СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
(додаткове)
ун. № 759/5868/24
пр. № 2-др/759/165/24
19 листопада 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - Журибеда О.М.,
за участю секретаря - Хвостенко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Київ заяву позивача ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» про захист прав споживачів та відшкодування шкоди,
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.05.2024 року позов задоволено, визнано договір №2106 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» та ОСОБА_1 недійсним; стягнуто з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 86828 грн. 29 коп.; стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 43414 грн. 00 коп.; стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
14.11.2024 до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення з підстав того, що під час ухвалення судом рішення не вирішено питання про судові витрати, а саме: не вирішено питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 31861, 80 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення заяви з огляду на наступне.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим.
Судом встановлено, що 14.11.2024 року позивач подав до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу разом з відповідними доказами.
28.01.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг.
Відповідно до квитанції позивач оплачено обумовлену договором вартість правничах послуг у загальному розмірі 31861, 80 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданною до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З огляду на викладене, враховуючи фактичний обсяг наданих позивачу юридичних послуг, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд вважає, що справедливим, розумно обґрунтованим та співмірним із вказаними вище обставинами є розмір судових витрат, які слід стягнути з позивача на користь відповідача, в сумі 11861, 80 грн.
Щодо гонорару «гонорару успіху» в розмірі 20000 грн, суд зазначає наступне.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як "гонорар успіху", проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Відтак, враховуючи дані позиції Великої Палати Верховного Суду, клієнт і адвокат, користуючись принципом свободи договору, можуть визначити додаткові вирати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказаний вид гонорару не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг та, відповідно, не може переносить на іншу сторону (не сторону такого договору).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного суд зазначає, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Адже вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
Суд зазначає, що у цій справі підставою для звернення із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статтей 133, 137, 141 ЦПК Ураїни, і вимога позивача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягає розподілу між сторонами.
В свою чергу, "гонорар успіху" визначено договором про надання правничої допомоги як гонорар, який не включається у вартість надання послуг з правничої допомоги та виплачується адвокату після ухвалення судового рішення виключно у випадку позитивного вирішення справи.
Така винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху", за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні статті 137 ЦПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
Тобто, "гонорар успіху" не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
А тому, суд вважає, що «гонорар успіху» не був необхідним в межах розгляду наведеної справи.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, врахувавши реальність та необхідність понесених стороною позивача витрат на правничу допомогу, у задоволенні клопотання про стягнення з відповідача судових витрат в частині «гонорару успіху» слід відмовити.
Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог, а саме підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума витрат на правову допомогу в розмірі 11861, 80 грн.
Враховуючи викладене, заява підлягає частковому задоволенню.
Керуючись п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України, суд,
Заяву позивача ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» про захист прав споживачів та відшкодування шкоди- задовольнити.
Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Мобайл» (код ЄДРПОУ 444546639, адреса: м. Київ, вул. Львівська 23, корп. 1, оф. 803) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 11861 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 80 коп.
В задоволенні вимог заяви в іншій частині - відмовити.
Додаткове рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому додаткове рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому додаткового рішення суду
Суддя О.М. Журибеда