про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
27 грудня 2024 року м. Київ справа № 320/59470/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Діска А.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни, третя особа - голова Київського окружного адміністративного суду Басай Олег Вікторович про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом до голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни, в якому просять:
1. Визнати протиправною, бездіяльність голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни за фактами протиправної перешкоди вручення позивачам викликів і повідомлень у справі ДРС № 1, справі ДРС № 2, справі ДРС № 3, справі ДРС № 4, справі ДРС №5, справі ДРС№ 6, справі ДРС № 7, справі ДРС № 8;
2. Визнати протиправною бездіяльність голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни за фактами протиправної перешкоди вручення позивачам копій судових рішень, які мали бути постановлені чи постановлені слідчими суддями ДРС при провадженні у справі ДРС № 1, справі ДРС № 2, справі ДРС № 3, справі ДРС № 4, справі ДРС №5, справі ДРС№ 6, справі ДРС № 7, справі ДРС № 8;
3. Зобов'язати відповідача вручити позивачам виклики і повідомлення, які мали бути виготовленні і надісланні їм при провадженнях у справі ДРС № 1, справі ДРС № 2, справі ДРС № 3, справі ДРС № 4, справі ДРС №5, справі ДРС№ 6, справі ДРС № 7, справі ДРС № 8;
4. Зобов'язати голову Дарницького районного суду міста Києва Щасну Тетяну Василівну вручити позивачам копії судових рішень, постановлених слідчими суддями ДРС при провадженнях у справі ДРС № 1, справі ДРС № 2, справі ДРС № 3, справі ДРС № 4, справі ДРС №5, справі ДРС№ 6, справі ДРС № 7, справі ДРС № 8, які мають бути оформленими і засвідченими відповідно вимог розділу ХІ Інструкиї;
5. Постановити окрему ухвалу стосовно голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни і голови Київського окружного адміністративного суду Басая Олега Вікторовича з надсиланням її для розгляду і вирішення питання кримінальної відповідальності Щасної, Басая, керівника апарату ДРС Слівінського Дмитра Олександровича, керівника апарату КОАС Геліч Тетяни Володимирівни прокурором САП, а також з надсиланням цієї окремої ухвали Слідчому ГСУ СБУ для вирішення питання кримінальної відповідальності за можливий зв'язок, колабораціоністську діяльність Щасної, Басая, Слівінського, Геліч з ворожою Україні спецслужбою, - КДБ РБ та іншими Лукашенківськими структурами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що головою Дарницького районного суду міста Києва за протиправною змовою із службовими особами апарату суду та іншими службовими особами інших установ протиправно не вручено жодної копії ухвал суду, постановлених у кримінальних провадженнях за скаргами позивачів на бездіяльність прокурора, слідчого, що є перешкодою надання доступу до публічної інформації та доступу до правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в цій справі, виходячи із наступного.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.
Так, частиною другою статті 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч.ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цих процесуальних нормах термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У свою чергу пунктом 2 частини першої цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Однак, сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб'єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством).
Таким чином, при визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі фактично оскаржують бездіяльність голови Дарницького районного суду м. Києва, у зв'язку з не направленням їм судових викликів, повідомлень та копій судових рішень Дарницького районного суду м. Києва у кримінальних провадженнях.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
При цьому, питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ та «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VІІІ.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007року №8 «Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень частини 1 статті2, пунктів 1,7,9 частини 1 статті3, статті17, частини 3 статті50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень Конституції України, відповідно до яких судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише верховенству права (ст. 129 Конституції України).
У зв'язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій (бездіяльності), пов'язаних із розглядом справи, нормами КАС України чи іншими законами України не передбачено.
Також у пп. 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності від 19.11.2002, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, що пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійснені оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися, щонайбільше, поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), практика якого є своєрідним механізмом, що дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права (пункт 44 рішення Суду у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини»).
Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду, підтримуючи позицію Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" у справі №805/2230/17-а (постанова від 23.05.2018) зазначає, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, учинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Тобто в даній справі, Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію відповідно до якої суд, не може бути відповідачем у справах про оскарження дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення ним правосуддя, а тому позов, заявлений до нього, не є справою адміністративної юрисдикції. Суд в такому випадку не є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, а спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у даній справі звернула увагу, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів, фактично предметом та підставою позову є неотримання позивачами процесуальних рішень, прийнятих слідчими суддями Дарницького районного суду міста Києва під час розгляду скарг на бездіяльність прокурора та слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР у порядку ст. 307 Кримінального процесуального кодексу України.
В свою чергу, відповідно до ч. 8 ст. 376 КПК України, копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Посилаючись на вказану норми, позивачі зазначають, що вони не отримували від Дарницького районного суду міста Києва жодного процесуального рішення слідчого судді, ухваленого за результатами розгляду скарг на бездіяльність прокурора та слідчого.
Отже, бездіяльність голови Дарницького районного суду міста Києва, яка, на думку позивачів, протиправно перешкоджала отримання позивачами копій судових рішень, викликів та повідомлень охоплюється передбаченими нормами Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.
Водночас, суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №820/5586/16.
Тобто, суди не вправі розглядати позовні вимоги, що мають на меті зобов'язати інший суд вчинити певні процесуальні дії на виконання судового рішення.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частини друга статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Право на звернення до суду та способи судового захисту закріплені в статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Позивачі на час розгляду їх скарг судами були наділені правом подавати відповідні заяви та клопотання у порядку, встановленому процесуальним законом. Процесуальні порушення, що їх допустили суди, могли бути оскаржені позивачами також в апеляційному та касаційному порядку. Натомість, можливість звернення з окремим позовом про зобов'язання суду вчинити певні процесуальні дії у конкретній справі процесуальний закон не передбачав і не передбачає.
Відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Щодо виконання вимог ч.6 ст. 170 КАС України, суд відмічає, що у постанові від 03.04.2018 у справі №820/5586/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Оскільки здійснення судді процесуальних функцій, пов'язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі № 820/5586/16, яка відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України є обов'язковою, суд робить висновок, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства чи будь-якого іншого судочинства.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до голови Дарницького районного суду міста Києва Щасної Тетяни Василівни про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання тексту ухвали.
Суддя Діска А.Б.