27 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/13024/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з тим, що самостійно виховую та утримаю дитину віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років, а тому має право на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Підтвердженням самостійного виховання дитини позивач вважає є рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 з батьком. У зв'язку з вказаним, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби до відповідача. Оскільки відповідач не звільнив його з військової служби на підставі поданого рапорту, позивач вважає відмову відповідача протиправною.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, поновлено строк звернення до суду з даним позовом.
Зазначену копію ухвали надіслано Військовій частині НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням, про що свідчить журнал реєстрації вихідної кореспонденції від 17.07.2024 №240/13024/24/42673/24.
Однак, лист, який був надісланий військовій частині НОМЕР_1 за зазначеною позивачем в позовній заяві адресою, повернувся до Житомирського окружного адміністративного суду без вручення адресату.
У зв'язку з вказаним, суд 14.08.2024 звернувся до Міністерства оборони України з проханням вжити заходи щодо повідомлення Військової частини НОМЕР_1 про перебування в провадженні Житомирського окружного адміністративного суду адміністративної справи №240/13024/24 та зобов'язати виконати вимоги ухвали від 16.07.2024 щодо направлення відзиву на адміністративний позов. Вказаний лист отримано міністерством 05.09.2024.
В свою чергу, станом на 27.11.2024 Житомирський окружний адміністративний суд не отримав жодної інформації на свій лист від 16.07.2024.
А тому, 27.11.2024 повторно суд звернувся до Міністерства оборони України з проханням вжити заходи щодо повідомлення Військової частини НОМЕР_1 про перебування в провадженні Житомирського окружного адміністративного суду адміністративної справи №240/13024/24 та зобов'язати виконати вимоги ухвали від 16.07.2024 щодо направлення відзиву на адміністративний позов та повідомити суд про вчинення таких заходів.
В свою чергу, на день розгляду справи, відповідачем не надано відзив на адміністративний позов та не надано відповіді на звернення Міністерством оборони України
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду №01-50В від 10.07.2024 та №01-70В від 12.09.2024 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 29.07.2024 по 12.08.2024 та з 26.09.2024 по 09.10.2024 включно.
Дану справу розглянуто у порядку ст.263 КАС України із складанням судового рішення відповідно до ч.4 ст.243 та ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.08.2018, позивач є батьком ОСОБА_3 .
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.10.2023 в справі №279/4897/23 шлюб, зареєстрований 02.09.2017 року Коростенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №335, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) розірвано та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
У зв'язку з вказаним, 16.07.2024 позивач звернувся до військової частини із рапортом, в якому просив звільнити його з військової частини НОМЕР_1 на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставинами, а саме: самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.
За наслідками розгляду вказаного рапорту, 04.06.2024 командиром військової частина НОМЕР_1 прийнято рішення про залишення клопотання солдата ОСОБА_1 без задоволення, на підставі того, що розірвання шлюбу не є підставою для звільнення з військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки доказів того, що мати ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою не надано.
Вважаючи відмову щодо незвільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Як зазначалось, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З матеріалів справи видно, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації. Проходить військову службу позивач у військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.
Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб під час мобілізації в особливий період врегульовано п. 2 ч. 4 ст. 26 Законом № 2232-XII.
Зокрема, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абз. 4 п. 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція) звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
На підставі пункту 12.11 розділу XII Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Як визначено пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення (…).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Відповідно до пункту 5 Додатку 19 Інструкції визначено Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № та визначено, зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин.
Для звільнення за цих обставин військовослужбовець зобов'язаний подати, зокрема, рапорт та документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, в даному спорі докази того, що позивач має дитину віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Як свідчать матеріали справи, позивач, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини: самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років.
Як доказ наявності сімейних обставин або інших поважних причин позивач долучив до рапорту копію рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.10.2023 у справі №279/4897/23.
Як зазначалось, рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.10.2023 в справі №279/4897/23 шлюб, зареєстрований 02.09.2017 року Коростенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №335, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) розірвано та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
При цьому, питання обов'язків щодо самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_1 , позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.
Надаючи оцінку доводам позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби, суд зазначає, що предметом доказування в цій справі є доведеність факту наявності сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: позивач має дитину віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, та, як наслідок, встановлення наявності підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.
Між тим, суд вважає, що рішення суду про розірвання шлюбу не є достатнім та належним доказом самостійного виховання та утримання позивачем дитини віком до 18 років з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-III (далі - Закон № 2402-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі СК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Аналіз вищезазначених положень свідчить, що розірвання шлюбу між батьками не скасовує обов'язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні.
Верховним Судом в постанові від 13.06.2018 у справі № 822/2446/17 в подібних правовідносинах викладено правовий висновок (п. 51 постанови), що рішення про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків не доводять факт відсутності участі другого батька у вихованні дитини.
Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу, яке позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби, не є належними доказом того, що він самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, оскільки не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.
Між тим, доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що свідчило б про самостійне виховання позивачем неповнолітньої дитини, позивачем не надано до суду.
На переконання суду, доказами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років одним з батьків є, зокрема: свідоцтво про смерть батька або мати; рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батька (матері) безвісти зниклим (відсутнім), рішення суду про оголошення батька (матері) померлим, рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини; відбування покарання у місцях позбавлення волі.
Вказані документи об'єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Разом з тим, позивачем не пред'явлено до суду жодних документів, які б підтвердили факт відсутності участі матері ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 віком до 18 років, неможливості виконувати обов'язки стосовно виховання та утримання своєї дитини.
За таких обставин, суд вважає, що додані до рапорту позивачем документи не підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: факт самостійного виховання та утримання ним дитини віком до 18 років.
Окрім того, звертаючись з рапортом про звільнення з військової служби, позивач не надав відповідачу інших належних та допустимих доказів, які можуть слугувати підставою для звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки останній не підтвердив наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: самостійне виховання та утримання дитини віком до 18 років.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст складено: 27 грудня 2024 р.
27.12.24