Справа № 308/20384/24
27 грудня 2024 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шепетко І.О. розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» суми заборгованості за Договором про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом приватним домогосподарством № 120100147 від 01.01.2019
Від ОСОБА_1 надійшла до суду заява про видачу судового наказу з вимогами: стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом приватним домогосподарством № 120100147 від 01.01.2019 у загальному розмірі 18 768,90 грн.
Заява обґрунтована тим, що між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» укладено Договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом приватним домогосподарством № 120100147 від 01.01.2019, за умовами яких товариство зобов'язалося купувати у споживача електричну енергію за "зеленим" тарифом, вироблену з енергії сонячного випромінювання генеруючою установкою споживача в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним господарством, що належить споживачу.
Зазначив, що згідно публічного Договору №120100147 від 01.01.2024 року товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" отримав товар, вартість котрого після сплати ПДФО та військового збору становить суму 17505,52 грн., котра мала бути сплачена до 15 липня 2024 згідно пар. 4.1. Договору.
Оскільки боржник станом на 20.12.2024 вказану суму стягувачу не сплатив, то з 16-го числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто з 16.07.2024 по 20.12.2024 на вказану суму стягувач нарахував інфляційні втрати в розмірі 1 036,67 грн. та 3% річних за користування кредиторською заборгованістю в розмірі 226,71 грн..
Дослідивши матеріали заяви, суд доходить висновку про відмову у видачі судового наказу, зважаючи на таке.
Частиною 1 статті 160 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Пунктом 7 частини 1 статті 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 2 вказаної вище статті зазначено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Статтею 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу.
Саме безспірність вимог є підставою для видачі судового наказу, в іншому випадку вирішення питання стягнення заборгованості вирішується судом в порядку позовного провадження (загального або спрощеного) з дотриманням принципів змагальності сторін, доведення учасниками справи обставин, що мають значення для справи і на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною першою статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка немає процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка немає права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Як встановлено судом, вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» інфляційних втрат та 3% річних не відповідають приписам ст.161 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки не є заборгованістю за своєю правовою природою.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та річних процентів є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий додатковий компенсаційний вид відповідальності.
Таким чином, судом встановлено, що у заяві про видачу судового наказу містяться вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, які за своєю правовою природою не є вимогами про стягнення грошової заборгованості за Договором, а відтак, не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.
Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 165 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Враховуючи, що сума нарахованих інфляційних втрат та 3% річних в межах наказного провадження судом окремо обрахована бути не може, зазначені вимоги є взаємопов'язаними та окремий їх розгляд є неможливим.
Таким чином, беручи до уваги те, що заявлені вимоги не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України, у видачі такого наказу належить відмовити.
Згідно частини 2 статті 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 164 ЦПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 161, 164-165, 259-261, 352, 354 ЦПК України,
У видачі судового наказу за заявою гр. ОСОБА_1 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» суми заборгованості за Договором про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом приватним домогосподарством № 120100147 від 01.01.2019 - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику для відома.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.О. Шепетко