27 грудня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/6857/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними дії та стягнення середнього заробітку, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , всіх сум, що належали до виплати у день звільнення та затримку розрахунків при звільненні;
- стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2023 р. по 17.10.2023 р. у розмірі 363740,88 грн. без сум податків та зборів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено зі служби з 17.04.2023 через хворобу на підставі наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 13.04.2023 р. №204 о/с. При звільненні зі служби відповідач неправомірно не нарахував і невиплатив позивачу в повній мірі грошового забезпечення. На виконання рішення суду у справі №340/5652/23 31.07.2024 відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти в розмірі 139 854,40 грн., що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку позивача.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку, відповідно до ст.117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців, тому звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує про необхідність зменшення суми відшкодування з урахуванням періоду затримки виплати заборгованості, ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових витрат та інших обставин. З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин. А відтак стягненню підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців. При цьому відповідач зазначив про невірний розрахунок позивачем середньоденної заробітної плати ( а.с.36-37).
Позивачем подано до суду відповідь на відзив ( а.с.41).
Ухвалою суду від 28.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 23.12.2024 вирішено у задоволені клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі - відмовити.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 13.04.2023 р. №204 о/с «По особовому складу» підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника 3-го відділу (протидії організованим злочинним групам в органах державної влади) управління стратегічних розслідувань в Сумській області, із 17 квітня 2023 року, звільнено зі служби в поліції згідно з п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за станом здоров'я (через хворобу), установивши йому щомісячну премію за квітень 2023 року в розмірі 170,05 відсотка, з виплатою компенсації за 08 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду 11 січня 2024 року у справі №340/5652/23, залишеним в силі постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.056.2024 ( а.с.5-10), вирішено:
- адміністративний позов задовольнити повністю;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 15 діб додаткової відпустки за вислугу років за 2020 рік, 09 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової відпустки за вислугу років за 2021 рік, 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової відпустки за вислугу років за 2022 рік, за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки;
- зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (м. Київ, вул. Богомольця, 10, ЄДРПОУ 43305056) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) грошову компенсацію за невикористані 15 діб додаткової відпустки за вислугу років за 2020 рік, 09 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової відпустки за вислугу років за 2021 рік, 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової відпустки за вислугу років за 2022 рік, за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення.
На виконання рішення суду у справі № 340/5652/23 відповідач виплатив 31.07.2024 позивачу 139 854,40 грн грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік, щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 84 доби, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки у загальній кількості 28 діб (а.с.15).
Позивач вважає, що оскільки виплата, відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно дост.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Не нарахування та не виплата вказаних сум і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII Про Національну поліцію (далі Закон №580-VIII).
Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону №580-VIII службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського.
Частиною першою статті 48 Закону №580-VIII визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст.77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Частинами першою - другою статті 94 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції (далі Постанова №988) установлено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Відповідно до статті 94 Закону №580 -VIII, Постанови №988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з пунктом 3 розділу І цього Порядку грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 15 Розділу І Порядку № 260 закріплено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із несвоєчасною виплатою позивачу сум, належних йому при звільненні, тобто затримкою розрахунку при звільненні.
Спеціальне законодавство, а саме Закон України Про Національну поліцію, Постанова №988 та Порядок №260 не врегульовують питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в Національній поліції України. Зокрема цими нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які належали до сплати звільненому поліцейському, що позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Водночас такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі також КЗпП України), а саме статтями 116, 117 цього Кодексу, які належить застосовувати до спірних правовідносин.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено строки розрахунку при звільненні.
Відповідно до цієї статті при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та,
водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
З огляду на таке законодавче регулювання Велика Палата Верховного Суду висновувала, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У підсумку у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як встановив суд позивач проходив службу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України.
Відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов'язку виплатити працівнику при звільненні всі належні йому суми, як у в подальшому виплатив за рішенням суду.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середній заробіток, суд зазначає таке.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 13.04.2023 р. №204 о/с «По особовому складу» підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника 3-го відділу (протидії організованим злочинним групам в органах державної влади) управління стратегічних розслідувань в Сумській області, із 17 квітня 2023 року, звільнено зі служби в поліції згідно з п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за станом здоров'я (через хворобу).
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону №580-VIII день звільнення вважається останнім днем служби, то першим днем після звільнення позивача зі служби в поліції є 18.04.2023.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 31.07.2024.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється 18.04.2023 по 30.07.2024 та становить 470 календарних днів.
Разом з тим, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022, який набув чинності 19.07.2022 текст статті 117 викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Позивача звільнено зі служби після набрання чинності положеннями закону, а відтак з урахуванням змін середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто з 18.04.2023 по 18.10.2023, що становить 184 календарних дня.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до Порядку № 260 (в редакції станом на день звільнення позивача) грошове забезпечення поліцейських включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до наказу МВС України 28.11.2022 № 775 « Про затвердження Порядку та умов виплати додаткової винагороди поліцейським на період дії воєнного стану» (далі - Порядок № 775), цей порядок та умови визначають механізм і умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди поліцейським, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
На період дії воєнного стану поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії та заходи), перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, ця винагорода збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Разом з тим, ані Постанова № 168, ані Порядок № 775 не визначали додаткову винагороду на період дії воєнного стану як складову грошового забезпечення.
В подальшому, згідно пункту 15 Порядку № 775 (з урахуванням змін, внесених Наказом Міністерства внутрішніх справ № 38 від 26.01.2023 - застосовується з 01 лютого 2023 року) додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Згідно з абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Згідно пункту 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
З системного аналізу зазначених правових норм, слідує, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення (одноразовою виплатою), яка не враховується для обчислення середнього заробітку у разі затримки виплати всіх належних сум при звільненні працівника, що свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача в цій частині.
Як зазначалось вище, днем звільнення позивача зі служби є 18.04.2023, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2023 (28 календарних днів) та березень 2023 року (31 календарний день).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача за період з лютий-березень 2023 року , складеної уповноваженими особами відповідача ( а.с.36), розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2023 року становив 40 243,02 грн, а за березень 2023 року - 40 243,03 грн (без урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168), отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби перед звільненням склала 1 364,17 грн (80 486,05/59).
Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, яким законодавець обмежив виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 та від 19.09.2024 у справі № 560/687/24.
Отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 251 007,28 грн (1 364,17 грн х 184 календарних дні у шестимісячному періоді з 18.04.2023 (перший день після звільнення) по 18.10.2023 включно).
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягають кошти в сумі 251 007,28 грн., що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідач, в обґрунтування заперечень проти позовних вимог посилався, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Однак, суд зауважує, що підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.
З огляду на це суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Суд наголошує, що правова позиція суду першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, на який посилається відповідач, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Втім, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Аналогічний висновок висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 19.09.2024 у справі № 560/687/24, який суд вважає застосовним до спірних правовідносин.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Таким чином, в межах цієї справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції що діє з 19.07.2022 року і до цього періоду вказані висновки Великої Палати Верховного Суду не є застосовними.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 19.09.2024 у справі № 560/687/24.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують. При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позов підлягає частковому задоволенню.
Крім цього, суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 43305056) про визнання протиправними дії та стягнення середнього заробітку задовольнити частково
Визнати протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , всіх сум, що належали до виплати у день звільнення та затримку розрахунків при звільненні.
Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2023 р. по 18.10.2023 р. у розмірі 251 007,28 грн., з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН