Справа № 523/22884/23
Провадження №2/523/2649/24
"01" серпня 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Дяченко В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Томілко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Пересипська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини,-
До Суворовського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Безбабна АО., з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Пересипська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, якій просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що спільне життя з відповідачем припинено з березня 2022 року. На теперішній час відповідач проживає в Німеччині, де отримала посвідку на постійне місце проживання. Дитина проживає разом з позивачем та зареєстрована за його адресою проживання.
Посилаючись на те, що у сторін виник спір щодо місця проживання дитини, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позвов та просила задовольнити.
В судовому засіданні позивач підтримав позов, та пояснив, що з відповідачем є усна домовленість про місце проживання дитини разом з ним.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Пересипської районної адміністрації, як орган опіки та піклування, в судове засідання не з'явився, при цьому в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у його відсутність.
В судове засідання відповідач не з'явилася, при цьому в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 26 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, актовий запис № 2055 (а.с.5)
Від шлюбу позивач та відповідач мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14)
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13.09.2023 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.18)
На даний час, малолітня донька проживає з позивачем (а.с.15)
Нормою ст. 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 6 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, ґрунтуючись на рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказав, що після припинення шлюбно-сімейних відносин донька залишилась проживати разом з ним та перебуває на його утриманні. В судовому засіданні відповідач пояснив, що спір щодо проживання дитини разом з батьком відсутній. Обставини щодо проживання дитини з позивачем не заперечувались відповідачем. Більше того, наявність згоди відповідача на проживання дитини з позивачем, вбачається із письмової заяви, що міститься в матеріалах справи.
При розгляді справи Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування вважала доцільним визначення проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Даний висновок суд оцінює критично, оскільки він не є підтвердженням наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини. Так, у висновку вказано, що ОСОБА_1 за допомогою мобільного додатку Viber надала заяву від 11.04.2024, де зазначила, що просить визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, так як знаходиться у Республіці Німеччина та не має можливості проживати зі своєю донькою, яка мешкає зі своїм батьком.
Інших доказів, які б підтверджувати доводи позову, що батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, позивач суду не надав, не заяви клопотання про витребування таких доказів у разі складнощів в їх отриманні, не повідомив суду про неможливість подання відповідних доказів.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову.
Суд вирішує розподіл судових витрат відповідно до ст.. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 5,6, 258-262, 268,354 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Пересипська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 09.08.2024 року.
Суддя