ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактично вступу в управління та володіння спадковим майном, у виді права на земельну частку (пай), розміром 2,7308 га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Лозуватської (раніше Софіївської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за життя успадкувала, але не оформила спадщину після смерті сестри, ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку включено до списків громадян - членів колишнього ВАТ ППЗ «Христофорівський», доданого до Державного акта на право колективної власності на землю серії ДП від 15.05.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 28, де ОСОБА_2 значиться під порядковим номером 793
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) право на земельну частку (пай), розміром 2,7308 га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), розташовану на території Лозуватської (раніше Софіївської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за життя успадкувала, але не оформила спадщину після смерті сестри, ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку включено до списків громадян - членів колишнього ВАТ ППЗ «Христофорівський», доданого до Державного акта на право колективної власності на землю серії ДП від 15.05.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 28, де ОСОБА_2 значиться під порядковим номером 793
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: