Справа № 308/22537/23
(заочне)
27 грудня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Кудіна А.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Кудіна А.В. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 13 березня 2021 р. між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА" та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №990240690, згідно якого банк надав ОСОБА_1 , а останній отримав суму кредиту у розмірі - 11100,00 гривень строком на 18 днів, зі сплатою 605,90% річних .
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
31.12.2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
Відповідно до реєстру боржників № 132 від 04.05.2021 до договору факторингу № 28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 990240690.
20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон Плюс» передає ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 1 від 21.10.2022 до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача на суму 37218,30 грн. з яких:
-11100,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
-26118,30 грн. - сума заборгованості за відсотками;
Позивач зазначає, що з моменту отримання права вимоги до відповідача , а саме з 21.10.2022 року позивачем не здійснювалося нарахування штрафних санкцій.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» ні на рахунки попереднього кредитора.
За таких обставин позивач змушений звернутися до суду .
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка перед позивачем по кредитному договору №990240690 від 13.03.2021 року становить 37218,30 грн. ( гривень, з яких : 11100,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 26118,30 грн. - сума заборгованості за звичайними відсотками; яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_1 .
Виклад позицій сторін по справі:
У судове засідання представник позивача не зявився. В пункті 4 резолютивної частини позовної заяви просить суд розгляд даної позовної заяви здійснювати за відсутністю представника позивача, і у випадку неявки в судове засідання відповідача, у визначені судом дату та час, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово був повідомлений у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.
Відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутнй за вказаною адресою» за №0600286516715, та №0610214184551.
Копію ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2023 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі надіслано учасникам справи, а відповідачу також копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів (за місцем реєстрації).
Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
26.12.2023 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що 13.03.2021 р. між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА" та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено договір №990240690, згідно з яким позикодавець надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, на умовах строковості, зворотності , платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом,відповідно до умов зазначених в договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.
Відповідно до п. 1.1 договору - Сума кредиту складає 11100,00 грн., строк кредитування 18 днів ( п,1.2 договору), тип процентної ставки фіксована, процентна ставка за користування коштами кредиту становить 605,90 % річних, що стверджується договором №990240690 від 13.03.2021 р., копія якого приєднана до матеріалів справи.
Вказаний договір був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що підтверджується умовами договору, реквізитами та підписами сторін.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти , які нараховуються в наступному порядку:
1.4.1 виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 605,90 процентів річних, що становить 1,66 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.
Невід'ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується та зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця www.moneyveo.ua (пункт 4.1. договору).
Із матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2018 року між ТзОВ «Таліон плюс» (фактор) та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) був укладений договір факторингу № 28/1118-01, а 31 грудня 2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року текст договору було викладено у новій редакції.
Суд заважує на тому, що позивачем до позовної заяви додано тільки копію додаткової угоди № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року матеріали справи не містять.
13.03.2021 року, тобто після укладення зазначеного договору факторингу, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №990240690 на суму 11 100,00 грн. строком на 18 днів зі сплатою процентів відповідно до обумовлених сторонами умов, виходячи із часу дії вказаного договору та виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) та ТзОВ «Таліон плюс» (клієнт) був укладений договір факторингу № 20102022, за умовами якого клієнт ТзОВ «Таліон плюс» відступив, а фактор ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до боржників первісного кредитора, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Таким чином, судом встановлено, що кредитний договір між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем у справі ОСОБА_1 був укладений 13.03.2021 року, тобто після укладення 28 листопада 2018 року договору факторингу між ТзОВ «Таліон плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за умовами якого клієнт ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передав фактору ТзОВ «Таліон плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги та підписання останніми додаткової угоди № 26 від 31 грудня 2020 року.
І лише 20 жовтня 2022 року на підставі договору факторингу ТзОВ «Таліон плюс» передало фактору ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.
Отже, до позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 990240690, оскільки кредитний договір був укладений 13.03.2021 року, а договір факторингу, за умовами якого фактору ТзОВ «Таліон плюс» було передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28 листопада 2018 року, та нова редакція вказаного договору була підписана 30 грудня 2020 року, тобто до укладення кредитного договору.
Також у матеріалах справи відсутнє повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором та будь-яке підтвердження про направлення відповідачу такого повідомлення за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 20218 року, так і за договором факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить висновку, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та виникнення заявленого банком розміру заборгованості.
Таким чином, при розгляді даної справи, суд виходить з того, що позивач у порушення вимог ст.83, 84, 95 ЦПК України не надав належних доказів на підтвердження укладення договору з відповідачем, умов договору, видачі відповідачу кредиту та/або видачі відповідачу кредитної картки, доказів наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за конкретними договірними кредитними зобов'язаннями (у випадку, якщо такий договір все ж був між ними укладений), та виходячи з того, що це є обов'язком позивача, і що рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, то суд не вбачає підстав для того, щоб робити висновок про доведеність наявності у відповідача невиконаних (тим більше прострочених) грошових зобов'язань перед позивачем у вказаних позивачем спірних правовідносинах та про їх розмір.
Суд також виходить з того, що сторони для суду є рівними, що висновки суду мають ґрунтуватисьна доказах, а не на припущеннях, і що незалежно від того, що судом ухвалюється заочне рішення, воно має бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях.
Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов'язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.
Вищенаведене узгоджується також з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року по справі № 755/17553/16, від 03 квітня 2019 року по справі № 221/5089/16-ц та від 27 березня 2020 року по справі № 703/3063/18.
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодек-сом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. При цьому, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності представника позивача.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року по справі 755/18920/18.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з їх недоведеністю, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 24.12.2024 року, дата складання повного судового рішення - 27.12.2024 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -27.12.2024 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Кудіна А.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місце знаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014);
Відповідач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
Дата складання повного тексту судового рішення - 27.12.2024.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца