Справа № 761/29601/24
Провадження № 2/761/8936/2024
(заочне)
10 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ДТП,
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна Страхова компанія «Оранта», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ДТП.
У своїй позовній заяві просив суд:
1) Стягнути з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 13 284,56 грн.
2) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 27 255,02 грн.
3) Стягнути з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1211,20 грн., витрат на проведених оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 4000,00 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, у загальному розмірі 30 211,20 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2024 у справі № 761/18374/24, ОСОБА_2 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , автомобіль «Peugeot 208», д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності позивачу - ОСОБА_1 . 07.05.2024 для оцінки нанесеного в результаті аварійного пошкодження автомобіля «Peugeot 208», д.н.з. НОМЕР_3 , та отримав висновок щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу за №644/06-24 від 27.06.2024., згідно якого: Вартість матеріального збитку на дату ДТП, становить - 44 536,36 грн. 2. Вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу вузлів і деталей на дату ДТП, становить - 70 006,63 грн. Ринкова вартість КТЗ без урахування аварійних пошкоджень на дату ДТП, становить -314 786,34 грн. Розмір витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого КТЗ з урахуванням зносу зменшений на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ становить - 42 751,61 грн. Приймаючи до уваги, що вартість матеріального збитку власнику автомобіля «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_4 внаслідок його пошкодження в результаті ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу без урахування ПДВ становить 42 751,61 грн., а вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 70 006,63 грн., з винної особи (відповідача ОСОБА_2 ) підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу та вартістю відновлювального ремонту автомобіля.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна Страхова компанія «Оранта», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ДТП в частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна Страхова компанія «Оранта».
Позивач у судове засідання не з'явився, у своїй позовній заяві просив суд розглядати справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання своїх представників не направили, про час та місце слухання повідомлені належним чином, відзив не надавали.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, що 07.05.2024 о 08:38 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Toyota», д.н.з. НОМЕР_5 в районі вул. Жилянської 126/23, в м. Києві, всупереч п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, при перестроюванні не надав перевагу в русі автомобілю «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_6 , що рухався в попутному напрямку у тій смузі руху, в яку він мав намір перестроїтись, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.
Дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль «Peugeot 208», д.н.з. НОМЕР_2 , знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв?язку з грубим порушенням водієм автомобіля «Toyota» д.н.3. НОМЕР_7 , ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2024 у справі № 761/18374/24, ОСОБА_2 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , автомобіль «Peugeot 208», д.н.з. НОМЕР_2 належить на праві власності позивачу - ОСОБА_1 .
07.05.2024 для оцінки нанесеного в результаті аварійного пошкодження автомобіля «Peugeot 208», д.н.з. НОМЕР_3 , матеріального збитку, ОСОБА_1 звернувся до суб'єкта оціночної діяльності-ФОП ОСОБА_3 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №55/2024 від 29.01.2024 дійсний до 29.01.2027), та отримав висновок щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу за №644/06-24 від 27.06.2024., згідно якого:
1. Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, що оцінюється, марки «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_3 на дату ДТП, становить - 44 536,36 грн.
2. Вартість відновлювального ремонту КТЗ, що оцінюється марки «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_3 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей на дату ДТП, становить - 70 006,63 грн.
3. Ринкова вартість КТЗ, що оцінюється марки «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_3 без урахування аварійних пошкоджень на дату ДТП, становить -314 786,34 грн.
4. Розмір витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого КТЗ марки «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_3 з урахуванням зносу зменшений на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, становить - 42 751,61 грн.
За проведення та виготовлення вищевказаного Звіту, сплачено грошові кошти в розмірі 4000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією 0.0.3726183961.1 від 24.06.2024.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Toyota», д.н.з. НОМЕР_5 , на момент ДТП, яка мала місце 07.05.2024, була застраховано в ПАТ «НАСК «ОРАНТА», згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №220404183, строк дії з 17.04.2024 по 16.04.2025, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну 160 000,00 грн., франшиза-0,00 грн.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).
Згідно зі статтею 3 Закону обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров?ю, майну третьої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-9520) зроблено наступні висновки.
Покладання обов?язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-17бцс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-Ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Відповідно до ст.29 Закону, у зв?язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов?язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, роблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-
транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
На виконання вимог положень ст. 35 Закону ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «НАСК «ОРАНТА», із повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування.
Пошкодження автомобіля «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_3 було визнано страховим випадком та відкрито страхову справу.
Згідно виписки банківської карти ОСОБА_1 , 19.06.2024 на його рахунок надійшли грошові кошти у розмірі 29 467,05 грн., призначення платежу: страхове відшкодування по Договору №220404183 від 17.04.2024 без ПДВ.
Також, 28.10.2024р. ПАТ «НАСК «ОРАНТА» перерахувало на користь позивача ОСОБА_1 кошти у розмірі 13 284,56 грн., призначення платежу: угода про припинення зобов'язання переданням відступного від 22.10.2024.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов?язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 N? 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов?язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв?язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, а саме водієм ОСОБА_2 .
У відповідності до абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідальність, у таких випадках, несе винна особа, яка є водієм автомобіля чи особа, яка керувала таким автомобілем і з вини такої сталася ДТП.
За змістом п.1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов?язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону, можливе лише за умови, якщо згідно із цим Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Якщо потерпілий звернувся до Страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від Страховика.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями ВС у постановах від 30.10.2019 у справі № 753/4696/16-4 (провадження № 61-30908618), від 21.02.2020 у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-1482719) від 22.04.2020 у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032c619), від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19, від 24.11.2021 у справі № 523/2791/18 (провадження 61-17324ск20), від 06.10.2021 у справі № 753/311/17 (провадження № 61-10440cв21).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Приймаючи до уваги, що вартість матеріального збитку власнику автомобіля «Peugeot 208» д.н.з. НОМЕР_4 внаслідок його пошкодження в результаті ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу без урахування ПДВ становить 42 751,61 грн., а вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 70 006,63 грн., з винної особи (відповідача ОСОБА_2 ) підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, яке дорівнює 27 255,02 грн. (70 006,63 грн. - 42 751,61 грн.)
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а відтак, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на оплату судового збору в розмірі 1 211,20 грн, витрати на надання правничої допомоги в розмірі 25 000,00 грн, витрати пов'язані зі збиранням доказів у розмірі 4 000,00 грн.
Керуючись ст. 6, 9, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 22, 23, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ДТП - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 27 255,02 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1 211,20 грн., витрат на проведених оцінки вартості матеріального збитку у розмірі 4000,00 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, у загальному розмірі 30 211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомий.
Суддя: