27 грудня 2024 р. Справа № 480/12671/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГРУП" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 (суддя: С.М. Гелета, м. Суми) по справі № 480/12671/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГРУП"
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юбігруп" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Юбігруп") звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Головного управління ДПС у Сумській області (далі по тексту - відповідач, ГУДПС у Сумській області), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №711018280703 від 07.11.2023 (форма «В1») про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку на суму 429800,00 грн., а також застосування штрафних санкцій у розмірі 42980,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Зазначає, що ТОВ "Юбігруп" правомірно включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені внаслідок придбання товарів за результатами здійснення господарських взаємовідносин. Вказує, що на підтвердження таких господарських операцій товариством під час перевірки надано податковому органу первинні документи бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, також на вимогу контролюючого органу проведено інвентаризацію активів в межах предмету перевірки, тобто підтверджено законність декларування ПДВ за липень 2023 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року по справі № 480/12671/23 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбігруп" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення: №711018280703 від 07.11.2023 (форма «В1») про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку на суму 429800,00 грн., а також застосування штрафних санкцій у розмірі 42980,00 грн. - відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року по справі № 480/12671/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Зазначає, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій саме перевезення, а, отже, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.
Також, зазначає, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Вказує, що позивачем під час перевірки та в ході судового розгляду справи надані необхідні первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відображають реальність господарських операцій з його контрагентами, зокрема, з ФГ «ПЕРВОМАГРО», а, отже, є підставою для формування податкового обліку ТОВ «ЮБІГРУП».
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд, залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зокрема, вказує, що позивачем не підтверджено документально товарність господарських операцій, а документи, на підставі яких позивач сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Сумській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Юбігруп» щодо дотримання при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, в тому числі, заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами проведення якої складено акт перевірки № 6110/18-28-07-03-07/41588033/277 від 03.10.2023 (далі - акт від 03.10.2023).
Так, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 200.9 ст. 200 Податкового кодексу України в частині завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 429800,00 грн. по декларації з ПДВ за липень 2023 року. Зокрема, під час перевірки податковим органом встановлено відсутність документів, які б підтверджували реальність господарських взаємовідносин ТОВ «Юбігруп» з ФГ «Первомагро».
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 711018280703 від 07.11.2023 (форма «В1») про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованої на рахунок платника у банку на суму 429800,00 грн., а також застосування штрафних санкцій у розмірі 42980,00 грн..
Позивач не погоджуючись з висновками, викладеними в акті від 03.10.2023, та прийнятим на підставі вказаного акту перевірки податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цьогоКодексуна момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Так, судовим розглядом встановлено, що між ФГ «Первомагро» (постачальник) та ТОВ «Юбігруп» (покупець) було дійсно укладено договір купівлі-продажу № 26-06-2023 від 26.06.2023, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити насіння соняшника.
Пунктом 1.2. вказаного договору передбачено, що загальна кількість товару складає 500 тонн ±10,0%. Ціна за одну тону товару складає: 6140,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до п. 2.1. договору, постачальник здійснює поставку товару умовах ЕХW за адресою складу продавця.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реальності здійснення господарських взаємовідносин позивачем під час перевірки контролюючому органу надано видаткові та податкові накладні.
При цьому, перевіркою встановлено, що ТОВ «Юбігруп» відображено у бухгалтерському обліку операції з придбання продукції на рахунку Д-т 281 «Товари» К-т «Розрахунки з вітчизняними постачальниками». Розрахунки з ФГ «Первомагро» здійснювались в безготівковій формі, заборгованість за вказаним договором відсутня.
Разом із тим, податковим органом під час перевірки було встановлено та відображено в акті від 03.10.2023, що ТОВ «Юбігруп» не надало жодних доказів щодо підтвердження транспортування придбаної продукції, не надано документів щодо підтвердження походження пшениці. При цьому, контрагент позивача ФГ «Первомагро» має посівну площу лише 140,81 га, на підприємстві працює лише 6 осіб. Крім того, ФГ «Первомагро» здійснює придбання пшениці у значній кількості, зокрема, ТОВ «Бріллет», ТОВ «Зернотрейд Пром», ТОВ «Грейн-Трейд», які, згідно з податковою звітністю, не є виробниками товару, не придбавали пшеницю в інших суб'єктів господарювання, у таких підприємств відсутній персонал, відсутня наявність землі для вирощування пшениці, не придбавають мінеральні добрива, не формують кредит по взаємовідносинам з придбання сільськогосподарської продукції. Також, в акті перевірки зазначено, що позивачем станом на 25.09.2023 (дата завершення інвентаризації, яку було проведено без участі перевіряючих) будь-які документи щодо підтвердження фактичної наявності пшениці у кількості 7645,650 т до перевірки не надано.
Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 806/434/16, від 24.01.2019 у справі №820/12113/15, від 12.02.2019, у справі № 820/6512/16 наголошується на тому, що право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на всіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником пронесу нових доказів, що в протилежному випадку є обмеженням судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження н порушення справедливого судового розгляду.
Таким чином, платник податків має право надавати первинні бухгалтерські та інші документи як під час, так і після проведення податкової перевірки, включаючи стадію судового розгляду справи за адміністративним позовом такого платника податків.
Колегія суддів зауважує, що позивачем під час судового розгляду справи надано товарно-транспортні накладні, що підтверджують фактичне транспортування товару за договором купівлі-продажу № 26-06-2023 від 26.06.2023 з пункту навантаження: Харківська область, м. Первомайськ, вул. Миру, буд. 48-А, в пункт розвантаження за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Рені, вул. 28 червня, 259б.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відсутність товарно-транспортних накладних або недоліки у їх оформленні не можуть бути самостійною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася.
Так, наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88).
Згідно з пунктом 2.1 цього Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-111 від 05 квітня 2001 року, документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).
Відповідно до пункту 1 цих Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, шо може бути складений у паперовій та або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.
Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.
Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.
Так, у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 820/1124/17 зазначено: « 24. Посилання контролюючого органу на наявність недоліків в заповненні товарно-транспортних накладних, по взаємовідносинах з контрагентами, як підставу для невизнання реальності господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано відхилили, оскільки незазначення в товарно-транспортних накладних певної інформації, зокрема щодо проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ. Крім того, документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.».
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №803/1684/17, від 21.01.2021 у справі №813/2204/17, від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а, отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.
Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16.
Судова колегія відхиляє посилання відповідача на дані інформаційних систем ДПС України відносно контрагента суб'єкта господарювання, оскільки такі відомості носять інформаційний характер та не є беззаперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.
Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності трудових ресурсів, основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А, відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання суб'єктом господарювання незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Колегія суддів зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов'язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов'язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов'язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб'єкта господарювання та не входить до прав та обов'язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин на позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.
Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Будь-яких інших доводів нереального характеру вищевказаних операцій відповідачем не зазначено.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 КАС України, суд зазначає, що такі укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Доказів повернення коштів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься, а відповідачем не в ході проведення перевірки, не в ході розгляду справи не надано.
За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару визнається судом належним та допустимим доказом реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій та як наслідок зміни їх майнового стану.
Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а, відтак, сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Протилежного відповідачем не доведено та в матеріалах перевірки не відображено.
В акті перевірки контролюючим органом не заперечується правильність та повнота оформлення первинних документів, які складалися позивачем та його контрагентом.
В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договором, укладеним з контрагентом, іншого результату, ніж отримання товару, послуги.
Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивачем, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків, а, відповідно, свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.
Отже, доводи, що наведені в акті перевірки, не є достатніми для притягнення позивача до фінансової відповідальності, оскільки не є належними та допустимими доказами порушення позивачем приписів податкового законодавства.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем в ході судового розгляду справи належним чином не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №711018280703 від 07.11.2023 (форма «В1»), а, відтак, позовні вимоги ТОВ "Юбігруп" про визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГРУП" - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 по справі № 480/12671/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІГРУП" задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області №711018280703 від 07.11.2023 (форма «В1») про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку на суму 429800,00 грн., а також застосування штрафних санкцій у розмірі 42980,00 грн...
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова