27 грудня 2024 р. Справа № 520/10545/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 26.06.24 у справі № 520/10545/24
за позовом ОСОБА_1
до Харківського квартирно-експлуатаційного управління
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Харківського квартирно-експлуатаційного управління (далі за текстом також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною відмову Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 08.04.2024 за №583/1537 в реалізації права ОСОБА_1 на виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неподання клопотання про виключення квартири АДРЕСА_2 , з числа службових;
- зобов'язати Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, з виходом за межі позовних вимог.
Визнано протиправною відмову Харківського квартирно-експлуатаційного управління, оформлену листом від 08.04.2024 за №583/1537 в реалізації права ОСОБА_1 на виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неподання клопотання про виключення квартири АДРЕСА_2 , з числа службових.
Зобов'язано Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_2 .
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, з посиланням на обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, зазначені ним у відзиві на позовну заяву, вказує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зокрема, з огляду на те, що позивачем не дотримано встановлену процедуру розгляду питання про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення (квартири). Вказує, що у спірних правовідносинах, враховуючи відсутність в матеріалах справи таких документів, як клопотання начальника гарнізону та командира військової частини, зобов'язання Харківського квартирно-експлуатаційне управління направити до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання, жодним чином не призведе до правового результату, на який очікує позивач; відсутність будь-якого рішення з боку житлової комісії військової частини, в якій перебуває позивач на квартирному обліку позивач, свідчить про передчасність позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача направити спірне клопотання.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за посадою начальник штабу - заступник командира військової частини НОМЕР_1 ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " СВ ЗС України, що підтверджується витягом з послужного списку полковника ОСОБА_1 .
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.10.2017.
ОСОБА_1 разом з дружиною та двома дітьми постійно проживають та зареєстровані в службовій квартирі АДРЕСА_2 житловою площею 39,2 кв.м, на підставі службового ордера № 15474 від 07.02.2024, виданого Виконавчим комітетом Чугуївської міської ради, у зв'язку з проходженням військової служби.
Згідно з копією довідки Харківського Квартирно-експлуатаційного управління № 383/1500 від 04.04.2024 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 08.06.2001, склад родини 4 особи.
Для виключення квартири з числа службових позивач звернувся до відповідача із заявою про підготовку та направлення до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових.
Відповідач листом від 08.04.2024 за №583/1537 повідомив позивача, що рішенням заступника Міністра оборони України №2551/з/5 від 04.11.2022 та рішенням Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протокол №142 від 16.11.2022, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали без вісті.
Отже, відповідач фактично відмовив у задоволенні прохання позивача та дій з направлення до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових не вчинив.
Не погодившись з такою відмовою відповідача, вважаючи її незаконною та безпідставною, позивач звернувся з позовом до суду у цій справі за захистом порушених прав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до витягу з послужного списку має календарну вислугу на військовій службі більше ніж 20 років, має статус ветеран війни - учасник бойових дій, перебуває на квартирному обліку, що підтверджується відповідними посвідченням та довідкою, тобто наявні усі, визначені п.10 Інструкції, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, а також з того, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, яким в даному випадку є Харківське квартирно-експлуатаційного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей
Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовцям, які мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Відповідно до ч. 1 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 за № 1081 (в подальшому - Порядок), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.
Згідно з ч. 3 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов'язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом.
Відповідно до ч. 2 п. 11 Порядку виключення житлових приміщень з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Згідно з п. 22 Порядку, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Відповідно до п. 10 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 (в подальшому - Інструкція), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку з скороченням штатів, інваліди першої чи другої групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими жилими приміщеннями, незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на квартирному обліку. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району встановленим порядком.
Отже, на час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену п. 10 Інструкції та ч. 3 п. 3 Порядку можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Згідно зі статтями 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів Збройних Сил України, як в воєнний, так і в мирний час. Учасникам бойових дій надається, зокрема, така пільга, як першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Із урахуванням викладених норм визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Такий висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19.
Судом установлено, що позивач відповідно до витягу з послужного списку має календарну вислугу на військовій службі більше ніж 20 років, має статус ветеран війни - учасник бойових дій, перебуває на квартирному обліку, що підтверджується відповідними посвідченням та довідкою, а отже наявні усі, визначені п.10 Інструкції, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
З огляду на зазначене відмова Харківського квартирно-експлуатаційного управління, оформлену листом від 08.04.2024 за №583/1537 в реалізації права ОСОБА_1 на виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_1 є протиправною.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що внаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Разом з цим колегія суддів ураховує, що, як зазначалось вище, виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, яким в спірних правовідносинах є Харківське квартирно-експлуатаційного управління. А відповідно до ч. 2 п. 11 Порядку, органом, уповноваженим приймати рішення про виключення житлових приміщень з числа службового, є виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради.
Отже, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим розглянути питання про виключення житла, яке займає позивач, зі складу службових, є Виконавчий комітет Чугуївської міської ради, як її виконавчий орган, а не Чугуївська міська рада.
З огляду на те, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено саме протиправну бездіяльність, як форму пасивної поведінки, з приводу підготовки та направлення до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неподання клопотання про виключення квартири АДРЕСА_2 з числа службових.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України визначено, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав (постанова Верховного Суду від 21.07.2020 року по справі №823/176/17).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі №509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).
Враховуючи наведене, а також висновки суду стосовно протиправності бездіяльності Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо неподання клопотання про виключення квартири АДРЕСА_2 з числа службових, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що єдиним правильним, за обставин цієї справи, способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання Харківського квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_2 .
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зокрема, з огляду на те, що позивачем не дотримано встановлену процедуру розгляду питання про погодження зняття статусу «службової» з житлового приміщення (квартири), то колегія суддів зазначає, що такі обставини й не слугували підставою для відмови Харківського квартирно-експлуатаційного управління у задоволенні прохання про підготовку та направлення до органу місцевого самоврядування відповідного клопотання, яка власне полягала у відсутності як такого права у позивача на виключення квартири з числа службових.
Водночас у матеріалах справи міститься рішення засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 (протокол №3 від 02.04.2024), яким вирішено надати згоду полковнику ОСОБА_1 щодо зняття статусу «службове» з житлового приміщення, яке він займає разом з членами родини: дружина - ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).
Також у матеріалах справи міститься Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2024 за №1192 (а.с. 13, зворот), яким затверджено протокол житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2024 за №3.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції, водночас порушень норм матеріального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачем не зазначено.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З урахуванням приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Харківського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі № 520/10545/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова