27 грудня 2024 р. Справа № 480/9936/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 (суддя: І.Г. Шевченко, м. Суми) по справі № 480/9936/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України , Генерального штабу Збройних Сил України , Регіонального управління сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Міністерства оборони України
про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач-1, Військова частина НОМЕР_1 ), Генерального штабу Збройних сил України (далі по тексту - відповдіач-2, Генеральний штаб ЗСУ), Регіонального управління сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач-3, Військова частина НОМЕР_3 , Регіональне управління сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 "), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу №223 від 11.08.2023 про виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 частини та всіх видів забезпечення та переведення на нове місце служби ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу №63-РС від 26.07.2023, яким звільнено з займаних посад та призначено до цього самого управління: головного сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони - командиром інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти НОМЕР_6 інженерного батальйону, ВОС-169182А, на нижчу посаду на його особисте прохання з шпк “старший сержант» шпк “молодший сержант;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головнокомандувача Збройних Сил України №844-РС від 03.07.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходив службу, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2022 №260, у другому стрілецькому взводі першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 за вакантною посадою командира другого стрілецького взводу першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 з 07.11.2022 року, шпк “старший лейтенант», ВОС-021003.
Втім, згідно з наказом начальника Регіонального управління сил Територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 26.07.2023 №63-РС, позивача звільнено з займаної посади та призначено до цього самого управління на іншу посаду - командиром інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти НОМЕР_6 інженерного батальйону, ВОС-169182А (підстава - особисте прохання військовослужбовця), а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2023 №223 за підписом ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та прийнято вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби (підстава - наказ начальника Регіонального управління Сил Територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 26.07.2023 №63-РС).
Наголошує, що наказ №223 від 11.08.2023 про виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з фактичним переведенням до іншої військової частини (інженерної роти НОМЕР_6 ) вмотивований тим, що наказом начальника регіонального управління Сил Територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) №63-РС від 26.07.2023 позивача переведено до іншої військової частини, фактично до іншого роду військ та до іншої місцевості. В іншому примірнику наказу вказано на наказ Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) №844-РС від 03.07.2023.
Тобто позивача зараховано до особового складу іншої військової частини на нижчу посаду, за особистим проханням, якого позивач не висловлював.
Крім того, позивач вважає, що наказ №63-РС від 26.07.2023 не має підпису та печатки Регіонального управління Сил територіальної оброни “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » або Головнокомандуючого ЗСУ (оскільки в різних примірниках одного й самого наказу №233 зазначені різні підстави його видання).
Також, вважає, що наказ від 11.08.2023 №223 виданий неповноважною особою, оскільки виданий тимчасово виконуючим обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_3 , що не узгоджується з приписами п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, щодо права видавати накази командирам, командувачам, начальникам за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище.
Крім того, вказує, що оскільки Військова частина НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 створена для оборони території саме Сумської області та м. Суми, де проживав після виїзду з окупованої території позивач, та в подальшому переїхав за кордон працювати, то переведення його в іншу військову частину, без урахування його стану здоров'я та без його особистої згоди, без врахування його військової спеціальності, є порушенням вимог Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Відтак, вважає, що позивача протиправно було переведено на нове місце служби, на нижчу посаду, за іншою спеціальністю, без урахування його стану здоров'я, без наявності рапорту про таке переведення в іншу місцевість, що визначено Законом України "Про національний спротив", наказ від 11.08.2023 №223 виданий неповноважною особою, а наказ №63-РС від 26.07.2023 - невідомо ким, а тому вказані накази, як і наказ №844-РС від 03.07.2023, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню в частині, що стосуються позивача.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 480/9936/23 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), Генерального штабу Збройних сил України (03168, м.Київ, пр.Повітрянофлотський, буд.6, код ЄДРПОУ 22991050), Регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправними та скасування наказів - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 480/9936/23 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок про технічну помилку відповідача зроблено судом з власної ініціативи, оскільки твердження позивача про існування двох примірників наказу №223 від 11.08.2023, які містять різні підстави їх прийняття, відповідачами не спростовано на підставі належних та допустимих доказів, що має трактуватись на користь позивача, виходячи з принципу верховенства права, як гарантія застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону.
Вказує, що факт того, що позивач ОСОБА_1 станом на день видання оспорюваних наказів не був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджується наказом №3 від 24.02.2022, що виданий ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким затверджено список осіб, що направлені для проходження військової служби по мобілізації у Військову частину НОМЕР_1 , де ОСОБА_1 відсутній.
Також, зазначає, що ОСОБА_1 не міг бути призваним на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки проживав та зареєстрований в м. Алчевськ Луганської області, після окупації якого російською федерацією виїхав та в пошуках роботи відправився до Народної Республіки Бангладеш (Індія), де жив та працював до 2022 року.
Вказує, що на момент прийняття наказу №24 від 25.02.2022 про зарахування до Військової частини НОМЕР_1 позивача у військовому квитку останнього відсутня будь-яка інформація про призов, мобілізаційні розпорядження, результати військово-лікарської комісії тощо.
Зазначає, що наказ №223 від 11.08.2023 виданий неповноважною особою, а саме тимчасово виконуючим обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_3 , що не узгоджується з приписами п.2, п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, щодо права видавати накази командирам, командувачам, начальникам, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище.
Наказ №63-РС від 26.07.2023 вважає незаконним, оскільки такий не має підпису та печатки чи то Регіонального управління Сил територіальної оброни « ІНФОРМАЦІЯ_1 » чи Головнокомандуючого ЗСУ, а в різних примірниках одного й самого наказу зазначені різні підстави його видання.
Щодо оспорюваних наказів №223 від 11.08.2023 та наказу №63-РС від 26.07.2023 вказує, що судом першої інстанції не було отримано від відповідачів копію рапорту ОСОБА_1 або іншого документу (заяви, «прохання військовослужбовця») про його звільнення з Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 та призначення на нижчу посаду на особисте прохання. Копія наказу Головнокомандувача Збройних Сил України по особовому складу №844-РС від 03.07.2023, що стосується позивача, не була представлена, а навпаки, відповідачем - Генеральним Штабом Збройних Сил України, була надана копія вказаного наказу, де прізвище ОСОБА_1 відсутнє.
Стверджує, що порушення процедури видання оспорюваних наказів №63-РС від 26.07.2023 та №223 від 11.08.2023 тягне за собою їх скасування.
Також, вважає, що переведення позивача на нижчу посаду, за іншою спеціальністю, без урахування його стану здоров'я, без наявності його рапорту про таке переведення, в іншу місцевість, що визначено Законом України «Про національний спротив», є протиправним, а тому спірні накази підлягають скасуванню.
Відповідач-1, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просить суд, відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі №480/9936/23 від 17.06.2024 року - залишити без змін.
Відповідач-3, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд, залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що, згідно з п.46 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №24 (по стройовій частині), відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію», з 24.02.2022 призвано на військову службу та зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення головного сержанта ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 24.02.2022 на посаду головного сержанта другого стрілецького взводу першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 . Підставою видання такого наказу зазначено: відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом (т.1, а.с.14).
Згідно з п.5 копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2022 №260 (по стройовій частині), відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», штату Військової частини НОМЕР_1 №05/194-01, введеного в дію з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ та у зв'язку зі службовою необхідністю, головного сержанта ОСОБА_1 - головного сержанта другого стрілецького взводу першої стрілецької роти, з 07.11.2022 допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою командира другого стрілецького взводу першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 (т.1, а.с.15).
Втім, у подальшому, згідно з пунктом 2 копії витягу з наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 № 63-РС (по особовому складу), відповідно до пунктів 82, 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, було видано наказ про звільнення із займаної посади та призначення до цього самого управління:
- головного сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони - командиром інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти НОМЕР_6 інженерного батальйону, ВОС- 169182А.
Підставою видання наказу зазначено: призначення на нижчу посаду на особисте прохання військовослужбовця з шпк "старший сержант" на шпк "молодший сержант". Вказаний наказ від 26.07.2023 № 63-РС (по особовому складу) підписано ТВО начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » полковником ОСОБА_4 (т.1, а.с.18, 91).
На підставі вказаного наказу від 26.07.2023 №63-РС, пунктом 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2023 №223 (по стройовій частині) головного сержанта ОСОБА_1 - головного сержанта другого стрілецького взводу першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 № 63-РС (по особовому складу) командиром інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти НОМЕР_6 інженерного батальйону, ВОС- 169182А, прийнято вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 11.08.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Підставою видання такого наказу зазначено: наказ начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 №63-РС (по особовому складу). Вказаний наказ від 11.08.2023 №223 (по стройовій частині) підписано ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_5 (т.1, а.с.16).
Не погоджуючись з пунктом 2 наказу від 26.07.2023 №63-РС, пунктом 2 наказу від 11.08.2023 №223 та наказом Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірних наказів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває станом і на сьогодні.
Також, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" в Україні оголошено проведення загальної мобілізації.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон №3543-ХІІ).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону №3543-ХІІ, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною третьою ст. 22 Закону №3543-ХІІ передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Таким чином, аналізуючи вказані правові норми, колегія суддів зазначає, що право призову громадян на військову службу у воєнний час надано територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки або командирам військових частин, зокрема, таке право призову належить і командиру Військової частини НОМЕР_10 Міністерства оборони України.
Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_11 , виданого позивачу ІНФОРМАЦІЯ_3 12.06.1997 (п.10) (а.с.28-31), позивач 24.02.2022 ІНФОРМАЦІЯ_4 призваний до Збройних Сил України згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (а.с.28, зворот) та з 24.02.2022 згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №24 зарахований до списків Військової частини НОМЕР_1 (а.с.29, зворот).
Так, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №24 (по стройовій частині), відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року “Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію», позивача, призваного ІНФОРМАЦІЯ_4 24.02.2022, зараховано з 24.02.2022 до списків особового складу та на всі види забезпечення на відповідну посаду - головного сержанта другого стрілецького взводу першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 (а.с.14).
Тобто позивача з 24.02.2022 зараховано до списку особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з мобілізацією під час воєнного стану.
Сам факт відсутності прізвища позивача у наказі військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 24.02.2022 № 3 “Про призов військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації», який був доданий до позову, не є безумовним свідченням того, що станом на дату зарахування позивача до списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 він не мав статусу військовозобов'язаного та був непридатним до військової служби.
Більше того, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №24, зазначений у військовому квитку позивача, чинний та не оскаржений. Докази на спростування зазначеного в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищевикладене, посилання представника позивача на те, що позивач не проходив службу за призовом, не звертався із заявою про зарахування його до військової частини та його не було призвано жодним МТЦК та СП для проходження військової служби (а.с.129, зворот), судом оцінюються критично та не приймаються до уваги.
Надаючи оцінку оскаржуваним наказам від 26.07.2023 №63-РС (пункт 2) та від 11.08.2023 №223 (пункт 2) та правомірності підстав їх прийняття, в частині, що стосуються позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зміст мобілізації становить переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року №1932-XII, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон № 2232-XII), відповідно до частин 5, 7 статті 6 якого, військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, а в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України - в порядку, визначеному їх керівниками.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
З аналізу наведених норм слідує, що період дії воєнного стану або дії рішення про мобілізацію (крім цільової) - є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.
Як зазначено вище, починаючи з 24.02.2022 і по теперішній час, в Україні, згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», триває воєнний стан, період дії якого у розумінні Законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України" є особливим правовим режим.
Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація). Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Отже, в силу вищенаведених норм законодавства, у зв'язку з введенням з 24.02.2022 воєнного стану на території України, всі військові формування, зокрема, Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_3 , були переведені зі штатів мирного часу на штати воєнного часу, що складає зміст мобілізації. Вказане спростовує твердження позивача про відсутність у спірних відносинах особливого періоду.
У зв'язку з введенням воєнного стану, вимоги до воєнних посад, передбачені воєнними штатами, є завищеними порівняно зі штатами мирного часу, що у свою чергу зумовлено обставинами, які потребують більшої відповідальності, контролю та повної бойової готовності для відсічі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
При цьому, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Положення), відповідно до п.12 якого, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
При цьому, згідно з п.1 п.81 Положення, призначення на посади здійснюється військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
Пунктом 82 Положення визначено види посад та вимоги при призначенні на посаду. Так, призначення військовослужбовців на посади здійснюється, серед іншого, на вищі посади (п.1), на рівнозначні (п.2), на нижчі (п.3). Зокрема, згідно з п.3 п.82 Положення, призначення військовослужбовців на нижчі посади здійснюється:
у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;
за віком або сімейними обставинами - на особисте прохання;
у зв'язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;
у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;
вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов'язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад;
за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду - на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад.
Призначення військовослужбовців на інші посади також здійснюється у випадках, передбачених пунктами 102 і 104 цього Положення, відповідно до яких на посади сержантського і старшинського складу призначаються військовослужбовці, які отримали підготовку відповідного рівня у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах) та у військових частинах. Особи рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби), які мають бойовий досвід та не отримали підготовки відповідного рівня у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах) та у військових частинах, з урахуванням потреби доукомплектування Збройних Сил України в період дії воєнного стану можуть призначатися на посади сержантського і старшинського складу, за якими штатами воєнного часу передбачено військове звання до старшого сержанта (головного старшини) включно, з одночасним присвоєнням первинного військового звання сержантського і старшинського складу та з подальшим направленням на навчання у строки, що визначаються Міністерством оборони України (п.102 Положення). Особи сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або проходять службу у військовому резерві, мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності можуть призначатися на посади, що підлягають заміщенню особами молодшого офіцерського складу (п.104).
Пунктом 83 Положення передбачено, що військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.
Вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця (п. 109 Положення).
Відповідно до п. 110 Положення, переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється, серед іншого, між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування.
Разом із тим, абзацом 2 пункту 257 Положення передбачено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 Положення №1153/2008, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення, відповідно до якого військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
- неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
- неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
- потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Таким чином, аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів вказує, що після введення правового режиму воєнного стану та оголошення загальної мобілізації, військовослужбовці Збройних Сил України можуть бути переведені на нижчу посаду та до іншого військового формування за рішенням командування та без згоди військовослужбовця, крім випадків, передбачених пунктом 112 Положення №1153/2008.
Судовим розглядом встановлено, що спірний наказ начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » №63-РС від 26.07.2023 прийнятий відповідно до пункту 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
У примітці наказу підставою призначення вказано - призначення на нижчу посаду на особисте прохання військовослужбовця з шпк "старший сержант" на шпк "молодший сержант" (т.1, а.с.18, 91).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що п.257 Положення передбачає дії щодо переміщення на нижчу посаду за рішенням командування та без згоди військовослужбовця, крім випадків, передбачених пунктом 112 Положення, який, знову ж таки, відсилає до п.82 Положення, а принциповим у даному випадку є саме те, що призначення відбувається “на особисте прохання військовослужбовця», про що також зазначено і у наказі як підстава для його прийняття. Позивач вважає, що переведення позивача на нижчу посаду, за іншою спеціальністю, без урахування стану його здоров'я, без наявності рапорту про таке переведення, в іншу місцевість є протиправним.
Вказані доводи колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки, як зазначено вище, абзацом другим пункту 257 Положення передбачено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
При цьому, станом на момент прийняття оскаржуваних наказів судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність передбачених п.112 Положення підстав, які виключають можливість переведення позивача на нове місце військової служби, у тому числі стан його здоров'я, на чому наголошує представник позивача. Висновку (постанови) військово-лікарської комісії чи інших доказів позивачем на підтвердження цих обставин не надано.
Додатково щодо доводів позивача про те, що переведення ОСОБА_1 на нижчу посаду за іншою спеціальністю відбулось без з'ясування та врахування стану здоров'я та спеціалізації позивача, без спеціальної підготовки та атестації, колегія суддів вказує, що під час воєнного стану в Україні в Збройних Силах України діють відповідні номенклатури посад. При цьому, обов'язок про доведення зазначеної інформації командиру, відповідно до пункту 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, безпосередньо покладається саме на військовослужбовця та вимагає саме від нього не приховувати хвороби.
Крім того, відповідно до пункту 147 Переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу та відповідних їм військових звань і тарифних розрядів посад, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 вересня 2020 року №317, який був затверджений з метою впорядкування переліку посад, що підлягають заміщенню, посада командира відділення (яку позивач займав до прийняття оскаржуваних наказів) передбачає заміну усіма військово-обліковими спеціальностями (ВОС).
При цьому, дійсно, пунктом 83 Положення передбачено, що у разі, коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Втім, відповідно до цього ж пункту Положення, для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.
А, відтак, вказані доводи позивача колегія суддів не приймає до уваги.
Також, відповідно до п. 178 Положення, атестуванню підлягають усі військовослужбовці, за винятком , а також військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та військової служби за контрактом, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком атестації до присвоєння військового звання та оцінювання перед закінченням військової служби).
Враховуючи, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, посилання позивача на обов'язковість атестації перед прийняття оскаржуваних наказів є також необґрунтованим.
Щодо доводів позивача про те, що у будь-якому випадку, відповідно до п.82 Положення, до якого відсилає п.257 Положення, призначення військовослужбовців на нижчі посади здійснюється на особисте прохання, якого у цьому випадку не було, колегія суддів зауважує, що, відповідно до пункту 257 Положення, призначення на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 Положення, який, у свою чергу, дійсно відсилає до п.82 Положення.
Поряд з цим, за вказаним пунктом Положення, особисте прохання є підставою для призначення військовослужбовців на нижчі посади лише за віком або сімейними обставинами, а також за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду - на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад.
Тобто лише у разі наявності сімейних обставин чи за віком або ж у разі наявності рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад пункт 82 Положення визначає обов'язковість волевиявлення військовослужбовця.
Відтак, посилання позивача на недотримання відповідачами вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних наказів в частині отримання згоди позивача в силу п.82 Положення для призначення позивача на нижчу посаду колегія суддів відхиляє.
Таким чином, колегія суддів, враховуючи обставини справи, вказує, що при призначенні позивача на нове місце військової служби його згода, в т.ч. і подання ним відповідного рапорту, на що посилається позивач, нормами Положення не вимагалося.
Зазначення у примітці пункту 2 наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 №63-РС (по особовому складу) підставою прийняття наказу “особисте прохання військовослужбовця», якого не було, на чому наполягає позивач, не спростовує вказаного висновку колегії суддів та не може бути підставою для скасування наказу, враховуючи наступне.
Так, судовим розглядом встановлено, що в преамбулі наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 №63-РС (по особовому складу) зазначено, що такий прийнятий відповідно до пунктів 82, 257 Положення, відповідно до яких на період особливого періоду, зокрема воєнного стану, переміщення військовослужбовця можливе без отримання його згоди на нижчу посаду відповідними керівниками з метою доукомплектування Збройних Сил України. Таким чином, посилання у наказі в підставах його прийняття на «особисту згоду позивача» не змінює його змісту та не виключає права посадової особи на прийняття такого наказу без згоди позивача. Відтак, допущена технічна описка у підставах прийняття наказу, не може бути підставою для скасування такого наказу.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18 зазначив, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, Суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
У цій постанові Верховний Суд визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Тож, у підсумку, Верховний Суд у справі № 1640/3394/18, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку Суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Такі висновки були також висловлені Верховним Судом у постановах від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, від 16.11.2023 у справі № 300/3110/20, від 21.12.2023 у справі № 440/2017/20, від 21 лютого 2024 року у справі №360/2132/20.
У постановах від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18, від 10 травня 2024 року у справі №160/9951/21 додатково зазначено, що межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Застосовуючи вказані підходи до обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що з огляду на наявність у відповідача права на прийняття оскаржуваного наказу без згоди позивача, посилання позивача на невідповідність підстав прийняття, зазначених в оскаржуваному наказі, не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не спростовують висновки, які викладено у ньому.
Також, позивач, посилаючись на положення Закону України «Про основи національного спротиву», в обґрунтування позову, наголошує на тому, що НОМЕР_5 окрема бригада територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » була створена для оборони території Сумської області та м. Суми, а тому переведення позивача в іншу місцевість є порушенням вказаного Закону, а так само і Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449, оскільки контракт добровольця позивач не укладав.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів відмічає, що, відповідно до пунктів 3, 6 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1449, діяльність добровольчого формування провадиться під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил за територіальним принципом. Членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов'язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У свою чергу, згідно з ч.6 ст.4 Закону України «Про основи національного спротиву» від 16 липня 2021 року № 1702-IX, в основу побудови територіальної оборони дійсно закладається територіально-зональний принцип з урахуванням військово-адміністративного поділу території України, на чому наголошується позивачем. Разом з тим, згідно зі статтею 9 цього ж Закону, комплектування органів військового управління, військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України здійснюється в особливий період - військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом. У свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про основи національного спротиву» від 16 липня 2021 року № 1702-IX, у разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України добровольчі формування територіальних громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій.
У цій справі, як зазначалось вище, позивач 24.02.2022 ІНФОРМАЦІЯ_4 призваний до Збройних Сил України, згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (т.1, а.с.28, зворот) та з 24.02.2022, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №24, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення на відповідну посаду - головного сержанта другого стрілецького взводу першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 (т.1, а.с.14), тобто з 24.02.2022 ОСОБА_1 зараховано до списку особового складу Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 за призовом у зв'язку з мобілізацією під час дії воєнного стану.
При цьому, матеріалами справи підтверджено (т.1, а.с.16,199-200), що позивача оскаржуваними наказами було звільнено з посади, яку він займав у стрілецькій роті НОМЕР_4 окремого батальйону НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони (Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 ), що перебували у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_3 (Регіональне управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ») та призначено на посаду в інженерну роту 1228 інженерного батальйону військової частини, що також перебуває у підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_3 (Регіональне управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 »). Тобто звільнення та призначення позивача здійснено у межах одного Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_3 ) за наказом начальника управління, якому підпорядковані вказані вище військові частини.
У свою чергу, як зазначено вище та не заперечується позивачем, НОМЕР_5 окрема бригада територіальної оборони, в якій проходив службу позивач, перебуває у складі Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України, тобто перебуває під безпосереднім керівництвом та контролем командира Військової частини НОМЕР_12 Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України, яким і прийнято оскаржуваний наказ.
Недотримання форми заповнення (т.1, а.с.67-68, 199-200), на чому наголошує позивач, Плану переміщення (оригінал якого досліджено під час розгляду справи (т.1, а.с.199-200), який прийнятий з урахуванням особливостей порядку проходження військової служби за призовом під час воєнного стану відповідно Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, а так само порядку засвідчення його копій, чи складання проекту плану переміщення, жодним чином не доводить відсутність правових підстав для складання Плану переміщення чи повноважень посадових осіб на прийняття оскаржуваних наказів та відповідно і протиправність останніх.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності звільнення з посади та призначення на іншу посаду військовослужбовців, тим більше під час дії особливого періоду та правового режиму воєнного стану в Україні, адже доцільність перебування військовослужбовця на конкретній посаді, необхідність його переміщення з метою потреби доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду відноситься виключно до компетенції військового керівництва, а не суду.
Відтак вказані вище доводи позивача колегія суддів відхиляє.
Щодо доводів позивача про видання оскаржуваних наказів неповноважними особами, колегія суддів враховує, що відповідно до п.12 Положення, на який посилається позивач, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України, а право видавати такі накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині.
Поряд з цим, пунктом 81 Положення передбачено, що призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
При цьому, відповідно до п.10 Таблиці 3 Переліку військових посад для призначення військовослужбовців у воєнний час (протягом періоду дії воєнного стану в Україні чи перебування у стані війни) Номенклатури посад для призначення військовослужбовців наказами по особовому складу, затвердженої наказом Міністра оборони України від 04.05.2016 №238, із змінами, затвердженими наказом Міністерства оборони України від 14.07.2022 №190 (т.2, а.с.3-4), начальники Регіональних управлінь Сил територіальної оборони Збройних Сил України призначають на посади зі штатними категоріями до “майора» включно в управлінні, підпорядкованих з'єднаннях і військових частинах.
Матеріалами справи підтверджено, що наказ начальника Регіонального управління сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Міністерства оборони України (по особовому складу) від 26.07.2023 №63-РС відносно позивача із званням «головний сержант» у відповідності до вказаної Номенклатури посад прийнято тимчасово виконуючим обов'язки начальника Регіонального управління сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України - полковником ОСОБА_4 (т.1, а.с.91). У свою чергу, в матеріалах справи міститься витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.07.2023 №211, згідно з яким командир Військової частини НОМЕР_3 полковник ОСОБА_6 вибув у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою на 30 днів з 05.07.2023 по 03.08.2023 (пункт 1 наказу), а полковнику ОСОБА_7 , начальнику штабу - заступнику командира Військової частини, продовжено термін виконання обов'язків командира військової частини, з правом прийняття організаційно-штатних, кадрових рішень (пункт 2 наказу) (т.1, а.с.198).
Відтак, доводи позивача про прийняття наказу від 26.07.2023 №63-РС неповноважною особою спростовано дослідженими матеріалами справи.
На реалізацію наказу (по особовому складу) від 26.07.2023 №63-РС прийнято наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.08.2023 №223 за підписом тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 - майором ОСОБА_8 (т.1, а.с.16). У свою чергу, як вбачається з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.06.2023 №183, командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку із хворобою з 28.06.2023 та тимчасове виконання його обов'язків покладено на майора ОСОБА_10 , заступника командира Військової частини НОМЕР_13 (т.1, а.с.66).
Отже, доводи позивача про відсутність повноважень у осіб, які підписали оскаржувані накази, не підтверджено під час розгляду справи.
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача із займаної посади та призначення на посаду командира інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти НОМЕР_6 інженерного батальйону до цього самого управління, згідно з пунктом 2 наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 №63-РС (по особовому складу), проведено з дотриманням норм Положення, Закону України № 2232-XII, наказ прийнятий повноважною особою, такий відповідає критеріям правомірності, передбаченим в ч.2 ст. 2 КАС України, а відтак, відсутні підстави для скасування останнього.
У свою чергу, пункт 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.08.2023 №223 (по стройовій частині), яким головного сержанта другого стрілецького взводу першої стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 11.08.2023 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, прийнятий повноважною особою, та фактично є реалізацією пункту 2 наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 №63-РС (по особовому складу), оскільки наказ від 11.08.2023 №223 (по стройовій частині) був прийнятий безпосередньо на виконання наказу від 26.07.2023 №63-РС (по особовому складу). Відтак, оскільки судовим розглядом встановлено правомірність пункту 2 наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.07.2023 №63-РС (по особовому складу), виданий на його виконання наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.08.2023 №223 (пункт 2) також є правомірним та скасуванню не підлягає.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС, колегія суддів зазначає наступне.
Так, позивача в обґрунтування вказаної позовної вимоги зазначає, що в одному з примірників наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2023 №223 (по стройовій частині) підставою його видачі зазначено наказ Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС (т.1, а.с.16,17). Втім, листами Кадрового центру Збройних Сил України від 12.10.2023 та від 27.10.2023 повідомлено, що в наказі Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС прізвище ОСОБА_1 відсутнє (т.1, а.с.78,126).
Представник Військової частини НОМЕР_1 у відзиві на позов зазначив (т.1, а.с.62), що наказ Генерального Штабу Збройних Сил України №844-РС від 03.07.2023 у якості підстави у витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №223 від 11.08.2023 був внесений в результаті технічної помилки та безпідставно, а наказ від 11.08.2023 №223 був виданий саме на підставі наказу начальника регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » №63-PC від 26.07.2023 про звільнення позивача з займаної посади та призначення до цього самого управління.
Представник Військової частини НОМЕР_3 надав повідомлення про прийняття кадрових рішень наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.07.2023 №844-РС, в якому прізвище позивача відсутнє (т.1, а.с.197).
Представник Генерального штабу ЗСУ у відзиві на позов вказав, що наказ Генерального Штабу Збройних Сил України №844-РС від 03.07.2023 жодним чином не стосується позивача та в цьому наказі не приймались жодні кадрові рішення стосовно ОСОБА_1 . Також, представником відповідача надані додаткові докази на підтвердження своїх доводів.
Під час дослідження судом наданих відповідачами доказів встановлено, що наказ Головнокомандувача Збройних сил України (по особовому складу) від 03.07.2023 №844-РС був прийнятий відносно інших військовослужбовців, будь-яких кадрових рішень стосовно ОСОБА_1 цим наказом не вирішувалось.
Крім того, як вбачається з абзацу 1 пункту 2 наказу від 11.08.2023 №223, позивача, призначеного наказом №63-РС від 26.07.2023 на посаду - командиром інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти НОМЕР_6 інженерного батальйону, було вирішено вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
Тобто зі змісту наказу №233 вбачається, що він прийнятий саме на підставі наказу начальника Регіонального управління “Північ» №63-PC від 26.07.2023, а не наказу Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС.
Враховуючи вказане та з огляду на те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, яке має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС, оскільки судом не встановлено порушення прав, свобод або інтересів ОСОБА_1 цим наказом.
При цьому, колегія суддів наголошує, що зазначення в одному з примірників наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №223 від 11.08.2023 в підставах прийняття наказу Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС не змінює змісту наказу №223 від 11.08.2023, а, відтак, не може спростовувати висновок суду про його правомірність.
Так само, відсутність у наказі Головнокомандувача ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС прізвища позивача не може свідчити про протиправність оскаржуваних наказів №63-PC від 26.07.2023 та №223 від 11.08.2023, на чому наголошує позивач. Накази від 03.07.2023 №844-РС, №63-PC від 26.07.2023 та №223 від 11.08.2023 приймались відповідними посадовими особами саме відповідно до Номенклатури посад в межах своїх повноважень та відповідно прийняття наказу Головнокомандувачем ЗСУ від 03.07.2023 №844-РС про звільнення та призначення на посади інших осіб не свідчить про відсутність повноважень начальника Регіонального управління сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 " чи командира військової частини НОМЕР_1 на прийняття оскаржуваних наказів відносно позивача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 ..
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 480/9936/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді В.Б. Русанова Т.С. Перцова