27 грудня 2024 р. Справа № 480/460/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2024, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, м. Суми, повний текст складено 30.08.24 у справі № 480/460/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 16.06.2019 по 24.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 16.06.2019 по 24.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.06.2019 по 18.01.2023 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 по 18.01.2023 включно у сумі 217 335,42 грн.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що після прийняття рішень Сумським окружним адміністративним судом від 24.09.2020 у справі № 480/4721/20, 30.12.2020 у справі № 480/4723/20, 09.09.2022 у справі № 480/10568/21, якими присуджено на користь позивача певні суми грошових коштів, статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права, тобто немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та своєчасно виплачена відповідачем. Уважає, що до спірних правовідносин варто застосовувати положення статті 117 КЗпП України у редакції після 01.07.2022.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 132 від 15.06.2019 позивача, звільненого Наказом командира НОМЕР_2 реактивної артилерійської бригади від 10.06.2019 за № 85-РС (по особовому складу) з військової служби у запас у зв'язку з закінченням строку контракту, з 15.06.2019 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с. 12).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі №480/4721/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік (42 дні), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.06.2019.
20.11.2020 відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі №480/4721/20 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 рік (42 дні) у сумі 14 165,87 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 у справі №480/4723/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 18.08.2016 по листопад 2018 року.
11.06.2021 відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 у справі №480/4723/20 виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 18.08.2016 по листопад 2018 року у сумі 123 093,85 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 у справі №10568/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 за №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за 2016 рік, 2017 рік, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 за №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням індексації грошового забезпечення за 2018 рік, 2019 рік, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням індексації грошового забезпечення.
23.12.2023 відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 у справі №10568/21 виплачено 19 026,54 грн, та 24.12.2023 - 5 538,48 грн.
Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені відповідачем здійснена не була, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, дійшов висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням чого дійшов висновку, що належним середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні є грошові кошти у сумі 217 335,42 гривень.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у редакції, що була чинна до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За матеріалами справи обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 Кодексу законів про працю України підтверджено рішеннями Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі № 480/4721/20, 30.12.2020 у справі № 480/4723/20, 09.09.2022 у справі № 480/10568/21.
На виконання вказаних судових рішень відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 23.12.2023.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати належних сум грошового забезпечення за період з 16.06.2019 по 18.01.2023.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
Як убачається з матеріалів справи, при звільненні позивача зі служби відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення та під час проходження військової служби позивачу виплачувалося грошове забезпечення у зменшеному розмірі.
Відповідні виплати відповідачем здійснено на виконання рішень Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі №480/4721/20, від 30.12.2020 у справі №480/4723/20 та від 09.09.2022 у справі №480/10568/21 в загальній сумі 161 824,74 грн, що підтверджується виписками з карткового рахунку позивача.
Остаточний розрахунок було проведено 24.12.2023.
Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, оскільки несвоєчасне проведення виплати йому середнього заробітку за весь час затримки з 16.06.2019 (наступний день після звільнення з військової служби) по день фактичного розрахунку (24.12.2023), є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних його коштів (заробітної плати) на дату звільнення.
Отже, у цих правовідносинах спірним є період з 16.06.2019 по 24.12.2023.
Зі змісту картки особового рахунку військовослужбовця №1118 за 2019 рік, вбачається, що позивачу за квітень - травень 2019 року (останні два місяці роботи, що передують місяцю звільнення) нараховано 43 014,39 грн (16211,95 грн + 26802,44 грн), тоді як середньоденне грошове забезпечення позивача складає 705,15 грн (43 014,39 грн / 61 день). З довідки про середньоденне грошове забезпечення для розрахунку виплат на випадок безробіття від 29.07.2024 за №384/Ф вбачається, що відповідачем за квітень - травень 2019 року розраховано грошове забезпечення 21229,96 грн (10614,98 грн + 10614,98 грн), водночас середньоденне грошове забезпечення позивача складає 348,03 грн (21229,96 грн / 61 день) (а.с 41 - зворот. стор.).
Оскільки вищевказана довідка не відповідає змісту картки особового рахунку військовослужбовця №1118 за 2019 рік та вимогам Постанови КМУ про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08.02.1995, суд першої інстанції виходив з того розрахунку, який наводить позивач щодо середнього заробітку, оскільки зазначені ним суми відповідають зазначеним у картці особового рахунку військовослужбовця.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 15.06.2019 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення у належному розмірі.
Спірна сума грошового забезпечення у розмірі 161 824,74 грн фактично виплачена 24.12.2023, що сторонами у справі не заперечується.
Отже, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, кількість днів затримки розрахунку при звільненні до 19.07.2022 становить 1129 днів.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 17,50% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 161 824,74 грн, 17,50 % річних від цієї суми становитиме 28319,32 грн, тобто 77,58 грн за день затримки розрахунку (28319,32:365).
Враховуючи період затримки розрахунку з 16.06.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), що становить 1129 днів, суд першої інстанцій дійшов висновку, що середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 87 587,82 грн (77,58 х1129).
Щодо періоду з 19.07.2022 до 24.12.2023, щодо якого законодавець обмежив спірну виплату 6 місяцями, суд першої інстанції виходив з того, що за вказаний період обґрунтованими є позовні вимоги з урахуванням шестимісячного строку, тобто за 184 дні.
Так, виходячи із картки особового рахунку військовослужбовця №1118 за 2019 рік, вбачається, що позивачу за квітень - травень 2019 року (останні два місяці роботи, що передують місяцю звільнення) нараховано 43 014,39 грн (16211,95 грн + 26802,44 грн), середньоденне грошове забезпечення позивача складає 705,15 грн (43 014,39 грн / 61 день).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців становить 129 747,60 грн (705,15 грн х 184 календарні дні = 129 747,60 грн).
З огляду на наведене обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату належних позивачу грошових сум становить 217 335,42 грн (87 587,82 грн + 129 747,60 грн) і відповідачем в апеляційній скарзі не наведено міркувань щодо правомірності висновків суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до приписів статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються, колегія суддів зазначає таке.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 у справі № 825/66/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі № 480/460/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк