27 грудня 2024 р. Справа № 520/20487/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 29.08.24 у справі № 520/20487/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
1) визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 за №352 в частині інспектора взводу №2 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ;
2) визнати протиправним та скасувати Наказу Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024 за №1384 в частині інспектора взводу №2 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ;
3) стягнути 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права; має місце невідповідність висновків, викладених у оскаржуваному рішенні обставинам справи. Наводить обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, зазначені ним у позовній заяві. Вказує на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не взяв до уваги, що до відома позивача до відкликання його з відрядження 05 липня 2024 року не було доведено жодного наказу, на підставі якого б він зобов'язаний проходити навчання у ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) як поліцейський (майбутній поліцейський) підрозділу поліції особливого призначення (стрілецьких) для виконання бойових (спеціальних) завдань під час воєнного стану. Зазначає, що оскільки ні відповідач, ні керівництво управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, незважаючи на вимогу ОСОБА_1 та інших працівників УПП, так і не ознайомили позивача зі змістом Наказу Департаменту патрульної поліції від 26 червня 2024 року № 352 «Про відрядження працівників Департаменту патрульної поліції», не довели до 25 липня 2024 року до відома ОСОБА_1 мету, час та місце відрядження, а також не повідомили його про підстави направлення його на навчання до Навчального центру Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ВЧ НОМЕР_1 ) як поліцейського підрозділу поліції особливого призначення, у позивача не виник обов'язок щодо його виконання. Тому у Департаменту патрульної поліції не було законних підстав для видачі Наказу Департаменту патрульної поліції від 04 липня 2024 року № 1384 «Про призначення службового розслідування, утворення дисциплінарної комісії та відсторонення від виконання службових обов'язків» в частині призначення службового розслідування відносно інспектора взводу № 2 роти № 6 батальйону № 2 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 та відсторонення його від службових обов'язків.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив публічну службу у якості поліцейського на штатній посаді в організаційній структурі Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (інспектор взводу №2 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області).
Згідно з Наказом Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 за №352 позивач був відряджений на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; далі за текстом - Місце навчання) на строк 28.06.2024 - 29.08.2024.
За викладеними позові доводами і визнаними у відзиві на позов обставинами позивач прибув до Місця навчання.
Згідно з рапортом заступника командира батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області від 04.07.2024 позивач під час знаходження у відрядженні відмовився від виконання наказів, службових обов'язків, подальшого проходження навчання, участі у відсічі збройної агресії з боку країни - агресора.
Згідно з доповідною запискою заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Харківській області Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024 позивач під час знаходження у відрядженні відмовився від виконання наказів, службових обов'язків, подальшого проходження навчання, участі у відсічі збройної агресії з боку країни - агресора.
Згідно з Наказом Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024 за №1384 за вказаною подією призначено службове розслідування, а позивача відсторонено від виконання службових обов'язків.
Не погодившись із указаними наказами, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування в оскаржуваній частині.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам учасників справи, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування його державних символів є обов'язком громадян України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 в Україні ведено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до якого Міністерство внутрішніх справ України, зокрема, в особі Національної поліції України, яка є структурним підрозділом, зобов'язано запровадити та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України від 06.05.2024 за № 271/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, який станом на час розгляду триває.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 за № 580-VІІІ (далі також - Закон № 580-VIII) встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
За визначенням, наведеним у статті 3 Закону № 580-VIII, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 580-VІІІ поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 8 Закону № 580-УІІІ поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.
Частиною 4 статті 8 Закону № 580-VIII визначено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Статтею 18 Закону № 580-VІІІ визначено основні обов'язки поліцейського, зокрема, поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до пункту 24 частини 1 до статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань: бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Відповідно до частин 1-3 ст. 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень. Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Згідно з частинами 1, 2, 5 ст. 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов'язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Виконання поліцейським злочинного або явно незаконного наказу, а також невиконання правомірного наказу тягнуть за собою відповідальність, передбачену цим Статутом та законом.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 21.09.2022 у справі № 260/1739/20 виконанню підлягає наказ, який має бути доведеним до відома підлеглого.
Відповідно до розділу 1 до Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 за № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 17.05.2024 за № 540) Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції.
ДПП складається зі структурних підрозділів апарату ДПП, його територіальних (відокремлених) підрозділів та інших підрозділів патрульної поліції (пункт 4).
ДПП організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення (пункт 5).
Пунктом 42 Розділу III визначено, до функцій ДПП належить учать у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійснені заходів правового режиму воєнного стану у разу його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, у разі виникнення загрози суверенітету України та її територіальної цілісності.
Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції відповідно до Положення про УПП в Харківській області ДПП, затвердженого Наказом ДПП від 07.11.2015 за № 1/5 (в редакції Наказу ДПП від 18.08.2022 за № 1130), є територіальним (відокремленим підрозділом ДПП) та згідно із законодавством реалізовує свої повноваження на території Харківської області.
Відповідно до Розділу І зазначеного Положення, УПП в Харківській області ДПП у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іншими нормативно-правовими актами, у тому числі нормативно-правовими актами МВС. Положенням про Департамент патрульної поліції та цим Положенням (пункт 3).
Управління забезпечує виконання завдань і функцій патрульної поліції на території обслуговування та на територіях, визначених окремими організаційно-розпорядчими актами Національної поліції України та/або Департаменту патрульної поліції (пункт 4).
Як убачається з матеріалів справи, на початку червня 2024 року в УПП в Харківській області ДПП з метою підготовки поліцейських підрозділів поліції особливого призначення (стрілецьких), при головних управліннях Національної поліції в областях та місті Києві, територіальних міжрегіональних органах поліції до виконання бойових (спеціальних) завдань під час воєнного стану, було сформовано черговість направлення особового складу на відповідну підготовку.
26.06.2024 Департаментом патрульної поліції було видано наказ №352 «Про відрядження працівників Департаменту патрульної поліції» (далі - Наказ № 352). Відповідно до пункту 1 Наказу ДПП № 352 від 26.06.2024 УПП в Харківській області ДПП необхідно забезпечити відрядження на навчання до Навчального центру Національної гвардії України (Івано-Франківська область, село Старий Лисець, ВЧ НОМЕР_1 ) з 28 червня до 29 серпня 2024 року поліцейських згідно з додатком 1 до наказу.
Відповідно до додатку 1 до № 352 ОСОБА_1 перебував у списку відряджених осіб.
27.06.2024 о 20:00 год. ОСОБА_1 прибув до УПП в Харківській області ДПП у військовій формі з особистими речами, де командир батальйону №2 УПП в Харківській області ДПП Колодочка В.С. віддав позивачу усний наказ отримати автомат АКС-74У та вийти на перекличку. ОСОБА_1 видано «Облікову картку зброї та боєприпасів для поліцейського, який виїжджає у службове відрядження №79 від 27.06.2024», що позивачем не заперечується.
Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач письмово сповіщав будь-яку посадову (службову) особу Національної поліції України про власну думку стосовно незаконності Наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 за №352, яким позивач був відряджений на навчання до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , Військова частина НОМЕР_1 ) на строк 28.06.2024 - 29.08.2024.
З приєднаних до справи копій документів судом установлено, що заявник прибув до місця навчання.
Отже, наведеним спростовуються доводи позивача про необізнаність із змістом Наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 за №352.
Разом з цим позивач посилається на протиправність Наказу № 352 з огляду на неналежне оформлення документів на відрядження, про видачу табельної зброї та з огляду на відсутність його добровільної згоди (у письмовому вигляді) на відрядження.
Надаючи оцінку наведеним доводам позивача, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки».
Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Для виконання службових завдань поза місцем постійної служби в іншому населеному пункті та на певний строк для поліцейського передбачені службові відрядження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські за їхньою згодою можуть бути відряджені до органів державної влади, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але зі звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України.
Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що згода поліцейського на відрядження до органів державної влади, установ та організацій необхідна в разі звільнення із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України.
За обставинами справи позивача направлено у відрядження на навчання до Навчального центру Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ВЧ НОМЕР_1 ) і останній не звільнявся із займаної посади з подальшим призначенням на посаду до підрозділу спеціальної поліції, тому посилання позивача на необхідність отримання його згоди (у письмовому вигляді) на відрядження є безпідставним.
Колегія суддів також зазначає, що особливості направлення у службові відрядження поліцейських структурних підрозділів апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції та головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві, у тому числі їх територіальних (відокремлених) підрозділів (управлінь, відділів, відділень поліції), а також підприємств, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи (підрозділи) поліції), у межах України, визначені Інструкцією про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.08.2017 за № 672 (далі - Інструкція № 672).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції № 672 при направленні поліцейського у службове відрядження видається наказ, підписаний керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов'язки, його першим заступником або заступниками відповідно до розподілу функціональних обов'язків (посадових інструкцій). У наказі зазначаються пункт призначення, найменування органу поліції, у тому числі його територіального (відокремленого) підрозділу (управління, відділу, відділення), куди відряджено працівника, строк та мета відрядження. Зміна строків відрядження або пунктів призначення здійснюється шляхом видання нового наказу тощо.
Тобто підставою для службового відрядження є відповідний наказ, підписаний керівником органу поліції.
Згідно з пунктами 1, 2, 4, 5, 8, 9, 14, 16, 17, 18 розділу III Інструкції № 672 поліцейському, який направляється у службове відрядження, видається посвідчення про відрядження з талоном посвідчення про відрядження та карткою автоматизованої інформаційної системи "Відрядження" інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - картка АІС «Відрядження»), які оформлюються відрядженою особою.
Орган (підрозділ) поліції самостійно забезпечує виготовлення бланків посвідчень про відрядження. На бланку посвідчення про відрядження проставляється відповідні серія та номер. Виїзд поліцейського у службове відрядження без посвідчення про відрядження не дозволяється.
Обов'язки щодо видачі посвідчень про відрядження та ведення журналу обліку видачі бланків посвідчень про відрядження покладаються на працівників підрозділів документального забезпечення органів (підрозділів) поліції.
Поліцейський, який виїжджає у службове відрядження, зобов'язаний у підрозділі документального забезпечення органу (підрозділу) поліції отримати посвідчення про відрядження, заповнити всі його реквізити, після чого у разі необхідності подати талон посвідчення про відрядження до бухгалтерської служби органу (підрозділу) поліції для отримання авансу (пункт 4).
Орган (підрозділ) поліції, що відряджає поліцейського, зобов'язаний ознайомити його з кошторисом витрат на відрядження, а також забезпечити його коштами для здійснення витрат на відрядження за умови наявності кошторисних призначень на відповідні цілі, оригіналів документів, які є підставою для відрядження, та відсутності заборгованості за раніше виданими авансами. Аванс відрядженому поліцейському може видаватися готівкою або перераховуватися в безготівковій формі на картковий рахунок для використання із застосуванням платіжних карток (пункт 5).
Поліцейський заповнює картку АІС «Відрядження» відповідно до порядку її заповнення, визначеного в посвідченні про відрядження.
У пункті 10 Розділу III Інструкції № 672 зазначається, що фактичний час перебування в службовому відрядженні визначається за наявними відмітками в посвідченні про відрядження, засвідченими підписами керівників та печаткою органів (підрозділів) поліції, куди відряджений поліцейський, а також за місцем проходження служби. Відмітки в посвідченні про відрядження засвідчуються печаткою. У разі відсутності відміток про вибуття з місця постійної служби, прибуття у відрядження та повернення з відрядження добові витрати не відшкодовуються.
З огляду на зазначене недоліки оформлення посвідчення про відрядження, на які вказує позивач, не можуть свідчити про незаконність Наказу № 352, оскільки ці документи є підставою для отримання коштів для здійснення витрат на відрядження, що не є предметом судового розгляду.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що стан виконання суб'єктом владних повноважень будь-яких організаційно-правових процедур, пов'язаних із реалізацією Наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 за №352 (як-то: оформлення документів на відрядження, оформлення документів про видачу табельної зброї тощо) у межах спірних правовідносин об'єктивно не здатен призвести до виникнення у поліцейського законних підстав для невиконання Наказу Департаменту патрульної поліції від 26.06.2024 за №352.
Надаючи оцінку спірному Наказу № 1384 від 04.07.2024 в оскаржуваній частині, колегія суддів виходить з того, що начальник ДПП наділений сукупністю прав та обов'язків, які надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою поведінки підлеглого працівника. Його дії щодо прийняття рішення щодо призначення службового розслідування, у межах компетенції - є дискреційними.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дискреція - це не є обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.02.2020 у справі №П/9901/871/18.
У рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що суд не може надавати оцінку наявності підстав для призначення службового розслідування, а лише може проконтролювати, чи не є викладені у ньому висновки суб'єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів.
Згідно з частинами 3, 4, 6 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Інші керівники застосовують дисциплінарні стягнення в межах повноважень, визначених керівником Національної поліції України.
Відповідно до цієї норми Наказом Національної поліції України № 929 від 04.10.2018 начальників територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції України, а також начальників територіальних (відокремлених) підрозділів міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, компетенція яких поширюється на одну чи декілька областей (за виключенням органів поліції охорони), уповноважено застосувати дисциплінарні стягнення у вигляді зауваження, догани, суворої догани.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Аналогічні правові норми викладені у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженому Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Порядок № 893), відповідно до п.1 розділу ІІ якого службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 1 Розділу V Порядку № 893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування має встановити, зокрема, наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування (абзац другий пункту 4 Розділу V Порядку №893).
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку проводиться службове розслідування, підставою для призначення якого, є, зокрема, рапорт про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, за результатами проведення якого у разі встановлення вини поліцейського видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення.
Як убачається з матеріалів справи, призначення службового розслідування Наказом № 1384 від 04.07.2024 здійснене відповідачем з огляду на рапорт заступника командира батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області від 04.07.2024 та доповідну записку заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Харківській області Департаменту патрульної поліції від 04.07.2024 за обставинами невиконання позивачем Наказу ДПП від 26.06.2024 за № 352 «Про відрядження працівників Департаменту патрульної поліції», підстав для визнання якого протиправним, в оскаржуваній частині, судом не встановлено.
Невиконання позивачем Наказу ДПП 26.06.2024 за № 352 «Про відрядження працівників Департаменту патрульної поліції» має ознаки дисциплінарного проступку, а отже відповідає вимогам пунктів 1-2 розділу II Порядку №893.
Зазначене, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість призначення службового розслідування за фактом можливого невиконання позивачем Наказу ДПП 26.06.2024 за № 352.
З огляду на встановлені обставини, а також беручи до уваги те, що відповідачем доведено правомірність прийняття наказів від 26.06.2024 за № 352 та № 1384 від 04.07.2024, в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень забезпечив дотримання положень ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, врахувавши вищезазначені норми матеріального права та процесуального права, зокрема, щодо оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З урахуванням положень статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 у справі № 520/20487/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова