Справа №760/14888/24
Провадження №2-а/760/1182/24
«27» грудня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Тесленко І.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Інспектора 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції Кузнець Андрія Миколайовича (місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місцезнаходження: 03048, місто Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646), про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,
встановив:
ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Довбенко О.В. (на підставі ордеру), звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва через систему «Електронний суд» з позовною заявою до Інспектора 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції Кузнець Андрія Миколайовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13.06.2024 року інспектором 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшим лейтенантом поліції Кузнець Андрієм Миколайовичем (Відповідач) було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2379417 (далі: оскаржувана Постанова), в якій зазначено, що «Водій ОСОБА_1 (Позивач), 13.06.2024 року о 09.25 год. у м. Києві, проспект Берестейський (Перемоги), керуючи автомобілем «ЗАЗ VIDA", номерний знак НОМЕР_2 (власник ОСОБА_2 ) здійснив стоянку в смузі громадського транспорту, чим порушив п.17.1 ПДР України. На дорозі із смугою для маршрутних т / з, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка ін. т/з на цій смузі" За наслідками винесеної постанови Позивача було визнано винним у скоєні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. Із прийнятим Відповідачем рішенням Позивач не згоден, вважає дії Відповідача протиправними, а прийняте рішення таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, є безпідставним та незаконним, свої твердження обґрунтовує наступним. Фактичні обставини справи. Позивач - громадянин України, ОСОБА_1 , 13.06.2024 року близько 09.20 год. рухався на транспортному засобі «FORD EDGE", номерний знак НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_3 по проспекту Берестейському (перемоги) у м. Києві. На шляху свого слідування він рухався по дозволеним для руху інших транспортних засобів смугам, тобто виключно у другій смузі, яка не була позначена жодними знаками чи розміткою, як така, що визначена для маршрутних транспортних засобів і не порушуючи правил дорожнього руху, у тому числі і п. 17.1 ПДР. На одній із ділянці дороги, попереду його слідування, оформлялося ДТП, через що утворився затор руху транспортних засобів. Задля уникнення затору, з метою зміни маршруту і лише з метою виконання повороту праворуч у дозволеному для цього місці (на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки), він ввімкнув відповідний покажчик повороту, почав перелаштовуватись у крайню праву смугу для подальшого повороту з проспекту Берестейського. Одразу, після маневру, він почув та побачив сигнали машини патрульної поліції про вимогу його зупинки, яку він одразу виконав. Лише на виконання вимог співробітника поліції щодо зупинки його транспортного засобу, він здійснив зупинку автомобіля біля правого краю проїзної частини, як це передбачено Правилами дорожнього руху. Після зупинки, інспектор звинуватив його у порушенні ним вимог п. 7.1 ПДР України, на що Позивач надав свої заперечення про те, що він, у зв'язку із певними обставинами, впевнено керувався п. 7.2 ПДР України, і тому винним себе не вважає. Однак, твердження Позивача залишилися поза увагою інспектора, на його вимогу Позивач надав документи для складання постанови про вчинення правопорушення. Після складання постанови, Позивач від отримання копії і підпису в ній відмовився, однак здійснив фотознімок Постанови. Мотиви та обґрунтування позовних вимог. По-перше, незважаючи на надані ним пояснення, інспектор Кузнець А.М., не дотримуючись вимог ст. 245, 278 КУпАП, розглянув справу і виніс оскаржувану Постанову. Під час його ознайомлення із суттю адміністративного правопорушення, відповідно до ст. 268 КУпАП, ним було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання доказів. Проте вказане клопотання, під час розгляду адміністративної справи, було безпідставно та необґрунтовано залишено Відповідачем без розгляду (клопотання не вирішено), що є грубим порушенням його прав і свобод, встановлених Конституцією України, а також норми п. 5 ст. 278 КУпАП, якою передбачено, що «Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката". По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, «Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 251 КУпАП, «Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вважає, що 13.06.2024 року ним не було допущено порушення п. 7.1 ПДР України Правил дорожнього руху, оскільки напрямок його подальшого руху та підстави для перелаштування транспортного засобу у крайню праву смугу руху було здійснено у відповідності по положень п. 7.2 ПДР. Тобто, дійсно п. 17.1 ПДР передбачає, що на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі. В той же час, п. 17.2 ПДР встановлено, що водій, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, може виконувати поворот з цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини. Стверджує, що на відповідній ділянці дороги, де він був зупинений працівником поліції, наявна переривчаста лінія дорожньої розмітки, яка дозволяє здійснювати заїзд на смугу для маршрутних транспортних засобів для подальшого здійснення повороту з даної смуги. Позивачем не було допущено порушень Правил дорожнього руху, які дозволяють заїжджати водіям, що повертають праворуч, на смугу для руху маршрутних транспортних засобів для здійснення з неї повороту. Одночасно, Відповідач допустив неправильний розгляд справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, без врахування дійсних обставин справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до безпідставного притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Крім того, вважає, що притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП є недоведеним і необґрунтованим, а складання оскаржуваної постанови було вчинене з порушенням норм закону. В діях Позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки він вимог ПДР не порушував. А Відповідач розглянув справу про адміністративне правопорушення без дотримання принципу законності та повного і всебічного розгляду, не перевіривши наявності складу правопорушення, у зв'язку з чим за наслідками розгляду вказаної справи, прийняв постанову яка суперечить чинному законодавству та підлягає скасуванню. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, працівником поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом. Як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17 (2-а/177/23/17) /адміністративне провадження № К/9901/34580/18/, сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така постанова за своєю природою є результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення після збору та дослідження доказів вчинення такого правопорушення. Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення. Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Згідно з п. 9 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до частини першої ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 р. по справі № 201/12431/16-а, від 23.10.2018 р. по справі № 743/1128/17, від 15.11.2018 р. по справі № 524/5536/17. Отже, показання технічних засобів, що мають функції відеозапису, є одним із доказів у справі про адміністративне правопорушення. Факт порушення позивачем ПДР (а саме те, що водій, керуючи Т/З здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних Т/З, позначеною дорожнім знаком 5.11), чим порушив п. 17.1. ПДР (на дорозі із смугою для маршрутних Т/З, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняється рух і зупинка інших Т/З на цій смузі) - не зафіксовано. По-третє: Постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна відповідати вимогам ст. ст. 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема: необхідно навести докази, згідно яких зроблено висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення і назвати мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник або наведених ним обставин. Згідно з п.1 ст. 247 КпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Такої позиції додержується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи Постанову у справі №751/4088/17 від 26 липня 2019 року. Як вбачається зі змісту оскаржуваної Постанови, винесеної Відповідачем, Позивач, під час скоєння адміністративного правопорушення керував автомобілем «ЗАЗ VIDA", номерний знак НОМЕР_2 (власник ОСОБА_2 ), проте фактично у Позивача зазначеного автомобіля у користуванні ніколи не було, а керував він взагалі іншим автомобілем - «FORD EDGE", номерний знак НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_3 !!!, документи на підтвердження чого надаються до зазначеної позовної заяви. Також вважає, що Відповідачем було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано без застосування доказів, які б достовірно, достатньо та беззаперечно підтверджували наявність або відсутність вини певної особи, обставини складу правопорушення (показання свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, тощо), що в силу ст. 62 Конституції України, є неприпустимим. Тому вважає, що постанова інспектора Кузнець А.М. від 13.06.2024 року відносно Позивача винесена з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, тому підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі ст. ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно п. 2 ст. 77 КАС України, «В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача". Згідно п. 3 ст. 288 КУпАП, «Постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. ". Відповідно до статті 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; Частиною 1 Статті 25 КАС України встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Враховуючи викладене вище, просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 2379417 від 13.06.2024 року по справі про адміністративне правопорушення, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 680,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2024 року справу передано в провадження судді Тесленко І.О.
Ухвалою Солом?янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до інспектора 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Кузнець Андрія Миколайовича, Департамента патрульної поліції Національної поліції України, про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, залишено без руху.
На виконання вимог ухвали від 01 серпня 2024 року про залишення позову без руху на адресу суду 02 серпня 2024 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 07 серпня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження за адміністративним позовом; постановлено розгляд даної справи здійнити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Інших процесуальних дій не вчинялось.
11 вересня 2024 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що в обґрунтування позовних вимог, Позивач зазначає, що винесене рішення не відповідає фактичним обставинам справи, є безпідставним, а тому підлягає скасуванню. Вважають, позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню судом, виходячи з наступного. Відповідно до винесеної Постанови 13.06.2024 о 09 год 20 хв., водій ОСОБА_1 , за адресою: м. Київ, проспект Берестейський, керуючи транспортним засобом «Ford Edge», номерний знак НОМЕР_3 , здійснив стоянку в смузі для маршрутних ТЗ, яка позначена дорожнім знаком 5.11, порушивши при цьому п. 17.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - ПДР), чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. Окремо зазначають, що інспектором при винесені оскаржуваного рішення була допущена механічна описка при введенні номерного знаку авто, і було внесено днз НОМЕР_2 , проте така описка не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікацію, та не є підставою для задоволення позовних вимог. Щодо правомірності винесеної Постанови та притягнення водія до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Згідно зі ст. 6, ст. 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 8 КУпАП передбачає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» (далі - Закон), учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху. Разом з тим п. 1.1 ПДР відповідно до Закону встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР, згідно із п. 1.3 ПДР. Згідно п. 1.9 ПДР особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 17.1 ПДР на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів. Смуга призначена лише для транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами попутно із загальним потоком транспортних засобів. Якщо смуга відокремлена від решти проїзної частини суцільною широкою лінією дорожньої розмітки 1.2, на ній заборонені будь-який рух і в'їзд для зупинки, а також стоянки інших транспортних засобів. Дорожні знаки є одним із основних засобів організації дорожнього руху, їх розподіл на групи, вимоги до розміщення регламентуються ДСТУ 4100:2014. Разом з тим, інформаційно-вказівні дорожні знаки, до групи яких входить дорожній знак 5.11, застосовуються для введення певних режимів руху, інформування учасників руху про особливості та умови такого режиму. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон), поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями п. 8 ч. 1 зазначеної статті встановлено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Для забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони життя і здоров'я людей, та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху, та вимагати пред'явлення особою документів, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону. Згідно із ч. 3 ст. 122 КУпАП ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно- рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Положеннями ст. 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції, та від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень, в тому числі справи про правопорушення ПДР передбачені ч. 3 ст. 122 КУпАП. Згідно з ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Так, під час патрулювання Святошинського району м. Києва, здійснюючи реагування на порушення ПДР за рух чи зупинку на смузі для маршрутних транспортних засобів на проспекті Берестейському, інспектором Кузнецем А. М. було виявлено «Ford Edge», номерний знак НОМЕР_3 , водій якого здійснив зупинку з порушенням, а саме зупинку на смузі для маршрутних ТЗ, яка позначена дорожнім знаком 5.11. Відтак, зупинивши вказаний автомобіль, інспектор підійшов до нього, представився, пояснив причину зупинки, та на підставі п. 2.4 (а) висунув законну вимогу водію, яким виявився ОСОБА_1 , пред'явити документи, зазначені у п. 2.1 ПДР. Тому, за результатом вчиненого адміністративного правопорушення, за своїм внутрішнім переконанням поліцейський оцінив докази що свідчать про вчинення водієм такого проступку, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, за результатами розгляду якої виніс постанову, оформлену відповідно до вимог ст. 283 КУпАП. Враховуючи, що підготовка та розгляд справи про адміністративне правопорушення була здійснена інспектором у відповідності до ст. 278 та ст. 279 КУпАП, який в даному випадку був уповноважений розглядати вказану адміністративну справу, враховуючи характер вчиненого правопорушення, Постанову, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, було винесено у присутності Позивача, та надано її на ознайомлення та підписання. Позивач ознайомився із винесеним рішенням, підписав його, отримавши при цьому копію Постанови. Разом з тим, подавши позов, Позивач обґрунтував свою позицію, проте не надав жодного доказу на її підтвердження, а за вчинене винне діяння правомірно був притягнутий інспектором до відповідальності. Тому, підсумовуючи вищевикладене, оскаржувана Постанова винесена у межах повноважень інспектора, в порядку та спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуваннях усіх обставин справи, а тому підстави для її скасування відсутні. Тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2379417, винесеної інспектором 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції Кузнець А.М. щодо ОСОБА_1 , 13.06.2024 року о 09.25 год. ОСОБА_1 у м. Києві, проспект Берестейський (Перемоги), керуючи автомобілем «ЗАЗ VIDA", номерний знак НОМЕР_2 (власник ОСОБА_2 ) здійснив стоянку в смузі громадського транспорту, чим порушив п.17.1 ПДР України. На дорозі із смугою для маршрутних т/ з, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка ін. т/з на цій смузі; ч. 3 ст. 122 КУпАП; накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. (а.с. 25).
Суд зважає на те, що в п.7 зазначеної постанови «до Постанови додаються» будь - які докази, зокрема відеозаписи, не зазначені. Тож, постанова не містить інформації про будь - яку фіксацію правопорушення.
Водночас, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства, статті 70 КАС України, він не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17.
Частиною 3 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Відповідно до п.17.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.
Таким чином, зазначеними нормами передбачено обов'язок водіїв, зокрема, не допускати зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів.
Натомість, суду не було надано будь - яких належних та допустимих доказів того, що позивачем 13.06.2024 року було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Крім того, суд враховує, що підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення - сукупності юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення. Склад правопорушення є єдиною та головною підставою для юридичної відповідальності.
При цьому, матеріали справи не містять у собі доказів наявності суб'єктивної та об'єктивної сторони зазначеного адміністративного правопорушення.
Суд також зауважує, що статтею 77 КАСУ встановлено процесуальний обов'язок відповідача, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Згідно ч. 3 ст. 288 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Тобто, оскарження постанови про адміністративне правопорушення, яка була складена в порядку КУпАП відбувається з врахуванням особливостей КАС України.
Це узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі №524/5536/17 від 15.11.2018 року.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Матеріали справи, станом на момент розгляду справи, не містять будь - яких належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII встановлено основні повноваження поліції.
Як вбачається з п. 11ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII, поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, згідно Конституції України та Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII, поліцейський, під час виконання своїх службових обов'язків, зобов'язаний діяти виключно на підставі у порядку у межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією України, Законами України, зокрема КУпАП, іншими нормативно - правовими актами, що регламентують діяльність поліції.
В силу вимог встановлених правил ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху: створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. При цьому водій має право відступати від вимог Закону та відповідно правил дорожнього руху лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.
Згідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання законності.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р. (Заява № 16437/04), зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, закон покладає на відповідача обов'язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.
Матеріали справи не містять будь - яких належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Отже, підсумовуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕНА № 2379417 від 13.06.2024 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Що стосується позовних вимог, заявлених до інспектора 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції Кузнець Андрія Миколайовича суд зважає на наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Згідно до ч. 4 ст. 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із статтею 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII визначено, що національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Національну поліцію", систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про Національну поліцію").
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частиною 3 ст. 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення інспектори відповідного орану поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і її територіальних органів.
Таким чином, працівник органів і підрозділів Національної поліції, не може виступати самостійним відповідачем у справах даної категорії, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, оскільки таким відповідачем є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року по справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 року по справі №724/716/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд звертає увагу на те, що органом Національної поліції у даній справі є Департамент патрульної поліції Національної поліції України патрульної поліції, від імені якого інспектор патрульної поліції уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Таким чином, вимога заявлена до інспектора інспектора 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції Кузнець Андрія Миколайовича,задоволенню не підлягає.
Також, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 605,60 грн., згідно квитанції 7678-5785-8614-7649 від 19.06.2024 року.
Частиною 1 статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене, сплачений позивачем судовий збір у сумі 605,60 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 139, 227, 244, 246, 248, 250, 251, 286, 293 КАС України, суд, -
ухвалив:
адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Інспектора 3-го взводу 2-ї роти батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції Кузнець Андрія Миколайовича (місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (місцезнаходження: 03048, місто Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646), про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, задовольнити частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕНА № 2379417 від 13.06.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асігнувань на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Тесленко