27 грудня 2024 р. Справа № 520/266/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 (суддя: Сліденко А.В., м. Харків) по справі № 520/266/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - перший відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - другий відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_5 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 , що полягає в неоформленні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаному ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 оформити в порядку, передбаченому чинним законодавством, відстрочку від призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, згідно з ч.2 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як здобувачу вищої освіти за денною формою навчання.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10.11.2023 засобами поштового зв'язку направив на адресу другого відповідача підписану особисто заяву про надання відстрочки на підставі п. 1 ч.. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом з нотаріально засвідченими копіями підтверджуючих документів. Однак, у відповідь вже на адвокатський запит отримав лист ІНФОРМАЦІЯ_7 , в якому було зазначено, що позивач не має оформленої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Також було повідомлено про необхідність особистого прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_8 для надання заяви за встановленим зразком та оригіналів документів, які підтверджують підстави для надання відстрочки. Наведені дії другого відповідача ОСОБА_1 вважає такими, що суперечать приписам ст. 17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в яких відсутня вимога щодо особистого прибуття військовозобов'язаного до відповідного РТЦК та СП задля отримання відстрочки. Враховуючи викладене, вважає, що другий відповідач не виконує, покладених на нього завдань, закріплених в п. 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2023 № 154, в частині виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Рішенням Харківського кружного адміністративного суду від 12.09.2024 по справі № 520/266/24 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції позивача було позбавлено права на розгляд справи протягом розумного строку, оскільки позов було подано до суду 03.01.2024 року, а рішення по суті, враховуючи повторний автоматизований перерозподіл справи, прийнято 12.09.2024, що, на думку апелянта, є порушенням ч.1 ст. 258 КАС України. У зв'язку з тривалим розглядом справи законодавство, що регулює спірні правовідносини було змінено, однак суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на постанову КМУ № 560 від 16.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації», яка набрала чинності лише 18.05.2024, а заява (повторна) про надання відстрочки від призову на військову службу була надіслана 23.11.2023, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.
Посилаючись на висновки П'ятого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 24.06.2024 по справі № 420/840/24, Волинського окружного адміністративного суду у рішенні від 16.08.2024 справі № 140/5323/24, Одеського окружного адміністративного суду у рішенні від 21.05.2024 у справі № 420/8091/24, наполягає, що особисте неприбуття до ТЦК та СП не може бути підставою для відмови або нерозгляді заяви щодо надання відстрочки від призову.
Також апелянт вказує, що проходження військово-лікарської комісії спрямоване на визначення ступеню придатності з метою укомплектування Збройних Сил України, та жодним чином не пов'язане з процедурою надання відстрочки від призову, що свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині.
Доводи другого відповідача, з якими погодився суд першої інстанції щодо відсутності механізму надання відстрочки вважає недоречними, оскільки відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2023 № 154 (в редакції, чинній на момент звернення) однією з функцій ТЦК та СП є оформлення для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, які мають значення для даної справи, оскільки не надав жодної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, які підтверджують право позивача на отримання відстрочки від призову, що в силу ч.1 ст. 317 КАС України є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідачі не скористались правом надання відзивів на апеляційну скаргу.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 19.06.2018 ОСОБА_1 отримав від ІНФОРМАЦІЯ_7 тимчасове посвідчення військовозобов'язаного №0689/4.
10.11.2023 позивач засобами поштового зв'язку надіслав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву з проханням оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абз.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої додав копії тимчасового посвідчення військовозобов'язаного від 19.06.2018р. №0689/4, студентського квитка серії НОМЕР_1 від 01.09.2023 про навчання на денному відділенні Одеського національного технологічного університету (факультет технології вина та туристичного бізнесу); довідки від 08.09.2023р. №19/1117, витягу з наказу від 31.08.2023р. №451-03 про зарахування студентом 1 курсу ступені вищої освіти магістр.
17.11.2023 представником заявника - адвокатом до ІНФОРМАЦІЯ_7 було подано адвокатський запит з приводу надання інформації про право заявника на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі матеріалів поданої 10.11.2023 заяви та щодо прийняття рішення про надання заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами розгляду такої заяви.
У відповідь на вказаний запит другий відповідач листом від 22.11.2023 №356/Ю сповістив, що процедура отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період вимагає особистого прибуття військовозобов'язаного до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
13.11.2023 ОСОБА_1 повторно склав заяву з приводу отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до якої додав аналогічний обсяг документів.
13.12.2023 представником заявника - адвокатом до ІНФОРМАЦІЯ_7 було подано відповідь на лист другого відповідача від 22.11.2023 №356/Ю з приводу прийняття за поданою повторно заявою позивача рішення про надання заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У відповідь на вказаний лист адвоката заявника від 13.12.2023 ІНФОРМАЦІЯ_5 листом від 21.12.2023р. №386/Ю сповістив, що процедура отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період вимагає особистого прибуття військовозобов'язаного до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, дійшов висновку, що другий відповідач у спірних правовідносинах забезпечив дотримання приписів ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час вчинення управлінських волевиявлень за заявами позивача, позаяк, за умови неприбуття заявника особисто до ІНФОРМАЦІЯ_7 і непроходження заявником медичного огляду у межах військово-лікарської експертизи, був об'єктивно нездатний визначити співвідношення стану здоров'я заявника за критерієм придатності до виконання військового обов'язку і прийняти рішення про виключення заявника з військового обліку як особи, непридатної до військової служби або про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період як особі, придатній до військової служби.
Також суд зауважив, що станом на момент вирішення спору судом заявник згідно з чинним національним законом України не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за приєднаними до відповідних заяв документами, а повноваження на прийняття рішення відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період знаходять у межах компетенції не другого відповідача, а спеціального суб'єкта права - державного колегіального органу в особі Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_9 у м. Харкові з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023 та триває по теперішній час.
Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У відповідності до абзац 1 частини 1 статті 39 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.92 (далі - Закон № 2232-XII) призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону №3543-XII (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Також абзацом 5 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з частиною 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Абзацом другим частини третьої статті 23 Закону №3543-XII встановлено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення № 154).
Згідно із абзацом 1 пункту 1 Положення № 154 (тут і надалі в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, з поміж іншого, оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Абзацами 8, 16 пункту 11 Положення № 154 встановлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік; забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі - Порядок №1487).
Відповідно до пункту 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
У разі зміни місця проживання або у разі, коли в паспорті громадянина України відсутні відмітки про реєстрацію місця проживання, призовниками, військовозобов'язаними та резервістами подається інформація, яка підтверджується документами або відомостями відповідно до Закону України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1234).
Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Згідно з пунктом 81 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.
Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку №1487) особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації належать до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та, зокрема, з метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку.
Як зазначалось вище, 10 листопада 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву, у якій просив оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як студенту магістратури, який навчається за денною формою здобуття освіти в Одеському національному технологічному університеті. До вказаної заяви додав документи на підтвердження наявності підстав для надання такої відстрочки.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача, ІНФОРМАЦІЯ_5 листом №386/Ю від 21.12.2023 позивачу повідомлено про те, що йому для отримання відстрочки від мобілізації необхідно особисто з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 , надати встановленого зразка заяву та оригінали документів, які підтверджують підстави надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Наведені твердження другого відповідача, на переконання колегії суддів є такими, що не суперечать наведеним вище нормам права, зокрема підпункту 8 пункту 1 Порядку №1487, та свідчать про відсутність з боку ІНФОРМАЦІЯ_7 бездіяльності, яка, на думку позивача полягала у неналежному розгляді його заяви та ненаданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи, що позивач особисто не з'явився до другого відповідача та не надав паспорт громадянина України, військово-обліковий документ, що посвідчує особу військовозобов'язаного і визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, та документи, що підтверджують його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_5 не мав підстав для прийняття будь-якого рішення по суті звернення з приводу відстрочки.
Доводи позивача з приводу ненадання судом першої інстанції оцінки доказам, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, передбачених абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», колегія суддів не приймає, оскільки розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відноситься до дискреційних повноважень другого відповідача, так як до його компетенції відноситься як розгляд документів, що підтверджують право на відстрочку, так і надання оцінки законності підстав для відстрочки з направленням відповідних запитів до органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку тощо.
Враховуючи, що у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_5 не було розглянуто по суті заяву позивача про надання відстрочки та, відповідно, не досліджено додані ним до такої заяви підтверджуючи документи, суд не може підміняти компетенцію другого відповідача у зазначених вище питаннях.
Посилання позивача на практику судів першої та апеляційної інстанцій є неприйнятними, оскільки за приписами норми ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи, що колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ч.4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 по справі № 520/266/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова