27 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 990/401/24
адміністративне провадження № П/990/401/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Гімона М. М., Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,
розглянувши заяву судді Гімона Миколи Михайловича про самовідвід у справі № 990/401/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо розгляду повідомлення суддів Окружного адміністративного суду міста Києва (вх. № 3886/0/6-24 від 25 листопада 2024 року);
- зобов'язати Вищу раду правосуддя розглянути повідомлення суддів Окружного адміністративного суду міста Києва (вх. № 3886/0/6-24 від 25 листопада 2024 року) у порядку, визначеному статтями 20, 24, 32 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пунктів 3.4-3.6 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23).
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя Гімон М. М. подав заяву про самовідвід від розгляду справи, яка вмотивована тим, що ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 1425/3дп/15-21 від 30 червня 2021 року відкрита дисциплінарна справа за скаргою Рябенка П. К. стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, Гімона М. М.
Разом з тим, суддя зауважує, що вказані обставини не впливають на його неупередженість при розгляді цієї справи і не свідчать про особисту зацікавленість в результаті її розгляду. Однак, для того, щоб у сторін не виникало сумнівів у неупередженості та безсторонності суду, який розглядає дану справу, суддя Гімон М. М. вважає за необхідне заявити самовідвід.
Вирішуючи подану заяву про відвід колегії суддів та заяву про самовідвід судді Гімона М. М., колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Відповідно до частини першої статті 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 цього Кодексу суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, ніж визначені у цій статті Кодексу, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Так, метою запровадження інституту відводу судді (суддів) від розгляду справи є гарантування безсторонності суду, зокрема та запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з:
- суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та
- об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Практика ЄСПЛ свідчить, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин, сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі "Морель проти Франції"; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі "Пескадор Валеро проти Іспанії") або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії"), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії"; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Пабла Кю проти Фінляндії"; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти").
ЄСПЛ в пункті 49 рішення у справі "Білуха проти України" вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно об'єктивного критерію цей суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
У статті 20 параграфу 2 Законодавчого інструментарію щодо конфліктів інтересів Ради Європи зроблено такий виняток: «Приватні інтереси не складають конфлікту інтересів, якщо всі інші судді в країні мали би такий самий конфлікт інтересів».
У контексті цього варто зазначити, що за правилами статей 22, 266 КАС України справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя підлягають розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції.
Таким чином, у ситуації, що розглядається, справу неможливо буде передати будь-якому іншому судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, адже усі судді перебувають під дисциплінарною юрисдикцією Вищої ради правосуддя.
Крім того, варто звернути увагу на наявність усталеного підходу в оцінці ситуацій щодо конфлікту інтересів: ситуації, які стосуються всіх суддів, а не конкретного судді, не вважаються конфліктом інтересів. Тим більш, якщо відповідна дисциплінарна скарга безпосередньо не пов'язана зі справою, яка є предметом розгляду.
Зважаючи на викладене, сама по собі наявність у Вищій раді правосуддя дисциплінарних скарг стосовно суддів, які розглядають цю справу, до того ж і за відсутності доказів, що питання у скаргах пов'язані зі справою, що розглядається, не може бути достатньою підставою для висновку про наявність у суддів особистої, прямої чи опосередкованої заінтересованості в результаті справи або інших обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості та/або об'єктивності при розгляді адміністративної справи.
Тому, викладені у заяві про самовідвід обставини не викликають обґрунтованих сумнівів у неупередженості або необ'єктивності судді, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості як з погляду суб'єктивного критерію, так і з погляду об'єктивного критерію, яким керується ЄСПЛ, у зв'язку з чим заява про самовідвід задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 31, 36, 39, 40, 248 КАС України,
Відмовити у задоволенні заяви судді Гімона Миколи Михайловича про самовідвід від участі у розгляді справи № 990/401/24.
Ухвала набирає законної сили після її підписання і окремо оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді М. М. Гімон
Р. Ф. Ханова
В. В. Хохуляк
В. П. Юрченко