27 грудня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6924/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2019 року по 05 червня 2024 року; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2019 року по 05 червня 2024 року, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Позов обґрунтований тим, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (знаходиться у підпорядкуванні та фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 ) та на день звільнення зі служби, виключення зі списків частини та всіх видів забезпечення 07 березня 2019 року повного розрахунку вона не отримала. Відповідач лише 05 червня 2024 року здійснив виплату індексації грошового забезпечення у сумі 84249,98 грн (на виконання рішення суду від 30 червня 2023 року у справі №140/4286/23).
Позивач вважає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), то відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакціях, які діяли до та після 19 липня 2022 року) це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку: за період з 08 березня 2019 року по 18 липня 2022 року - з урахуванням принципу пропорційності, а за період з 19 липня 2022 року по 05 червня 2024 року (обмежений шістьма місяцями) - без застосування принципу співмірності.
З наведених підстав просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.18-22). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач на день виключення зі списків особового складу військової частини 07 березня 2019 року претензій щодо виплати грошового забезпечення не заявляла. Відповідач зауважив, що порядок проходження військовослужбовцями військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами та на них на них не поширюються норми КЗпП України, а положення Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності військової частини, як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, й вони не місять відсильної норми щодо отримання такої компенсації військовослужбовцями. Водночас абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, своєчасний розрахунок при звільненні забезпечується шляхом надання військовослужбовцю права продовжувати службу до отримання ним усіх необхідних розрахунків, чим позивач не скористалася.
Також відповідач наголосив, що чинною редакцією статті 117 КЗпП України встановлений шестимісячний строк як максимальний період, за який працівнику може бути виплачений середній заробіток.
Інших заяв по суті справи, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні від сторін у встановленому порядку не надходило.
Суд звертає, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, оскільки заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Тому заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи у судовому засіданні не підлягало вирішенню судом по суті.
Ухвалою суду від 14 жовтня 2024 року провадження у справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22; провадження у справі поновлено ухвалою суду від 27 грудня 2024 року.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Не є спірною та обставина, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (підпорядкована Військовій частині НОМЕР_1 ). Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04 березня 2019 року №11-РС ОСОБА_1 звільнена з військової служби на підстав підпункту “г» пункту 2 часини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07 березня 2019 року №52 її виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07 березня 2019 року (а.с.8).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року у справі №140/4286/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (з урахуванням виплачених сум); перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 07 березня 2019 року відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням висновків суду у рішенні та виплачених сум.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року у справі №140/4286/23 змінено, виклавши абзац п'ятий резолютивної частини у такій редакції: зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4082,67 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 07 березня 2019 року відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Банківською випискою з карткового рахунку позивача підтверджено виплату 05 червня 2024 року коштів у сумі 84249,98 грн на виконання рішення суду у справі №140/4287/23 (а.с.9).
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
За правовим висновком, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-IV “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яка була чинною до 18 липня 2022 року, далі - Закон №3248-IV) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга цієї статті - тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд також враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, в якій зазначено, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як зазначалось вище, позивач виключена зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 07 березня 2019 року. Індексацію грошового забезпечення позивачу перераховано на картковий рахунок 05 червня 2024 року. Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення.
За встановлених обставин у справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядок №100.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_1 (а.с.23) виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за січень-лютий 2019 року (тобто за два останні повні місяці перед звільненням), становить 20834,26 грн (10417,13 грн х 2).
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 353,12 грн (20834,26 грн/59, де 59 кількість календарних днів у січні-лютому 2019 року).
У постанові від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України, у цій справі є 07 березня 2019 року - дата звільнення позивача.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Водночас 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19 липня 2022 року - положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV) та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України уже в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону №3248-IV; у період з 19 липня 2022 року - норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону №2352-IX.
Тож у розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні умовно можна поділити на дві частини: з 08 березня 2019 року (згідно з витягом з наказу позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07 березня 2019 року) до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Аналогічний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23 та ін.
У постанові від 29 березня 2023 року у справі №260/2583/21 Верховний Суд вказував, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.
Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні до 18 липня 2022 року становить 433984,48 грн (353,12 грн х 1229 календарних днів), а з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно - 64974,08 грн (353,12 грн х 184 календарних дні), всього 498958,56 грн, що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (84249,98 грн), нарахованої на виконання рішення суду у справі №140/4286/23.
Суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Визначаючись щодо суми стягнення, врахуванню підлягають правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Так Верховний Суд у складі судової палати у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
При вирішенні питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, могла зазнати позивач, та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України (за період з 08 березня 2019 року по 18 липня 2022 року), суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи, суд враховує таке.
Період затримки виплати відповідачем при звільненні належної позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 84249,98 грн був доволі тривалим (з 08 березня 2019 року по 05 червня 2024 року). При цьому з дня звільнення з військової служби позивач не зверталася до відповідача щодо виплати їй належної суми індексації та у відповідь на заяву щодо виплати індексації 06 жовтня 2022 року отримала відомості про нараховані суми індексації. Поряд з тим відповідач з дня звільнення позивача з військової служби не одразу вчиняв дії для проведення повного розрахунку із позивачем та при розгляді спору заперечував право ОСОБА_1 на виплату індексації-різниці. Рішення суду у справі №140/4286/23 оскаржували обидві сторони та спір остаточно вирішений у судовому порядку 25 жовтня 2023 року, яке було виконане відповідачем 05 червня 2024 року. З урахуванням таких обставин середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні (498958,56 грн) врази перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (84249,98 грн), нарахованої на виконання рішення суду у справі №140/4286/23.
Відповідач на вимоги ухвали про відкриття провадження у справі від 09 липня 2024 року не надав суду довідку про перелік видів та сум грошового забезпечення, нарахованих позивачу при звільненні та після звільнення з військової служби, що унеможливлює визначення істотності частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (індексації у сумі 84249,98 грн) від загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою виплати належних позивачу сум при звільненні, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні.
Згідно з відомостями офіційного веб-сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), середньозважені ставки в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням за березень 2019 року - липень 2022 року становили:
у березні 2019 року - 28,4%; у квітні 2019 року - 29,4%; у травні 2019 року - 30,5%; у червні 2019 року - 29,3%; у липні 2019 року - 31,1%; у серпні 2019 року - 33,8%; у вересні 2019 року - 33,4%; у жовтні 2019 року - 33,5%; у листопаді-грудні 2019 року - 33,1%;
у січні 2020 року - 33,4%; у лютому 2020 року - 33,6%; у березні 2020 року - 33,3%; у квітні 2020 року - 33,7%; у травні 2020 року - 32,9%; у червні 2020 року - 32,4%; у липні 2020 року - 31,6%; у серпні 2020 року - 31,3%; у вересні 2020 року - 30,3%; у жовтні 2020 року - 29,5%; у листопаді 2020 року - 30,4%; у грудні 2020 року - 29,9%;
у січні 2021 року - 30,3%; у лютому-березні 2021 року - 29,8%; у квітні-травні 2021 року - 29,6%; у червні 2021 року - 30,1%; у липні 2020 року - 29,6%; у серпні 2021 року - 29,7%; у вересні-жовтні 2021 року - 29,6%; у листопаді 2021 року - 28,3%; у грудні 2021 року - 28,1%;
у січні 2022 року - 28,4%; у лютому 2022 року - 29,3%; у березні 2022 року - 20,4%; у квітні 2022 року - 24,5%; у травні 2022 року - 21,0%; у червні 2022 року - 21,8%; у липні 2022 року - 21,0%.
Приблизна оцінка майнових втрат позивача у зв'язку із несвоєчасно виплаченою індексацією (84249,98 грн) становила:
березень 2019 року: (28,4% річних/12 місяців/31 день) х24 дні) = 1,83%; 84249,98 грн (сума індексації) х 1,83% = 1541,77 грн;
квітень 2019 року: (29,4% річних/12 місяців) = 2,45%; 84249,98 грн х 2,45% = 2064,12 грн;
травень 2019 року: (30,5% річних/12 місяців) = 2,54%; 84249,98 грн х 2,54% = 2139,95 грн;
червень 2019 року: (29,3% річних/12 місяців) = 2,44%; 84249,98 грн х 2,44% = 2055,70 грн;
липень 2019 року: (31,1% річних/12 місяців) = 2,59%; 84249,98 грн х 2,59% = 2182,07 грн;
серпень 2019 року: (33,8% річних/12 місяців) = 2,82%; 84249,98 грн х 2,82% = 2375,85 грн;
вересень 2019 року: (33,4% річних/12 місяців) = 2,78%; 84249,98 грн х 2,78% = 2342,15 грн;
жовтень 2019 року: (33,5% річних/12 місяців) = 2,79%; 84249,98 грн х 2,79% = 2350,57 грн;
листопад 2019 року: (33,1% річних/12 місяців) = 2,76%; 84249,98 грн х 2,76% = 2325,30 грн;
грудень 2019 року: (33,1% річних/12 місяців) = 2,76%; 84249,98 грн х 2,76% = 2325,30 грн;
січень 2020 року: (33,4% річних/12 місяців) = 2,78%; 84249,98 грн х 2,78% = 2342,15 грн;
лютий 2020 року: (33,6% річних/12 місяців) = 2,80%; 84249,98 грн х 2,80% = 2359,00 грн;
березень 2020 року: (33,3% річних/12 місяців) = 2,78%; 84249,98 грн х 2,78% = 2342,15 грн;
квітень 2020 року: (33,7% річних/12 місяців) = 2,81%; 84249,98 грн х 2,81% = 2367,42 грн;
травень 2020 року: (32,9% річних/12 місяців) = 2,74%; 84249,98 грн х 2,74% = 2308,45 грн;
червень 2020 року: (32,4% річних/12 місяців) = 2,70%; 84249,98 грн х 2,70% = 2274,75 грн;
липень 2020 року (31,6% річних/12 місяців) = 2,63%; 84249,98 грн х 2,63% = 2215,77 грн;
серпень 2020 року: (31,3% річних/12 місяців) = 2,61%; 84249,98 грн х 2,61% = 2198,92 грн;
вересень 2020 року: (30,3% річних/12 місяців) = 2,53%; 84249,98 грн х 2,53% = 2131,52 грн;
жовтень 2020 року: (29,5% річних/12 місяців) = 2,46%; 84249,98 грн х 2,46% = 2072,55 грн;
листопад 2020 року: (30,4% річних/12 місяців) = 2,53%; 84249,98 грн х 2,53% = 2131,52 грн;
грудень 2020 року: (29,9% річних/12 місяців) = 2,49%; 84249,98 грн х 2,49% = 2097,82 грн;
січень 2021 року: (30,3% річних/12 місяців) = 2,53%; 84249,98 грн х 2,53% = 2131,52 грн;
лютий 2021 року: (29,8% річних/12 місяців) = 2,48%; 84249,98 грн х 2,48% = 2089,40 грн;
березень 2021 року: (29,8% річних/12 місяців) = 2,48%; 84249,98 грн х 2,48% = 2089,40 грн;
квітень 2021 року: (29,6% річних/12 місяців) = 2,47%; 84249,98 грн х 2,47% = 2080,97 грн;
травень 2021 року: (29,6% річних/12 місяців) = 2,47%; 84249,98 грн х 2,47% = 2080,97 грн;
червень 2021 року: (30,1% річних/12 місяців) = 2,51%; 84249,98 грн х 2,51% = 2114,67 грн;
липень 2021 року: (29,6% річних/12 місяців) = 2,47%; 84249,98 грн х 2,47% = 2080,97 грн;
серпень 2021 року: (29,7% річних/12 місяців) = 2,48%; 84249,98 грн х 2,48% = 2089,40 2198,92 грн;
вересень 2021 року: (29,6% річних/12 місяців) = 2,47%; 84249,98 грн х 2,47% = 2080,97 грн;
жовтень 2021 року: (29,6% річних/12 місяців) = 2,47%; 84249,98 грн х 2,47% = 2080,97 грн;
листопад 2021 року: (28,3% річних/12 місяців) = 2,36%; 84249,98 грн х 2,36% = 1988,30 грн;
грудень 2021 року: (28,1% річних/12 місяців) = 2,34%; 84249,98 грн х 2,34% = 1971,45 грн;
січень 2022 року: (28,4% річних/12 місяців) = 2,37%; 84249,98 грн х 2,37% = 1996,72 грн;
лютий 2022 року: (29,3% річних/12 місяців) = 2,44%; 84249,98 грн х 2,44% = 2055,70 грн;
березень 2022 року: (20,4% річних/12 місяців) = 1,70%; 84249,98 грн х 1,70% = 1432,25 грн;
квітень 2022 року: (24,5% річних/12 місяців) = 2,04%; 84249,98 грн х 2,04% = 1718,70 грн;
травень 2022 року: (21,0% річних/12 місяців) = 1,75%; 84249,98 грн х 1,75% = 1474,37 грн;
червень 2022 року: (21,8% річних/12 місяців) = 1,82%; 84249,98 грн х 1,82% = 1533,35 грн;
липень 2022 року: (21,0% річних/12 місяців/31 день) х 18 днів) = 1,02%; 84249,98 грн х 1,02% = 859,35 грн, що разом становить 84494,23 грн.
Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить 84494,23 грн (з 08 березня 2019 року по 18 липня 2022 року з урахуванням критеріїв зменшення) та 64974,08 грн - з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року (353,12 грн х 184 календарних дні), а разом 149468,31 грн.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставин, аналіз наведених вище норм законодавства, правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 149468,31 грн.
Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховані без віднімання сум податків та зборів які підлягають нарахуванню безпосередньо роботодавцем при виконанні судового рішення, внаслідок чого виплачена працівнику сума середнього заробітку зменшиться на суму обов'язкових платежів до бюджету.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 149468,31 грн (сто сорок дев'ять тисяч чотириста шістдесят вісім грн 31 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк