27 грудня 2024 року Чернігів Справа № 620/16833/24
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Баргаміна Н.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування члена сім'ї на утриманні,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить встановити факт перебування ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на утриманні військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти 23 липня 2024 року.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника справи. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумереску проти Румунії» (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.
Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об'єктивність та прогнозованість правосуддя.
Згідно інформації на офіційному веб-сайті «Єдиний державний реєстр судових рішень» постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 (https://reestr.court.gov.ua/Review/116512563), за позовом фізичної особи до Міністерства оборони України про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії касаційну скаргу Міністерства оборони України було задоволено частково, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 скасовано, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 у справі № 560/17953/21 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 залишено без змін.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються, зокрема, у судому порядку. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, не є вичерпним, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
За приписами частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити, оскільки заявлені позовні вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду у порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування члена сім'ї на утриманні відмовити.
Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Наталія БАРГАМІНА