26 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 280/5944/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року в адміністративній справі №280/5944/24 (суддя Калашник Ю.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у переведенні позивача на пенсію за вислугою років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
зобов'язати відповідача перевести позивача з 20.03.2024 на пенсію за вислугою років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи з пільгового обчислення вислуги років, з грошового забезпечення, зазначеного у інформаційній довідці військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 13.02.2023 № 40/17/11-81, та виплатити виниклу заборгованість.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно дійшов висновку про відсутність у позивача право на пенсію відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки таке право підтверджується рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №280/7188/23.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, з 20.03.2024 та здійснити виплату заборгованості з пенсії за вислугу років. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень) за рахунок
бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час звільнення ОСОБА_1 зі служби (19.04.2016) діяла Постанова №393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16 лютого 2022 року, а відтак позивач мас право на зарахування календарної вислуги років на пільгових умовах, та як наслідок має достатню календарну вислугу років для призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скарги, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилався на те, що у позивача відсутня достатня календарна вислуга років - 12 років і 6 місяців для призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.04.2016 № 77, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років на військовій службі складає у календарному обчисленні - 12 років 04 місяці 29 днів; у пільговому обчисленні - 12 років 09 місяців 03 дні, за призовом по мобілізації - 01 рік 01 місяць 16 днів. Зараховано на пільгових умовах вислугу років для призначення пенсії один місяць служби за три місяці, який брав участь в антитерористичній операції або забезпечені її проведення: з 15.10.2015 по 17.12.2015 місті Слов'янську Донецької області.
На день звільнення зі служби, ОСОБА_1 було 58 років та він мав страхований стаж більше 25 років.
13.09.2017 позивачу призначено пенсію за віком.
В подальшому позивач вирішив реалізувати своє право на призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 18.04.2024 №0800-0201-8/34047 представника позивача повідомлено про те, що від ГУ НГУ 20.03.2024 надійшли документи, для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Після їх опрацювання вони були повернуті до уповноваженого органу у зв'язку з відсутністю наданих матеріалах правових підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 на умовах Закону (копія супровідного листа від 02.04.2024 № 0800-0308-5/28265 додається).
У супровідному листі від 02.04.2024 № 0800-0308-5/28265 зазначено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області повертає без реалізації документи для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» на ОСОБА_1 . Одночасно проінформовано, що згідно пункту «б» статті 12 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається військовослужбовцям та деяким іншим категоріям громадян, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. Проте, у поданих документах для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 календарна вислуга років на дату звільнення складає 12 роки 04 місяців 29 днів. Таким чином, підстави для призначення пенсії за вислугу років відсутні.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» протиправними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що головним питанням при розгляді цієї справи є визначення наявності або відсутності у позивача необхідних складових умов для призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Так, позивач, доводи якого підтримано судом першої інстанції, вважає що такі умови ним набуті з урахуванням редакції Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка діяла на час звільнення позивача. Водночас відповідач вважає, що позивач немає необхідної кількості календарної вислуги років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакцій чинної на час звернення позивача до пенсійного органу для призначення пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), з огляду на наступне.
Так, згідно з пунктом «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, що діяла на момент звільнення позивача), особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить, зокрема, військова служба.
Отже, положення вказаної норми права визначали умови для набуття особою права на пенсію за вислугу років. Такими умовами є: осягнення особою на день звільнення зі служби 45-ти річного віку; наявність у неї страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить, зокрема, військова служба.
У спірному випадку, на ставлячи під сумнів досягнення позивачем на час звільнення зі служби 45-ти річного віку та наявності у нього необхідного страхового стажу, відповідач вказує на те, що позивач не мав необхідного спеціального стажу - 12 календарних років і 6 місяців.
При цьому, позиція відповідача полягає в тому, що спеціальний стаж повинен обраховуватися виходячи з календарних років служби, а не в пільговому обчисленні.
Надаючи оцінку такій позиції відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ст. 17-1 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (далі - Порядок №393, Постанова № 393).
Відповідно до пп. а) п. 3 Постанови № 393 (в редакції яка діяла до 16.02.2022) до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах, крім іншого, один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 у справі 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 725/1959/17, від 27.03.2018 року у справі № 295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18.
У вищезазначеній постанові Судова палата дійшла до висновку, що про те, що передбачена Порядком № 393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
Закон № 2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі № 2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга- це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
В свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови № 393 (в редакції яка діяла до 16.02.2022) полягали в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
При цьому, таке зарахування не було самостійним видом вислуги і не конкурувало з її календарним обчисленням, а було лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінювалася, а лише зараховувалася на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набувала швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393», і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Відтак, виходячи з положень ст. 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди, зокрема, час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
У свою чергу, на час звільнення ОСОБА_1 зі служби (19.04.2016) діяла Постанова №393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16 лютого 2022 року, а відтак позивач мас право на зарахування календарної вислуги років на пільгових умовах, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Верховний Суд в постанові від 19.09.2023 у справі № 200/9352/20-а прийшов до наступного висновку: « 30. З аналізу вищезазначених норм права випливає, що моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби в поліції».
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 05.04.2001 № 3-рп/2001 вказав на те, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також неодноразово у своїх рішеннях висловлювався щодо недопустимості звуження чи скасування заходів соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.
Зокрема, у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016 Конституційний Суд України дійшов висновку, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Таким чином, оскільки позивач був звільнений зі служби та набув право на пенсію за вислугу років у квітні 2016 року, тобто до внесення змін до Порядку № 393, та наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також судом першої інстанції вірно враховано, що право на призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. «б» ст. 12 Закону № 2262-XII, встановлено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №280/7188/23, яке набрало законної сили, та вказана обставина повторно не доказується відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат по справі та на користь позивача з відповідача стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,0грн., але будь-яких аргументів щодо рішення суду в частині розподілу судових витрат, відповідач в апеляційній скарзі не наводить.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року в адміністративній справі №280/5944/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова складена у повному обсязі 26.12.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк