Справа №932/10638/23
Провадження №2-а/932/312/23
14 жовтня 2024 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Ярощук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції
до лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, інспектора Кіряхно Дмитра Васильовича
про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі -
Суть справи
ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції у якій просив:
-скасувати постанову серії ЕАТ №8167347 від 18.11.2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
-стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача удові витрати на правову допомогу
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що постановою серія ЕАТ №8167347 від 18.11.2023 лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, інспектора Кіряхно Д. В. до позивача застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 гривень у зв'язку із тим, що 18.11.2023 о 23.31 год ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Симиренківській у місті Дніпро поблизу будинку №14 на закону вимогу не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії на право керування транспортним засобом та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу до повного ознайомлення, чим порушив п. 2.4 ПДР.
Позивач не погоджується із вказаною постановою, вказує, що 18.11.2023 о 23.00 гд він керував вказаним вище транспортним засобом та був зупинений співробітником патрульної поліції, який повідомив про порушення ПДР, оскільки він не увімкнув сигнал повороту, після чого почав вимагати пред'явити документ, що посвідчує особу, реєстраційні документи на транспортний засіб.
Позивач надав необхідні документи, показавши їх у застосунку «ДІЯ», однак представники патрульної поліції почали вимагати повторно надати зазначені документи.
У подальшому співробітники патрульної поліції затримали Іванова С.Ю. та доставили його для проходження медичного огляду на вул. Новосільна, 1 у м Дніпро, де було підтверджено, що він перебуває у нормальному стані, не був під дією жодних речовин, не перебував у стані алкогольного чи іншого сп'яніння.
Після отримання результатів, представники патрульної поліції залишили його, не подбавши про його доставлення до транспортного засобу попри комендантську годину.
Зауважив, що до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, окрім як непред'явлення документів 18.11.2023 притягнутий не був.
Клопотання учасників справи та процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 28.11.2023 заяву залишено без руху (а.с. 17).
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 18.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.24).
За заявою адвоката Савко В.В. до матеріалів справи долучено відеозапис з нагрудної камери інспектора на флеш-носії (а.с.26).
Заяви та клопотання про розгляд справи із викликом сторін до суду не надходили.
Управлінням патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаментом патрульної поліції 24.06.2024 подано відзив на позовну заяву (а.с.42-46).
Ухвалою судді 12.09.2024 справу прийнято до свого провадження (а.с.52).
Позиція відповідача
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що постанову винесено законно.
Судом встановлено
Лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, інспектора Кіряхно Д.В. 18.11.2023 винесено постанову серія ЕАТ №8167347 від 18.11.2023 (а.с.8).
За змістом постанови ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки ВАЗ д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Симиренківській у місті Дніпро поблизу будинку №14 на закону вимогу не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії на право керування транспортним засобом, а також поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу до повного ознайомлення, чим порушив п. 2.4 «а» ПДР.
ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності, шляхом накладення штрафу у розмірі 425 грн.
Постанова позивачем не підписана.
Відповідач разом із відзивом записи із нагрудних камер працівників патрульної поліції не надав, мотивуючи закінченням строку їх зберігання.
У той же час, суд бере до уваги відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників патрульної поліції, з урахуванням того, що вони надані позивачем, щодо яких відповідач не заперечував.
Зазначений запис був отриманий адвокатом Савко В. на його адвокатський запит, що підтверджується відповіддю УПП в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції від 27.11.2023 (а.с.27).
Відтворенням зазначених відеозаписів в судовому засіданні із застосуванням апаратно-програмного комплексу суду та їх переглядом було встановлено наступне (а.с30).
Відеозапис із нагрудної камери №469358 розпочинається о 22.52 год 18.11.2023 із вимоги ще раз показати посвідчення водія, документу, що посвідчує особу. Свою вимогу представник патрульної поліції мотивує тим, що при першому огляді документів не встиг ознайомитися із наданими документами, а він має право до повного ознайомлення. О 22.53 год - ОСОБА_1 показує документи у застосунку мобільного телефону. Запис закінчується.
Релевантне законодавство
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
За правилами ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Поряд із цим, згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача як суб'єкта владних повноважень, тягар доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Як зазначено в оскаржуваній постанові, підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а саме, що позивач порушив вимогу п. 2.4 "а" ПДР.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП відповідальність настає у тому числі за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 «а» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб.
На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 35 Закону України «Про Національну поліції» визначено підстави для зупинки транспортного засобу. Зокрема, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Вказаною нормою визначений вичерпний перелік підстав для зупинки транспортного засобу.
Відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
При цьому вимозі працівника поліції щодо пред'явлення для перевірки, визначеного п. 2.1 ПДР України переліку документів, обов'язково має передувати порушення водієм ПДР України, скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.03.2019 року в адміністративній справі № 686/11314/17 та від 29.04.2020 в адміністративній справі № 201/16607/16-а.
Висновки суду
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку відповідача) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку версії відповідача. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Належна вмотивованість процесуального рішення забезпечує дотримання принципу верховенства права, об'єктивності під час з'ясування обставин справи (оцінки доводів учасника провадження), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час провадження. У свою чергу, невиконання такої вимоги щодо наведення належних та достатніх мотивів у процесуальному рішенні може призвести до недотримання загальних засад адміністративного законодавства.
На переконання суду, відповідач жодним чином не спростував доводи позивача. Відповідач ОСОБА_2 до суду будь-яких пояснень по суті справи, що розглядається не надав.
Отже, суд виснує, що за умови явного порушення ПДР, що було підставою для зупинки ОСОБА_1 , відповідач мав надати докази притягнення позивача до адміністративної відповідальності за яке ОСОБА_1 і був зупинений, однак відповідач суду жодних відомостей щодо такого факту не надав. Отже у суду є обґрунтовані сумніви, що законності зупинки позивача.
Підсумовуючи викладене вище, та з урахуванням того, що оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Зважаючи на те, що у ході розгляду справи не здобуто належних та допустимих доказів вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, суд приходить до висновку, що зазначена постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Щодо належного відповідача
Позивачем одним із відповідачів по справі визначено лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, інспектора Кіряхно Д. В., який виніс спірну постанову про накладення адміністративного стягнення.
Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 1, 13 Закону України "Про Національну поліцію", поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що працівник поліції, який виніс оскаржувану постанову по справі про адміністративне правопорушення, а також відповідне управління поліції не може виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені зокрема ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до ст. ст. 25, 26, 42 КАС України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст.222 - 244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не його територіальний орган чи посадова особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах і від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі за №742/2298/17 та від 26.12.2019 року у справі за №724/716/16-а.
Так, Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Таким чином належним відповідачем в межах даної справи є лише Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог до другого відповідача (працівника поліції) слід відмовити.
Судові витрати
Судом встановлено, що позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 536, 80 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, сплачений Позивачем судовий збір підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Вирішення питання про стягнення суми заявлених витрат, суд вирішує з урахуванням клопотання іншої сторони, щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги № 2111 від 21.11.2023, укладений між позивачем та адвокатом Савко В.В., акт виконаних робіт від 27.11.2023, обгрунтований розрахунок витрат від 27.11.2023, копія квитанції до прибуткового касового ордеру №2711 від 27.11.2023 про сплату позивачем на користь адвоката грошових коштів у сумі 7000 грн. за надання правової допомоги.
Зі змісту договору про надання правової допомоги від 21.11.2023 вбачається, що сторони погодили вартість послуг адвоката у справі про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення 5500 грн. за складання позовної заяви та подання її до суду; 1500 грн. направлення адвокатського запиту, та 2500 за кожне судове засідання, у якому адвокат прийме участь, від 1500 грн до 5500 грн за клопотання, відзиви та пояснення у разі необхідності.
Відповідач заперечував щодо задоволення позову у повному обсязі, тобто і у тому числі щодо судових витрат.
За висновком суду такий розмір витрат на правничу допомогу у 7 тис. грн. не відповідає засадам розумності та справедливості, є безумовно безпідставно завищеним та/або надмірним, неспівмірним у порівнянні з застосованим розміром штрафу.
При цьому, суд звертає увагу, що справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не є складними. Так предметом позову в цій справі є оскарження постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП і накладення на нього стягнення у вигляді штрафу 425 грн, подвійний розмір якого становить 850 грн., про що було зазначено у постанові.
Таким чином розмір гонорару фактично майже у 9-ть разів перевищує подвійний розмір штрафу, застосування якого передбачено чинним законодавством України.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№ 2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
Зважаючи на задоволення позовних вимог, предмет спору, заявлені позовні вимоги, зміст позовної заяви, складність справи та обсяг доказів, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на надання послуг, значення справи для сторони, суд вважає про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.
Керуючись ст.ст.241 - 246, 250, 255, 271, 286 КАС України, суд -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення серії серія ЕАТ №8167347 від 18.11.2023, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 425 грн. - скасувати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп та у розмірі 3000 (три тисячі) грн. у повернення сплачених витрат на правничу допомогу.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Інформацію щодо справи, яка розглядається, учасники справи можуть отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет - https://court.gov.ua/fair/sud4803/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.В. Ярощук