27 грудня 2024 року № 640/14374/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якому просить суд стягнути з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 01.01.2022 по 02.08.2022 включно у розмірі 207 269, 81 грн.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На підставі вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану справу передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19, крім іншого визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 10.05.2019 № 247-к, а позивача поновлено на посаді з 12.05.2019.
Однак, відповідач по 02.08.2022 включно не виконував рішення суду та не поновлював позивача на посаді, у зв'язку із чим на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказав, що у межах спірних правовідносин він діяв у межах та у спосіб, визначений законом.
Позивачем подано до суду відповідь на такий відзив відповідача.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходила державну службу на посаді директора департаменту фінансового та господарського забезпечення Комісії - головного бухгалтера Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Наказом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.05.2019 № 247-к позивач була звільнена із займаної посади.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №640/10796/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020, позов задоволено повністю. Крім іншого визнано протиправним та скасовано наказ Відповідача від 10.05.2019 № 247-к, а позивача поновлено на посаді з 12.05.2019.
Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі допущено до негайного виконання.
03.08.2022 відповідачем видано наказ № 209К «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що на момент розгляду справи позивач працювала в Державному космічному агентстві України.
Не згода позивача з протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили, стала підставою для звернення останнього до суду з даним адміністративним позовом про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
При цьому, відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Такий висновок зроблений Верховним Судом у рішенні від 30.04.2020 у справі №260/1424/18.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Приписи ст. 236 КЗпП України не зобов'язують особу, щодо якої не виконується судове рішення про поновлення, чекати фактичного поновлення, а передбачає компенсацію (грошове вираження у вигляді санкції за невиконання рішення про поновлення на посаді) з моменту виникнення на те підстав, до обраної самою особою дати.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 у справі №640/7825/19.
Відповідно, саме з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку підлягає до стягнення заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.
При цьому суд враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2022 по справі № 640/39867/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2023, вже було вирішено стягнути з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 05.11.2019 по 31.12.2021 у розмірі 664 862, 07 грн.
Отже. позивачем обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку лише за період з 01.01.2022 по 02.08.2022, оскільки поновлено на посаді її було лише 03.08.2022.
Щодо розміру середньої заробітної плати, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 100 (далі Порядок № 100).
Згідно з пунктом 1 Порядку він застосовується, у тому числі, у випадку затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за робочі дні, фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що передували місяцю звільнення, на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно з пунктом 10 Порядку в редакції, що діяла в період від початку затримки Відповідачем виконання судового рішення про поновлення Позивача на роботі до 11.12.2020, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за правилами, встановленими у пунктах 6, 7 і 8 Порядку, визначається середньоденний заробіток.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 21.08.2019 у справі № 826/10972/18.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» (яка набрала чинності 12.12.2020 - дня оприлюднення в газеті «Урядовий Кур'єр № 242) пункт 10 Порядку виключено.
Відповідно до статті 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.01.2011 № 1-рп/2011 положення Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Таким чином, оскільки нарахування середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі здійснюється за період після 11.12.2020, таке нарахування здійснюється без урахуванням пункту 10 Порядку.
Середньоденна заробітна плата позивача дорівнює 1 173, 01 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 26.06.2019 № 29/01/33.
З урахуванням норми тривалості робочого часу на 2022 рік тривалість періоду затримки відповідачем виконання постанови суду про поновлення позивача на роботі з 01.01.2022 по 02.08.2022 включно складає 149 робочих дні
Таким чином, належний позивачу середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі з 01.01.2022 по 02.08.2022 включно складає 174 778, 49 грн (1 173, 01 грн х 149 робочих дні).
Суд відхиляє доводи відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на розмір заробітку, отриманий позивачем за період роботи в Державному космічному агентстві України з огляду на таке.
Відповідач помилково вважає, що за затримку виконання ним рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого позивача суд має стягнути з відповідача різницю між належним позивачу середнім заробітком та її заробітком за новим місцем роботи.
Тлумачення статті 236 Кодексу законів про працю України полягає втому, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи - за час затримки виконання рішення суду про поновлення стягується середній заробіток, а у випадку незаконного переведення на іншу роботу - різниця між заробітком за попередньо виконуваною роботою та заробітком за роботою, на яку працівника незаконно перевели.
Висновок щодо застосування статті 236 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом в постанові від 10.01.2020 у справі № 340/1218/19.
В обґрунтування вимог касаційної скарги у справі № 340/1218/19 відповідач вказував, зокрема, про необхідність відрахування із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суми заробітної плати позивача, отриманої ним у цей час у іншого роботодавця.
Надаючи оцінку наведеному доводу Верховний Суд в пункті 44 постанови зробив висновок, що вказані посилання відповідача, є безпідставними, оскільки чинне законодавство про працю відповідних застережень не містить.
Такий висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 в контексті незаконного звільнення з роботи вказала наступне: «...виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин».
Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на посаді, за період з 01.01.2022 по 02.08.2022 у розмірі 174 778, 49 грн.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.
Позивачем було подано до суду клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесені витрати не професійну правову допомогу у розмірі 15 000, 00 грн.
Так, до позовної заяви було додано договір про надання правової допомоги, рахунок на оплату, копії меморіальних ордерів, які підтверджують сплату позивачем 15 000, 00 грн за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи.
Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 15 000, 00 грн (витрати на професійну правничу допомогу) та 2 072, 70 грн (судовий збір), зменшені на розмір різниці між заявленими та задоволеними позовними вимогами, що сукупно становить 13 350, 00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (01010, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, будинок 8, корпус 30; код ЄДРПОУ 37956207) про стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду - задовольнити частково.
Стягнути з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 у справі № 640/10796/19 за період з 01.01.2022 по 02.08.2022 включно у розмірі 174 778, 49 грн (сто сімдесят чотири тисячі сімсот сімдесят вісім гривень сорок дев'ять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати у розмірі 13 350, 00 грн (тринадцять тисяч триста п'ятдесят гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.