Справа № 210/6896/24
Провадження № 2/210/2044/24
іменем України
24 грудня 2024 року м. Кривий Ріг
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
Головуючого - судді Вікторович Н.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Біди А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради про захист прав малолітньої дитини, -
27 листопада 2024 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради про захист прав малолітньої дитини та просив суд встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає по АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який проживає по АДРЕСА_1 , самостійно виховує та утримує малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) чи інших осіб.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем по справі. Від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Наприкінці 2023 року сімейне життя з відповідачем поступово погіршилось, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин наприкінці 2023 року, фактично сім'я припинила своє існування. Відповідач по справі проживає окремо від позивача та їх спільної доньки. Після припинення спільного проживання, у сторін виник спір щодо місця проживання дитини. Донька проживає разом з позивачем, він забезпечує її всім необхідним для життя, донька навчається в приватному закладі загальної освіти Криворізькому ліцеї «ІТ Степ Скул кривий Ріг», облікована в медичних закладах. Позивач забезпечує дитину харчуванням, ліками, одягом, піклується про стан її здоров'я, займається її навчанням та розвитком, як духовним так і фізичним. Відповідач перешкоджає спілкуванню позивача з донькою, чинить сварки з приводу місця проживання дитини, коли бачиться з нею, потім не надає йому можливості забрати доньку до себе додому, налаштовує її проти нього вороже, чим завдає доньці психологічних страждань. Позивач має самостійний дохід, працює на посаді керівника регіонального структурного підрозділу сервісного обслуговування ТОВ «Епірок Україна» та отримує середній щомісячний дохід 80 000,00 грн. Метою встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини є необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах доньки, без участі матері, а також можливості переміщення дитини без документальної згоди матері, яка з нею не проживає, у зв'язку з чим, він звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами загального позовного провадження. (а.с.26)
Ухвалою суду 12 грудня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду. (а.с. 39)
Позивач у судовому засіданні присутній не був, 11 грудня 2024 року через канцелярію суду позивачем було подано заяву про розгляд справи без участі позивача, яка засвідчена приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчур С.М. 06.12.2024 року та зареєстровано в реєстрі за №8056. У вказаній заяві позивач просив суд проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Справжність підпису позивача засвідчена приватним нотаріусом. (а.с. 31).
Відповідач у судових засіданнях присутня не була, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, 11 грудня 2024 року подала через канцелярію суду нотаріально засвідчену заяву про розгляд справи без подання учасниками справи відзиву на позовну заяву, доповнень та додаткових пояснень, за наявними у справі матеріалами. Так, відповідно до вказаної заяви, відповідач просила здійснити розгляд справи без її участі, за наявними у справі матеріалами, закрити підготовче судове засідання та винести рішення за наявними у справі матеріалами. Вказана заява засвідчена приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчур С.М. 06.12.2024 року та зареєстровано в реєстрі за №8057. Справжність підпису позивача засвідчена приватним нотаріусом. Крім того, у вказаній заяві позивач визнала фактичні обставини справи, які викладені позивачем у позовній заяві. (а.с. 34)
Представник третьої особи Служби у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради в судовому засіданні присутній не був, поза межами судового засідання, від начальника Служби у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради Кость Р.З. надійшла заява, в якій останній просив суд проводити розгляд справи без участі представника третьої особи, зазначив, що з позовними вимогами згодні та долучив до вказаної заяви Акт обстеження житлово-побутових умов дитини. (а.с. 35, 37)
Суд дослідивши долучені сторонами до матеріалів справи докази дійшов наступних висновків.
Так, 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, про що Інгулецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області зроблено відповідний актовий запис №143. Після державної реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 26.10.2012 року (а.с. 12)
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_3 , про що інгулецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровської області 14 лютого 2013року складено відповідний актовий запис №74. Батьками ОСОБА_3 зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 14.02.2013 року. (а.с. 13)
Відповідно до Договору оренди житлового приміщення укладеного 14 лютого 2024 року, ОСОБА_1 орендує житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 14-15)
Відповідно до Договору найму (оренди) квартири (її частини) від 29 грудня 202 року ОСОБА_2 орендує житлове приміщення (квартиру), за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 16-17)
15 листопада 2024 року мешканці будинку АДРЕСА_3 , а саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склали Акт про те, що ОСОБА_1 1984 р.н. разом зі своєю донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1 в період з лютого 2024 року по день складання акту без реєстрації. Підпис мешканців будинку підтверджено майстром дільниці № 4 , інженером ТОВ «Сітісервіс-КР». (а.с. 18)
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 04.12.2024 року складеного комісіє у складі начальника та головних спеціаліста служби у справах дітей виконкому Металургійноїрайонної у місті ради Костьом Р.З. та ОСОБА_8 , було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,житло розміщене на 4 поверсі 5 поверхового будинку, складається з 1 кімнати, коридор, ванна, туалет, кухня. Умови проживання добрі, тепла підлога накрита ламінатом, на стінах шпалери, сучасна сантехніка. Для виховання та розвитку дитини створені належні умови, в кімнаті ліжко, стіл для письма, комп'ютер, окрема шафа для одягу, розвиваючі ігри, музичний центр. За вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батько та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 донька.За результатами бесіди і ставлення членів сім'ї до рішення прийняти на виховання дитину зазначено, що за даною адресою створено необхідні умови для проживання та розвитку дитини. (а.с. 37)
Як вбачається з Довідки вих. №19/24к від 12.11.2024 року за підписом директора ТОВ «Епірок Україна» Часник В.В., ОСОБА_1 працює на посаді керівника регіонального структурного підрозділу сервісного обслуговування, відділу сервісного обслуговування (регіональний структурний підрозділ м. Кривий Ріг), ТОВ «Епірок Україна» з 18 серпня 2008 року по теперішні час. (а.с. 19)
Позивач має стабільний дохід,що підтверджується Довідкою про доходи вих. №18к від 12.11.2024 року виданої за підписом директора ТОВ «Епірок Україна» Часник В.В. (а.с. 20)
Відповідно до ст. 56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ст. 119 СК України подружжя або один з них вправі звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання. Згідно із вказаною правовою нормою за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи не бажання когось із них проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
Статтею 120 СК України встановлено, що режим окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму.
У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
Встановлення режиму окремого проживання не суперечить Конституції України, чинному сімейному законодавству, не порушує права подружжя.
Пленум Верховного Суду України в п.12 постанови №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначає, що при застосуванні положень статей 119, 120 СК судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди.
Сімейний кодекс України не обмежує час, протягом якого може тривати режим окремого проживання, а тому цей термін не підлягає визначенню й рішенням суду. За умов виправлення стану сімейних стосунків, вказаний режим проживання також може бути припинений.
Отже, хоча позов про розірвання шлюбу та позов про встановлення режиму окремого проживання подружжя виникають з правовідносин між подружжям, стосуються спору між подружжям у зв'язку з неможливістю чи небажанням одного з подружжя чи обох з подружжя проживати спільно, вони мають самостійний характер.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 у справі № 760/10709/20 (провадження № 61-16246св20).
Таким чином, дослідивши зібрані по справі докази, які вказують, що сторони проживають окремо, позивач не бажає розривати шлюб, відповідач не заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позовних вимог про встановлення факту самосійного виховання та утримання малолітньої дитини, суд зазначає.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).
Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки стосовно батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року) визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю потрібно розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини», (ZAUNEGGER v. GERMANY), заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року)).
Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» ОСОБА_9 наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім'ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п'ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім'ї».
Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постановах Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 718/1796/16-ц (провадження № 61-19885св18), від 02 липня 2020 року у справі № 428/13225/15-ц (провадження № 61-64св19), від 19 травня 2021 року у справі № 686/1379/19 (провадження № 61-18646св20).
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об'єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22).
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).
Вирішення спору з дотриманням найкращих інтересів дитини має місце тоді, коли дитині були надані процесуальні права і гарантії, тлумачення закону здійснено на користь дитини, а також належним чином забезпечені потреби, інтереси та бажання дитини.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За частинами другою-четвертою статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).
Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК Україниу порядку окремого провадження розглядаються в тому числі справи про встановлення фактів, що має юридичне значення.
У відповідності до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
При цьому, наведений ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.
Слід зазначити, що в чинному законодавстві використовується термін «батьки», під яким розуміють «батько і мати». В той же час, в законодавстві відсутнє визначення поняття «одинока матір», «одинокий батько», що спричиняє складність користування даним статусом та часто має наслідком порушення належних особі прав, бо з тих нормативних регулювань, що містяться в законах, підзаконних актах, судовій практиці, випливають суперечності.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 року № 91 одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Поняття «одинокий батько» також було предметом судового вивчення. Так, Верховний Суд, переглядаючи касаційну скаргу у справі № 822/2446/17, у своїй постанові від 13.06.2018 року висловив таку позицію: «Так як правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосування аналогії поняття «одинокої матері». Тобто для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько» необхідні 2 факти: 1) неперебування у шлюбі, 2) виховання й утримання дитини самими матір'ю чи батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Дослідженими судом доказами з'ясовано, що подружжя фактично разом не проживає, встановлений режим окремого проживання подружжя, мати дитини проживає окремо від дитини, участі у її вихованні та утриманні не приймає. Зазначене не заперечувалось та визнано матір'ю дитини та органом опіки та піклування, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання неповнолітньої дитини та її перебування на повному утриманні батька.
Враховуючи викладене, суд відповідно до ст. 89 ЦПК України оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи перш за все із інтересів дитини вважає, що подана заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки іншим чином встановити факт, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, чинним законодавством не передбачено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 257, 259, 263, 264, 273, 280-283, 288 ЦПК України, ст.ст. 19, 24, 55 56, 105, 110, 112, 120, 141, 160, 161, 171 СК України, ст.ст. 15, 29 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті ради про захист прав малолітньої дитини- задовольнити.
Встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає по АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановити факт самостійно виховує та утримуєОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), малолітньої донькиОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) чи інших осіб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Н. Ю. Вікторович