Справа № 758/5398/24
Категорія 32
(З А О Ч Н Е)
03 жовтня 2024 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва в складі судді Гребенюка В.В., секретаря судового засідання Лукавої Ю.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат,
До Подільського районного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(надалі за текстом - позивач) з позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_2 (надалі текстом - відповідач 2, разом найменовані співвідповідачі), про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначено, що 22.12.2015 року Подільським районним судом міста Києва ухвалено Рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00004949 - задоволено частково, ухвалено стягнути в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перед товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відповідно до договору фінансового лізингу № 000004949 від 15.05.2012 року: загальну суму основного боргу зі сплати кредиту - 10 962,32 грн., збитки - 65 998,69 грн., штраф - 627,91 грн., пеня - 891, 46 грн., 3 % річних - 266, 54 грн., неустойку - 6 545,17 грн., судовий збір - 852, 92 грн., а всього, 86 145,01 грн. Судове рішення набрало законної сили - 28.01.2016 року. 19.02.2016 року Подільським районним судом міста Києва було видано 4 виконавчі листи по справі № 758/11742/14-ц. Отже, наразі, позивач вимушений звернутись до суду про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на кошти, ухвалені за судовим рішенням до стягнення.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Подав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити та проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідачі в судове засідання повторно не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином. Відзив на позов до суду не подано. З будь-якими клопотаннями до суду не зверталися.
Згідно вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Оскільки у судове засідання учасники справи не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 15.05.2012 року між позивачем та відповідачем 1 був укладений договір про фінансовий лізинг №00004949, за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу 1 об'єкт лізингу - транспортний засіб VW, 2012 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 , а відповідач 1, в свою чергу, зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів на загальну суму, що становить еквіваленту гривні 14150,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становив еквівалент 2122,50 доларів США.
При цьому, відповідач 2 виступила поручителем відповідача 1 згідно умов поруки, які є невід'ємною частино Договору.
Відповідач 1 відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі за текстом - «Умови лізингу»), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.
Відповідно до п. 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.
Також, відповідач 1 зобов'язувався відповідно до п. 4.4. Умов лізингу відшкодувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації Об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі Об'єкта лізингу. Згідно з п. 9.2. Умов лізингу відповідач був зобов'язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування Об'єкту лізингу.
Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач 1 зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.
Згідно із п. 13.1. Умов лізингу у випадку відмови відповідача 1 від повернення Об'єкту лізингу або затримки у такому поверненні, позивач мав право конфіскувати Об'єкт лізингу. При цьому, на підставі п. 13.6 Умов лізинг, відповідач 1 був зобов'язаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, пов'язані із конфіскацією Об'єкту лізингу.
У випадку прострочення платежів за Договором, згідно із п. 8.2. Умов лізингу, відповідач 1 зобов'язався сплачувати штрафні санкції. Зокрема, такі штрафні санкції включали:
- пеня у розмірі 10 % річних від суми невиплаченої суми за кожен день прострочення до повного виконання відповідачем 1 зобов'язань (п. 8.2.1. Умов лізингу);
- штрафні санкції, що підлягають сплаті відповідачем 1 за нагадування про несплату, надіслані позивачем відповідачеві 1 у випадку прострочення платежів у розмірі, що становить гривневий еквівалент суми у 15 Євро за першу платіжну вимогу, 20 Євро за другу платіжну вимогу та 25 Євро за третю платіжну вимогу (п. 8.2.2. Умов лізингу);
- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем, зокрема витрати на юридичні послуги, судові та позасудові процедури з метою стягнення сум, не сплачених відповідачем 1 у відповідності до Договору.
Відповідно до п. 12.6. Договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір, а також право на повернення Об'єкта лізингу у випадку несплати відповідачем 1 наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.
Починаючи з червня 2013 року відповідач 1 почав прострочувати строки сплати лізингових платежів, а з жовтня 2013 взагалі перестав виконувати свої зобов'язання за Договором щодо сплати щомісячних лізингових платежів.
22.12.2015 року Подільським районним судом міста Києва ухвалено Рішення, яким позовні вимоги позивача до співвідповідачів про солідарне стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00004949 - задоволено частково, ухвалено стягнути в рахунок погашення заборгованості співвідповідачів перед позивачем відповідно до договору фінансового лізингу № 000004949 від 15.05.2012 року : загальна сума основного боргу зі сплати кредиту - 10 962,32 грн., збитки - 65 998,69 грн., штраф - 627,91 грн., пені - 891, 46 грн., 3 % річних - 266, 54 грн., неустойки - 6 545,17 грн., судовий збір - 852, 92 грн., а всього 86 145,01 грн. Судове рішення набрало законної сили - 28.01.2016 року.
19.02.2016 року Подільським районним судом міста Києва було видано 4 виконавчі листи по справі № 758/11742/14-ц.
Судом встановлено, що станом на момент подання позовної заяви, наявна заборгованість відповідача 1 щодо сплати лізингових платежів відповідно до п. 4.4. Договору не була повернута, а Рішення Подільського районного суду міста Києва по справі №758/11742/14-ц не виконано.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно дост. 625 ЦК України.
Правову позицію з приводу нарахування інфляційних втрат на суму борту та трьох процентів річних у подібних ситуаціях Верховний Суд виклав у Постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19 зокрема в цій постанові зазначено, що заборгованість за Кредитним договором захищена у судовому (примусовому) порядку. Факт того, що Кредитором пропущено строк для пред'явлення виконавчих документів до виконання не має правового значення.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено: «чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання: наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у задоволенні заяви про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України. Отже, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у Кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦПК України, за весь час прострочення, оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання і до моменту його фактичного виконання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказано, що «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання».
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Наявність рішення про стягнення боргу за кредитним договором не припиняє правовідносин сторін кредитного договору за весь період його невиконання і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за увесь час прострочення боржника.
Таке прострочення є тривалим порушенням, тому право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникло у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (Постанова ВП ВС від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
Для цілей правового регулювання зобов'язальних відносин та відповідальності за порушення зобов'язань юридичне значення має саме момент виконання такого обов'язку боржником.
Ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів за договором лише підтверджує дійсне існування обов'язку боржника зі сплати боргу кредитору, його безспірність та надає цьому обов'язку безпосередньо примусового характеру.
Частина друга статті 11 ЦК України визначає, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов'язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов'язку боржника сплатити відповідну заборгованість.
Проте, судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов'язання, оскільки характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме, з співвідповідачів слід стягнути 3% річних в розмірі 21 197,32 грн. та компенсацію від інфляції в розмірі 107 568,04 грн., що разом складає 128 765 (сто двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят п'ять) гривень 36 копійок.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути пропорційно з співвідповідачів на користь позивача 3 028 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, згідно ст. ст. 526, 527, 530, 533, 610, 612, 631, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст.12,13,76-83,95,141,258,259,263-265,268,280-284ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат- задовольнити;
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 128 765 (сто двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят п'ять) гривень;
Стягнути пропорційно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень по 1 514 (одній тисячі п'ятсот чотирнадцять) гривень з кожного;
Повне найменування сторін:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (адреса: 02098, м. Київ, пр.-т Павла Тичини, буд. 1В, код ЄДРПОУ 35571472);
відповідач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя В. В. Гребенюк