Справа №: 452/3668/24
Іменем України
29 листопада 2024 року м.Самбір
суддя Самбірського міськрайонного суду Львівської області Казан І.С., із участю особи ОСОБА_1 , розглянувшиматеріали, які надійшли від Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, жителя АДРЕСА_1 ,
- за ст. 124, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Згідно із протоколами про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 30.09.2024р. о 22.00год в с. Викоти по вул. Шевченка, 25 Самбірського району Львівської області, будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України, а саме керував транспортним засобом автомобілем марки Сітроен С4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із ознаками алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, і від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У суді ОСОБА_1 свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнав та зазначив, що через погане дорожнє покриття не впорався із керуванням та з'їхав у кювет, потерпілих від ДТП немає, нікому щкоди не завдано, однак категорично заперечив, що керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, просив провадження у даній справі закрити за відсутністю у діях його події і складу адміністративного правопорушення; зокрема пояснив, що після приїзду працівників поліції йому запропонували пройти тест на стан сп'яніння, так як він є учасником дорожньо-транспортної пригоди, на що останній відмовився, оскільки він не вживав спиртних напоїв та не зобов'язаний проходити такий тест. Після чого працівником поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення за відмову про проходження огляду на стан сп'яніння.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, приходжу до наступного висновку:
Розглядаючи справу в межах інкримінованих адміністративних проступків, аналізуючи наведене, приходжу до переконання у доведенні винуватості правопорушника у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу, яке передбачене ст. 124 КУпАП, оскільки вина особи стверджується поясненнями ОСОБА_1 , протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП та іншими матеріалами справи.
Крім того, диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлено, що відповідальність за вказаною нормою закону настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, полягає в тому числі у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Згідно п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Так, відповідно до ч. 1, 2 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України»
(п. 50- 55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Також у справі "Надточій проти України" (рішення від 15.05.2008 р., заява № 7460/03) ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи.
Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, а також передбачає обов'язкове позбавлення права керування транспортним засобом.
Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, згідно
ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 248 КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.
Суддя ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону даного адміністративного правопорушення.
У даній справі на підтвердження факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі надано наступні докази :
-протокол про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 №140307 від 01.10.2024 року, що складений уповноваженою посадовою особою в встановленому законом порядку; в якому зазначено, що ОСОБА_1 від підпису протоколу відмовився;
-рапорт поліцейського;
-акт огляду на стан алкогольного сп'яніння, згідно даних якого ОСОБА_1 від такого огляду відмовився;
-направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, згідно даних якого ОСОБА_1 відмовився від огляду лікарем КНП СМР «Самбірська центральна лікарня»;
-відеозаписом з нагрудної камери поліцейського на CD-диску.
Дослідивши надані суду докази, матеріали справи, а також вислухавши у суді пояснення ОСОБА_1 суд прийшов до наступних висновків.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що: «водій
ОСОБА_1 30 вересня 2024 року о 22.00год в с. Викоти по вул. Шевченка, 25 Самбірського району Львівської області, керував транспортним засобом автомобілем марки Сітроен С4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із ознаками алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди».
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи. Тобто в такому документі фактично фіксуються беззаперечні дані про вчинення адміністративного правопорушення. Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п. 5 та п. 6 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за № 28/32999, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому портативного відеореєстратора та не допускає його розряджання. У разі пошкодження портативного відеореєстратора поліцейський негайно доповідає про це відповідальній особі та керівнику органу, підрозділу поліції.
Як доказ суду наданий відеозапис нагрудної камери поліцейського на CD-диску. Даний диск містить окремі файли.
При огляді яких встановлено, що поліцейський пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння саме тому, що він є учасником дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до пункту 8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.
У даному випадку під час дорожньо-транспортної пригоди осіб, які загинули або травмовані не має.
Отже, суд не може прийняти даний відеозапис до уваги, оскільки він не відображає відомості про вчинення правопорушення, зазначені в протоколі.
За таких обставин Акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів про відмову ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер Alcotest 6820», направлення на огляд ОСОБА_1 - є недопустимими доказами, оскільки здобуті з порушенням вимог Інструкції № 1452/735.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У п. 66 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Яременко проти України (№2)» від 30.04.2015 року, зазначено, що судове рішення має ґрунтуватися на доказах, що отримані без порушення процесуальних прав осіб, інакше докази, отримані з процесуальними порушеннями є «плодом отруйного дерева» і рішення суду, яке ґрунтується на таких доказах, є таким, що порушує права особи на справедливий суд.
Загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Орган (посадова особа), згідно ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїми внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За викладених обставин та у сукупності із іншими фактами по справі суд дійшов висновку щодо недоведеності винуватості особи за критерієм «поза розумним сумнівом».
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 не вбачаються ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки його вина у скоєнні даного адміністративного правопорушення не знайшла свого підтвердження при дослідженні наданих суду доказів.
Згідно з п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
При обранні стягнення за ст. 124 КУпАП, враховується особа правопорушника, його матеріальне та сімейне становище, а також виходячи з матеріалів справи, приходжу до висновку, що ОСОБА_1 слід призначити адміністративне стягнення - штраф у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП слід стягнути із правопорушника судовий збір у розмірі передбаченому п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 251, 252, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850(вісімсот п'ятдесят) гривень.
Встановити ОСОБА_1 строк для добровільної сплати визначеної суми штрафу - 15 днів з дня вручення йому копії цієї постанови.
У разі несплати штрафу правопорушником у встановлений строк стягнути з ОСОБА_1 в порядку примусового виконання цієї постанови в дохід держави подвійний розмір штрафу, визначеного в постанові, тобто 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 судовий збір у дохід держави 605,60грн.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через місцевий суд протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя